Написавши у це число газети статтю про Блаженнішого Любомира, кардинала Гузара, відчуваю: не все сказано, що хотів. Тому продовжу і в колонці.

А тему мені підказала львівський доктор соціології Оксана Іванкова-Стецюк.

Вона згадує, як перед самою конференцією «Духовно-релігійні орієнтації сучасної української молоді: Захід, Центр, Південь, Схід», котру дослідники готували за підтримки владики Любомира, що хотів дослідити - чи є галицька молодь релігійнішою, ніж молодь інших регіонів, а чи це лише міф - прийшла сумна звістка, що спочив у Бозі кардинал Мирослав-Іван Любачівський: «Думали, що захід буде перенесено. Але владика Любомир тоді сказав просто: «Життя триває».

Тож, віддавши пошану кардиналові, помолившись за його упокій, ми пішли працювати...»

Українці моляться за упокій душі самого Блаженнішого Любомира. Однак, легко собі уявити, що він сказав би просто і мудро: «Життя триває. Помоліться і ставайте до роботи».

А в тій майбутній роботі, яка чекає на кожного свідомого українця і на Україну в цілому, думки і настанови Блаженнішого Любомира не раз можуть стати в нагоді.

Тож не зайвим буде постійно осмислювати їх. І осмислити деякі прямо зараз.

Два місяці тому з трибуни Верховної Ради України Блаженніший Любомир звернувся до присутніх у залі: «Ми навчалися, що політична діяльність - це одне з високих жертовних служінь. Особа, якій народ довіряє свою долю, мусить дуже уважно своє покликання трактувати. Мусить людей бачити як Божі сотворіння, як особистості, яким дано гідність, свободу. Мусять бачити також, що всякі розв'язки проблем, потреби отих добрих людей вимагають дуже правдивої, справедливої і глибинної розв'язки».

Як ви думаєте, скількох нардепів у залі ці слова пройняли до сліз? Зворушили? Примусили розкаятися у егоїзмі, корисливості, безпринципних «договорняках»? Викликали гостре бажання покаятися і почати нове політичне життя?

Щоби воно було дійсно схожим на високе жертовне служіння. І щоб спрямоване було на правдиві, справедливі, глибинні розв'язки проблем отих добрих людей, отих Божих сотворінь, яким дано гідність і свободу, але котрих деякі політики звикли іменувати електоратом, а дехто навіть «біомасою».

Думаю так само, як і ви - небагатьох. Одиниць. І то ще треба тих одиниць добре пошукати.

То що ж виходить? Ці дорогоцінні, мов бісер, слова, владика, як кажуть у народі, змушений був метати перед ... е-е-е... такими собі істотами, що, перепрошують, скоріше, нібито, хрюкають, ніж правдиво розмовляють?

Можна собі уявити, яким диваком виглядав цей кришталево чистий і глибинно мудрий українець зі зовнішністю перших апостолів перед деякими політиканами та «діловарами», котрих у нашій громадсько-політичній сфері, на превеликий жаль, більше, ніж потрібно і допустимо.

Може й тому Блаженніший з ледве помітною ноткою іронії застерігав: «Церква має одну ціль - освячувати. А не пхатися ані в політику, ані в щось інше.

Освячувати, в будь-яких обставинах розповідати людям про Бога, заохочувати жити по-Божому - оце завдання церкви. Якщо церква починає загравати з політикою, це для церкви є фатальним. Вона програє».

Громадськість знає, на кого натякав Блаженніший, котрий одним смачним народним словом «пхатися» змалював і мотиви, і спосіб дій деяких церковників-політиканів.

Блаженніший давно втратив зір. Але зір суто фізичний.

Духовно ж він був дуже спостережливим і зрячим. От послухайте: «Елементом радянської ментальності було те, що люди думали: влада про все подбає... На мою думку, це ще багатьом притаманне. Люди нарікають на владу, вважаючи, що вона повинна дати їм усе.

Але влада так не налаштована, бо вона також страждає від пострадянського синдрому - на першому місці могутність, а не служіння.

Ми хочемо бути демократичною державою. Майдан великою мірою це зманіфестував. Люди, які там стояли, щиро мріяли. Але мрії треба втілювати у життя працею.

Нам ще треба навчитися здобувати те, про що мріємо. Це - непросто, бо люди досі чекають, що хтось прийде і дасть їм усе. Проте, так не буває».

У цій фразі Блаженніший і політолог, і соціолог і навіть політичний психолог. Думка його дуже ємна, і в ній - ескізний портрет значної частини нашого населення та їх умонастроїв - тих, котрі змушують багатьох голосувати за гречку, чекати доброго «царя» чи проклинати всіх і вся, при цьому самим не вдаривши палець об палець.

За часів президентства В. Януковича, за 9 місяців до Майдану, Блаженніший пророчо сказав: «Влада боїться свободи в серцях значно більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного - лише вбити».

Чи не в цьому розгадка жорстокого розстрілу Небесної Сотні? Вбивали тих, ким рухала свобода, хто йшов проти зброї з легенькими фанерними щитами...

У питанні філософії свободи Блаженніший відчував діалектику цього поняття і тонко констатував страх людини перед справжньою свободою: «Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним - це означає бути відповідальним.

Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її».

Так само Блаженніший показував, наскільки егоїзм руйнує єдність: «Єдність - це теж є дар Божий. Та здається мені, що всі бажають його прийняти на власних умовах. Ніхто не хоче мінятися, кажуть - нехай цілий світ зміниться, але не примушуйте мінятися мене...»

Цю думку він ілюстрував на прикладі застарілої і поки що невиліковно хворої проблеми єдності церкви в Україні: «Для мене той факт, що багато людей ставить запитання про єдність церкви, є своєрідним доказом, що наш народ прагне єдності.

Треба, може, лише глибше усвідомити, що означають слова зі «Символу віри»: «Вірую в єдину святу соборну й апостольську Церкву». Нашу журбу, наш біль, наше хвилювання, що Христова церква в Україні поділена, треба замінити на свідоме, активне бажання бачити її справді єдиною».

Але тих, кого огортає безвір'я, апатія, Блаженніший умів втішити й підбадьорити: «Нам не можна і не треба втрачати надії на кращі часи. Замість того, аби зневіритися - беріться до роботи».

Тож, шановні читачі - життя продовжується. Берімося до роботи! Заради України...

Заради всього того, чим жив великий і мудрий українець Блаженніший Любомир Гузар.