І дощ, і сніг, і щастя, і журба -

Все буде ще не раз в житті людини,

І тільки випускний, і цей святковий зал

У кожного із нас один-єдиний!

 

 

Хвилювання охоплювало всіх - і батьків, і випускників, і вчителів - адже ще ніби нещодавно тільки до школи у передшкілля чи перший клас вели за руку цих уже таких дорослих десятикласників! А сьогодні свято для них, останнє свято у школі українознавства ім. Андрея Шептицького при парафії св. Йосипа Обручника в Чикаго. Молебень у церкві, напутні слова отця Миколи Бурядника, побажання йти по житті з Богом у душі та під опікою Матері Божої... І далі вся увага лише на них - урочистий вхід під вишитими рушниками, які тримали батьки, яскраво освітлена та святково декорована сцена - і вони у центрі уваги:

 

 

 Шкільні роки так швидко пролетіли,

Їх журавлі за обрій понесли.

Я пам'ятаю: айстри пломеніли,

Як вперше в школу з квітами прийшли.

 

Діана Грушка, Юля Гураль, Марія Дилин, Дарина Любчик, Анастасія Матушак, Ілля Сов'як, Наталя Сютик, Анастасія Тиха - восьмеро найстійкіших, найнаполегливіших, найстаранніших, уже за п'ять років навіть рідних моїх учнів, адже саме так, певно, може сказати кожен класний керівник, а я не є винятком. Вітали їх і вони вітали: учні 1-9 класів нагадали, якими ще не так давно були сьогоднішні гонорові винуватці свята; дитсадочок, прощаючись зі своє вихователькою п. Марією Урбан, теж дав можливість випускникам побачити себе у ніби вже й далекому минулому:

 

Там десь далеко за туманами

Той дивний і прекрасний час,

Коли ви з татами і з мамами

Прийшли до школи в перший клас...

Попрощались учні четвертого класу зі своєю першою вчителькою - п. Оксаною - вона була їм неначе мама всі ці чотири роки - і для неї прозвучали і вірші, і пісня!

Подякували й випускники всім вчителям школи українознавства, а насамперед тим, хто був з ними останніх п'ять років щосуботи - отцю Володимирові Кушніру за уроки релігії, п. Любі Ткачик - за подорож у світ географії та знайомство з культурою України, п. Галині Кобасі - за пізнання української літератури, п. Ніні Данилюк - за незбагненний світ історії України, п. Лесі Плугатор - за вивчення мови української:

 

 

Така вже доля, вчителю, твоя, -

Зустрітись, аби знову попрощатись,

І з серця в серце перелить добро

І вчителем навіки залишатись!

 

 

 

 

Щодня, щохвилини за успіхами у навчанні стежили добрі материні очі, а у скрутних ситуаціях допомагали мудрі татові поради - ну як тут не подякувати найближчим та найріднішим людям:

Спасибі батькам за щирість і ласку,

доброту і щедрість, за зоряну казку,

За витримку вашу і батьківське слово,

Спасибі за те, що водили до школи.

 

Пані Олександра Матушак звернулася до десятикласників з найтеплішими словами від батьків та подарувала пісню, яка думками понесла всіх до рідної України. А далі закружляв батьків і випускників прощальний вальс - і кожен із присутніх полинув у свій далекий випускний...

Вітали випускників і представники Кредитової Спілки «Самопоміч», які і школі українознавства вручили дарунок, і отець Володимир Кушнір, і директор школи п. Світлана Фаріон - тож нехай усі слова, сказані від щирого серця, залишаться у серцях вже ніби й дорослих, але насправді ще дітей - десятикласників:

 

Сонце в небі для вас іскриться,

І останній скінчивсь урок...

Хай на пам'ять вам залишиться

Символічний малий дзвінок!

А іще незабудки-квіти!

Рідну школу хіба ж забуть?

Хай щастить у житті вам, діти,

До побачення!

                              У добру путь!