Він кинув виклик сталінізму. І переміг. 16 травня відбулося прощання з лідером Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року, великим інтелектуалом Євгеном Степановичем Грицяком.

 

14 травня пішов з життя лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року, багаторічний в'язень радянської тоталітарної системи, великий інтелектуал та справжній моральний авторитет, давній друг «Дня» Євген Степанович Грицяк. Цю сумну звістку головному редакторові «Дня» Ларисі Івшиній повідомив режисер, автор циклу фільмів «Загадка Норильського повстання» Михайло Ткачук. Поховали Євгена Грицяка 16 травня, у селі Устя, Снятинського району, Івано-Франківської області, де він мешкав.

Газета «День» зробила максимум для того, щоб ім'я Євгена Грицяка стало відомим Україні і світові. Хоч як прикро, а про мужню людину, яка на власному досвіді продемонструвала дієвість принципів беззбройного протистояння диктатурі, що, в результаті, перетворилося в демонтаж ГУЛАГу та виникнення дисидентства, в Україні й досі практично не знають. Знаковий момент, з якого почалося знайомство головного редактора і газети з Євгеном Степановичем, трапився у 2008 році під час відкриття фотовиставки «Дня» в Івано-Франківську. «Пригадую, коли багато років тому фотовиставка була в Франківську, я, знаючи про лідера Норильського повстання Євгена Грицяка, дуже хотіла побачити його... Попросила місцеве начальство посприяти запрошенню... Відповідь мене дещо збентежила: «Це той, що цілитель?» - пригадує у «Фейсбуці» Лариса Івшина. - Я розумію, у тих краях багато героїв... І все ж, і все ж... Його висока етична планка, моральна висота були дуже потрібними країні, з цієї точки зору він і справді міг бути Цілителем... «День» робив усе, щоб вона про це дізналась. Вічна пам'ять!»

Євген Грицяк про повстання в Норильську

Відтоді Євген Степанович був частим гостем редакції «Дня», а газета підготувала своїм читачам десятки знакових матеріалів про нього, його уроки та високу етичну планку, інтелігентність, життєву мудрість. Відтак, для постійних читачів «Дня» ім'я Євгена Грицяка, інформація про нього - далеко не нові. На шпальтах газети друкувалися інтерв'ю з лідером повстання у четвертому таборі, було організовано круглі столи за його участі. Наші журналісти їздили у рідне село Євгена Степановича, щоб зняти кілька відео у рамках проекту «День-TV». Чого, здається, не зробив жоден центральний канал. В останньому відеоінтерв'ю він, зокрема, сказав, що «війни з Росією було не уникнути». У всіх його матеріалах і коментарях - сотні афористичних висловів, передбачень, прогнозів... Та, на жаль, попри зусилля «Дня» і ще деяких ентузіастів, постать Євгена Степановича поки що не стала загальновідомою. Приклад тому - 60-річний ювілей Норильського повстання, який так і не відзначили на рівні держави. Цієї сторінки в новітній історії України, схоже, немає, у шкільних підручниках - також.

Спосіб життя, прагнення і здатність до самоосвіти Євгена Грицяка мають стати прикладом для молодого покоління українців, особливо в такий складний час, який зараз переживає наша країна. Він жив скромно. Так і не удостоївся всенародного визнання. Очевидно, насправді всього цього Євген Степанович і не потребував. Більшою мірою цього мали б потребувати самі українці. Щоб пояснити його величину, Лариса Івшина якось зауважила: «Для нас Євген Грицяк насправді є навіть важливішим, ніж Нельсон Мандела для ПАР. Їхні імена цілком можна ставити поряд. І це наша проблема, що Грицяк не такий відомий у світі, як Мандела. Це - не проблема Грицяка, а, насамперед, проблема українських журналістів, усіх українців».

«Я лише раз зверталася з проханням до президента. Просила присвоїти звання Героя України лідеру Норильського повстання в таборах ГУЛАГУ Євгенові Грицяку. Не вдалося, але завдяки тому, що в адміністрації Ющенка працювала моя добра знайома, на лист відгукнулися. Дали орден і запросили на прийняття у Батурин. Яка це була для нього подія!.. Як багато важить справедливість у житті благородної людини! І чинному президентові варто було б відгукнутись. Читаєте, радники?» - написала у «Фейсбуці» Лариса Івшина. Одразу після цього посту на офіційній сторінці президента України Петра Порошенка з'явилося повідомлення про непоправну втрату... Посилаючись на президента, десятки інформагенцій зробили новини про Євгена Степановича... На жаль, посмертно.

...Навіть у поважному віці Євген Грицяк продовжував нас надихати - своїм прикладом показувати, що можна на високому рівні самостійно оволодіти англійською, зайнятися фізичним і духовним вдосконаленням шляхом практик йоги. Своїм важливим досягненням Євген Степанович називав видання книги «Автобіографія йога» українською мовою. Це робота Парамаханса Йогананда, що перекладена вже багатьма мовами світу, зокрема, вже давно і російською, але не українською. Він переклав і знайшов можливість видати цю книгу. Крім того, опублікував автобіографічне видання спогадів «Короткий запис спогадів: Норильські повстання, після повстання (Передм. Є. Сверстюка. Київ, Смолоскип. 2013, 240 с.). На цьому багатому матеріалі можна було б зняти десятки документальних фільмів.

 

Михайло Ткачук, режисер, автор циклу фільмів «Загадка Норильського повстання»:

- Норильське повстання називаю класичним прикладом вибуху історії, тому що його можна відчувати по-різному, відкривати нові грані. Так, спочатку я був вражений, що у таборах ГУЛАГу в нестерпних умовах життя люди зважилися на спротив, потім запитав себе: у кого вистачило духу? Виявилося, що 70% повсталих були українцями. І нарешті відкрив для себе велику постать Євгена Грицяка. Він очолив повстання у своєму четвертому таборі, усвідомлюючи, що тим самим підписує собі смертний вирок. Але як він писав: «Розумію - якщо не я, то нічого не буде». Водночас, він провів це повстання так, що в нього у таборі майже ніхто не загинув. Тому що внутрішньо був вихований і налаштований з ідеєю, що найголовніше - зберегти людей та український генофонд. Грицяк взяв за правило - перемога не в тому, щоб прийняти героїчну смерть, а щоб вижити заради майбутнього. Коли йому казали про уроки Нюрнберга і закон про люстрацію, мовляв, як же бути з катами таборів, які залишалися живими? Деякі з них добре забезпечені матеріально і жили в кращому стані, ніж їхні в'язні. Може, у демократичному суспільстві вони будуть залишатися вільними від відплати? Євген Степанович відповідав: «Не дуже складно знайти відповідь на ці питання. Злочинці проти людства в жодному випадку не повинні бути виправданими. Це - аморально. Але треба винести їм вирок прощення. Такого рішення не треба боятися. На прощенні тримаються всі релігії світу». Так він якось говорив у меморіалі Сахарова. Мене цей виступ страшенно вразив. А коли познайомилися, то стало все зрозуміло. У таборі, коли в нього був повний занепад фізичних сил і він фактично помирав, йому до рук потрапила переписана від руки книжка про особливості дихання індуських йогів. Він почав робити загальні вправи, і через два місяці пішов працювати на пилораму. Пізніше, сидячи три місяці в одиночній камері, він самостійно взявся вивчати англійську мову, щоб перекласти книжку про йогу.

...Щойно повернувся з Мюнхена, куди мене було запрошено канцлером Українського вільного університету, щоб прочитати лекцію і показати деякі свої фільми. І саме там показав фільм про Норильське постання, подарував ректору книжку Євгена Грицяка і сказав, що обов'язково привезу фільм про нього. Прилетів і дізнався, що Євгена Степановича не стало. Але в пам'ять про нього я таки фільм зніму.

 

Мрідула Гош, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку:

- Допоки я не познайомилася з Євгеном Степановичем, для мене він був людиною-легендою. Дивилася фільми Михайла Ткачука про Норильське повстання. Ще були численні публікації у вашій газеті. Саме завдяки цим фільмам і матеріалам формувалися перші враження. У 2007 року наша організація почала щорічну акцію «Око за око робить усіх сліпими», у підтримку ненасильства. Через Михайла Ткачука було заочне знайомство, Євген Степанович часто передавав добрі побажання. Довгоочікуване знайомство відбулося у 2013 році, у травні, в Івано-Франківську.

Від почутого, уявного до реального - Євген Степанович мене вразив неймовірною рівновагою, нагадував тих святих, пробуджених людей, у яких сіяють очі від впізнання вищих неземних цінностей, водночас, ці очі щирі, чисті, наче дивиться на тебе немовля. Я не повірила своїм очам, що в Україні є така людина і світ про нього так мало знає.

Розповідав він багато про своє життя. Поділився думкою і знанням про індійську філософію, глибоким знанням про Ганді, Вівекананди, Тагора. Таких людей не зустрічаєш і серед професійних індологів, сходознавців з титулами академіків і докторів наук, а також серед багатьох мешканців Індії. Я була зворушена.

Для мене життєвий шлях Євген Степановича є повчальним у багатьох аспектах. Лише чесні, високо моральні, духовно сильні і віддані люди можуть побороти тоталітаризм. Не можна зупинятися на півдорозі, і не підміняти справжню демократію з механістичним розподілом крісел, посад, нагород або ж сфер впливу. Не можна ставати ані на краплину схожими на тих, проти кого так довго боролись. Це - нотатка для багатьох професійних правозахисників.

Шлях до знання відкритий для всіх. Хто хоче, той знайде, попри всі перешкоди. Євген Степанович довів, що знання - це пошук істини. Він шукав шляхи лікувати тіло через йогу. Відкрив для себе цілий світ духовності. І підтримав свій дух. Чи не тому він постав понад усякими нагородами і інституалізованими віншуваннями.

Євген Грицяк - великий українець, який щиро любив свою країну і не продався. Його думки щодо останніх подій теж вражають! У кожному слові стільки мудрості без пошуку слави, влади або матеріального збагачення. Його феномен ще будуть вивчати представники академічного кола. Ейнштейн сказав про Ганді: «Колись люди будуть здивовані, що така людина у плоті і крові взагалі існувала і крокувала нашим світом». Мені здається, про Грицяка будуть згадувати цими ж словами!

 

Левко Лук'яненко, український дисидент і громадський діяч:

- Я познайомився з Євгеном Грицяком у 7-му Сосновському таборі, у Мордовії. Ми були досить добре знайомі, хоч працювали на різних роботах і мешкали у різних бараках. Попри це, часто зустрічалися, розмовляли про свою боротьбу, одним словом - проводили звичайне «зеківське» життя. Це - вольова, смілива і рішуча людина. Він тоді займався йогою, загартовуючи таким чином свій дух. При зустрічі розповідав про свою справу, Норильське повстання і вразив мене завзятістю, можна сказати, безстрашністю.

Запам'ятався мені один епізод. Після початку повстання 1953 року до табору приїхало вище керівництво. І постало питання, аби хтось з політв'язнів вийшов і пояснив вимоги бунту. У цей момент всі у строю притихли і завмерли, побоюючись розстрілу за інакодумство. А вийшов до комісії саме Грицяк і розповів про претензії в'язнів. Розумів, що його можуть застрелити, однак, усе ж вийшов.

Я поважаю Євгена Степановича. Ця людина ніколи не могла написати слова каяття чи просити пробачення, каятися перед Імперією. Він - принциповий, гордий, з почуттям власної гідності. Цим заслуговує мою повагу і пошану всіх українців.

 

Микола Жулинський, академік НАН України, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України:

- Смерть Євгена Степановича - страшна звістка. Глибоко співчуваю рідним, близьким, всьому українському суспільству. Це - непоправна втрата. Відхід за межі земного життя такого українського патріота, як Євген Грицяк, - це болісна втрата значної частки національної пам'яті, яку ми в незалежній України, на жаль, так і не змогли за його життя гідно і вповні відкрити суспільству. Лише зусилля газети «День», яка так багато приділяла йому уваги, друкуючи спогади, інтерв'ю, коментарі, варті пошани. Але як мізерно мало про Євгена Грицяка згадували наші центральні телеканали, радіо, інші газети.

Євген Грицяк своєю мужньою поставою, своїм жертовним неупокоренням національної гідності показав Україні щирий, принциповий і високий взірець патріотизму, героїчної звитяги. Ми повинні, ми просто зобов'язані пам'ятати таку героїчну людину, якою був Євген Степанович Грицяк.

 

Автор: Вадим Лубчак

Джерело: «День»