У минулому номері ми вже розповідали, що Чикаго на запрошення УГО «Помаранчева Хвиля» відвідала група відомих українських громадських діячів. Тоді, під час зустрічі, понад дві години гості з України - нардеп Володимир Парасюк та співробітник Українського інституту національної пам'яті Павло Подобєд - спілкувалися з українськими мешканцями Чикаго.

Наш часопис уже опублікував розлогу розмову з Володимиром Парасюком. Як і слід було очікувати, у наших діаспорян були запитання і до Павла Подобєда - історика, публіциста, засновника благодійного фонду «Героїка», що спеціалізується на пошуку та впорядкуванні українських військових поховань, встановлених пам'ятників і пам'ятних знаків на честь діячів та подій українського визвольного руху.

Діаспорян, зокрема, цікавило, чого саме за порівняно короткий час вдалося досягти працівникам Інституту національної пам'яті, який, нагадаємо, очолює історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху Володимир В'ятрович.

Павло Подобєд переконаний: інституту вдалося здійснити багато зі задуманого. А завдання у працівників інституту - справді глобальні і дуже на часі: організація всебічного вивчення історії українського державотворення, етапів боротьби за відновлення державності та поширення відповідної інформації в Україні та світі; організація дослідження історичної спадщини та сприяння інтеграції в українське суспільство національних меншин і корінних народів; популяризація історії України, її видатних особистостей;

подолання історичних міфів. І це - далеко не все.

«Якщо порівнювати з науковими чи податковими інституціями або з різними державними агенціями, наша, напевно, - одна з найбільш реформованих. Але чому нам не вдається зробити все те, що запланували? Може, зависоку планку поставили. На мою думку, проблема - у певній ментальності українців. Українці - класні люди, класні експерти. Я дуже часто був свідком різних кухонних розмов про політику в Україні. Є різні думки, як виграти війну на Донбасі, як треба реформувати економіку... Коли розмова добігає до кінця, питаю: «А хто ж це буде робити?» «О, ні-ні, вибачайте, я - не готовий, бо я - експерт. Робіть ви щось».

Павло Подобєд також запросив небайдужих українців долучитися до колективу Інституту національної пам'яті.

«Можливо, у вас є родичі, друзі в Україні. У нас є величезна проблема стосовно здібних людей, у нас - кадровий голод. Є здібні розумні люди, але чомусь так складається, що ці люди бажають працювати у бізнесі і заробляти 1300 доларів у якомусь середньому бізнесі, працюючи директором перукарні чи аптеки і не бажають змінювати їх на 300 доларів держслужбовця. Якщо послухати, то має відбутися якась висадка марсіан, правильних українців до України. У нас реально є величезна проблема з тими фаховими людьми, які готові брати на себе відповідальність за реалізацію певних рішень. Думаю, зміни відбудуться тоді, коли українці на найрізноманітніших рівнях - починаючи від рівня села, закінчуючи урядовим - будуть готові брати на себе відповідальність».

Гість навів приклади, що саме гальмує зміни в Україні. Серед основних причин - кумівщина, якою грішать не лише президенти чи високопосадовці, а й звичайні українці.

«Якось приїхав я до родичів дружини на Тернопільщину. Мені кажуть: «Що у вас там у Києві робиться? У вас все там погано». А я питаю шваґра: «А що то за «Бентлі» біля районної лікарні?». - «Це - авто головного лікаря», - відповідають. «А що за «Лексус»?» - «Та це якогось лікаря чи гінеколога...» Питаю про сільську раду: «Чому трава не покошена? Чому сміття лежить у селі? У вас є комунальне господарство - робітники, які мають ставки і мають траву косити?» «Є», - відповів шваґро, - «Їх ніхто не бачить, тому що вони живуть у Тернополі, а трудова книжка лежить у сільській раді, зарплата їм капає. Востаннє комгосп щось фарбував, коли приїжджав голова держадміністрації, ще перед Помаранчевою революцією».

Ніхто не спитає, бо кожен якось пов'язаний з тими людьми: у того - шваґро тієї головної лікарки, «Бентлі» якої припарковане біля лікарні, у того - родич має крамницю, в якій торгують алкоголем без дозволу, і йому також незручно порушувати ці питання»

Оскільки Павло Подобєд - засновник благодійного фонду «Героїка», чиказькі українці також поцікавилися долею українських поховань у Європі та польсько-українською «війною пам'ятників». Друге питання гість тактовно оминув і не став на нього відповідати - надто вже болючі і незагоєні рани і в українців, і в поляків. Натомість, детально окреслив власне бачення майбутнього українських поховань на території Європи. За його словами, ситуація - справді критична, оскільки, до прикладу, минулого року Україна виділила лише 50 (!) тисяч гривень  на утримання могил великих українців за кордоном. Це - сума, яка дозволить оплатити три могили на 10 років у Чехії.

«Ми живемо у надзвичайно цікавий час. Ми або зможемо змінити ситуацію на краще, або втратимо все. Перед Україною постають питання, які раніше не виникали. Не було таких претензій до попередньої влади чи до українців у попередні часи. Одне з таких питань - дуже болісне. Це - збереження могил видатних українців за кордоном. За моїми підрахунками, таких могил в еміграції є 250 тисяч. Це - могили людей, які в той чи інший спосіб долучилися до боротьби за незалежність України, до розвитку української культури, науки, духовності. Їхні могили розкидані, починаючи від Польщі, закінчуючи США. У багатьох країнах, зокрема, європейських, встановлена плата за землекористування за могилу. Це - не так, як у Штатах: поховали якогось українського письменника, заплатили 2500 тис. доларів за місце у Баунд-Бруці, і все - могилу доглядають. У Німеччині, Франції, Швейцарії, Чехії місце поховання треба оплачувати, у середньому, 50 євро на рік. Раніше, у післявоєнні роки, у 1950-60-і роках в еміграції було безліч українських культурно-політичних осередків. Це - і представники ОУНівської, гетьманської еміграції, бандерівці, мельниківці тощо, які ці могили оплачували. Дуже часто за кордоном виростали цілі українські некрополі, яких ми не маємо в Україні. Це - Баунд-Брук у США, Абондан, Візан - у Франції, Каліш, Доб'є - у Польщі та ін. Але сталося так, що з плином часу осередки української еміграції згорталися, діти виїздили на заробітки до більших міст, до інших країн. А могили нікуди не зникали. Натомість, уже нікому було їх оплачувати. Звісно, Радянський Союз чи УРСР не переймалися питаннями оплати могил Коновальця, Бандери чи Олеся. Але саме на наш період припадає закінчення оплати за низку могил за кордоном.

 

Тільки у Празі на Вільшанському кладовищі загороджено 42 могили. Тобто, 42 могили можуть бути знищені через неоплату оренди цих поховань. Тому сьогодні ми в інституті розробляємо механізм оплати цих могил за кордоном. Наразі найбільш імовірно через дипломатичне представництво за кордоном. Працюємо і над тим, щоб збільшити фінансування, аби нам не було соромно перед іноземцями. Чехи можуть сказати: «Ми можемо оплатити ці могили коштом міста чи заплющити очі на несплату. Але це ми зробимо тоді, коли цілком переконаємося, що ви зовсім не спроможні, і це вам зовсім не потрібно. Ви або заплатіть хоч за одну могилу, або зробіть хоч щось, тоді ми не чіпатимемо могили решти видатних українців».

І це стосується могил тих людей, які присвятили себе Україні! Павло Подобєд зазначив, що ситуація з українськими похованнями у США - одна з найкращих у світі. Цвинтарі, зауважив гість, - у найкращому стані, доглянуті. Натомість, найкатастрофічніша ситуація - у Німеччині. Уже безповоротно втрачені могили низки професорів, які викладали в УВУ, могили міністрів військових справ, вояків, які воювали за Україну у 1918-21 рр. Так сталося тому, що не було кому заплатити 50 євро за могилу. Відтак, у цих могилах тепер ховають німецьких пенсіонерів.

«Ми від фонду «Героїка» проплачуємо низку могил саме військовослужбовців за кордоном. Найчастіше долучаємося, коли німці вже знесли надмогильний пам'ятник і планують когось поховати у цю могилу, або готуються до примусової ексгумації. Ми намагаємося оплатити оренду могил найвидатніших вояків, про яких можна прочитати у підручниках з історії. За останній рік це - могила генерала Василя Татарського і Миколи Шаменка, міністра військових справ», - додав Павло Подобєд.

Під час зустрічі українці Чикаго також мали нагоду придбати книгу «З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків Армії УНР» з автографом гостя.

 

Фото зі сторінки Orange Wave у Фейсбуку