З історії добре відомо, що 8 травня 1945 року в передмісті Берліна, Карлхорсті, було підписано Акт про беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини.

З боку переможців документ підписали представники СРСР, США, Великобританії, Франції. За середньоєвропейським часом було ще 8 травня. А за московським часом доба 8 травня уже закінчилася і настало 9 травня. І день цей на довгі роки став Днем Перемоги і сприймався таким у СРСР навіть тоді, коли офіційно з 1947 до 1965 рр. він був звичайним робочим днем.

46 років у складі СРСР, що зрозуміло, та 24 роки поспіль за часів Незалежності, що ще потребує пояснення, Україна закінчення німецько-радянської війни, яка мала офіційну назву в історіографії СРСР - Велика Вітчизняна війна - святкувала.

Святкувала разом з Росією, Білоруссю, Казахстаном, іншими пострадянськими республіками, які також вважали цей день святковим.

Формат свята передбачав урочистості - зібрання, парад, салют, гуляння й атмосферу радісної емоційності.

А Європа і світ тим часом відзначали 8 травня - але не як свято, а як вшанування. Як день пам'яті і примирення.

Пов'язано це було, передусім, з тим, що Німеччина з 50-х років ХХ-го сторіччя поступово стала ключовою державою Євросоюзу і важливою опорою США в Європі.

Стало якось незручно святкувати перемогу над державою, яка вже є не ворогом, а одним з найближчих союзників.

І 22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам'яті та примирення. Державам-членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, окрім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, рекомендовано також щороку відзначати один або два дні як данину пам'яті всім жертвам Другої світової війни.

Всім. А як це - всім? Без розрізнення - хто є кат, хто жертва? Хто агресор, а хто захисник своєї країни? Хто вбивав під час вторгнення в чужу країну, і хто вбивав, відстрілюючись від нападника?

Це було прийняти нелегко.

Але, в цілому, світ прийняв таку концепцію.

Росія її не прийняла і продовжувала святкувати День Перемоги в традиційному радянському дусі.

Україна включно до 2013 року також святкувала День Перемоги і не заморочувалася, що одночасно з тим шукає з Німеччиною тісних зв'язків - передусім - економічних, але й політичних також.

А три роки тому Україна зробила радикальний розворот від радянського зразка відзначення закінчення радянсько-німецької війни 1941-1945 років.

У 2015 році згідно з указом президента України «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» та Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам'яті та примирення.

Будемо відвертими - нові ініціативи влади України і народна традиція відзначення цього свята, яка за шість десятиріч міцно сформувалася і заклала психологічний каркас цього свята, не зовсім співпадали.

Власне, ніхто не був проти згадати 8-го травня усіх жертв війни. Але 9 травня дуже багато українців хотіли, до того ж, вшанувати і переможців - своїх дідів і прадідів, бабусь та прабабусь.

Ось так і виникла мовчазна угода між владою і народом (точніше - значною його частиною) - 8 травня разом з Європою і світом вшановуємо жертв Другої світової війни в дусі пам'яті і примирення, але 9 травня - вибачайте - святкуємо День Перемоги і славимо своїх дідів-прадідів, котрі цю Перемогу здобули великою кров'ю і ратним потом.

А церемонії такого святкування ще з радянських часів залишилися майже однаковими - що в Росії, що в Білорусі, що в Казахстані, що у Вірменії, що в Україні.

Влада збирає ветеранів, які з цієї нагоди одягають парадні костюми зі своїми бойовими нагородами, дякує їм, виголошує різні хороші слова і на тому турботу про них, практично, завершує. Дітки дарують їм квіти - і на тому кінець свята. Хіба що в Росії ще проводиться військовий парад на Красній площі.

8 травня 2017 року президент України Петро Порошенко разом із дружиною розпочав день з відвідування виставок «Український Схід» та «Четверте покоління».

Фотовиставка «Четверте покоління» є спробою вшанувати тих самих дідів-прадідів, але в іншому форматі, ніж це робить російський проект «Безсмертний полк».

Українські фотографи відібрали деяких учасників АТО і сфотографували їх разом із портретами їхніх бойових предків - учасників Другої світової війни.

Вийшло статично і монументально.

Другою особливістю українського сценарію відзначення Дня пам'яті та примирення і Дня Перемоги є поєднання вояка УПА і ветерана Червоної (Радянської) армії як представників тих сил, які воювали проти фашистів і визволяли Україну.

На плакаті це виходить. У житті - значно складніше.

Цьогорічне гасло: «Українці в лавах Об'єднаних Націй перемогли агресора».

Звучить підбадьорююче.

Мій покійний батько, уродженець села Острожани, що на Черкащині, був мобілізований в армію, став учасником бойових дій, розвідником-десантником, наближав і розділив Перемогу зі всім народом.

 

На знак вшанування пам'яті про загиблих схиляю голову. На знак вшанування переможців над фашизмом піднімаю келих подяки і поваги!