Естонія – це Тарту. Тарту – це Юрій Лотман. Лотман – це семіотика, філологія, закохане заглиблення в слово. Принаймні, таке в мене, та, й думаю, в багатьох інших було уявлення про цю маленьку (лише 1,3 млн. населення) прибалтійську республіку. А втім, приїхавши в Тарту в складі групи журналістів спеціально для ознайомлення з місцевим університетським життям, я пересвідчився, що сучасна естонська освіта освоїла чимало інших вершин.

Три дні ми біжимо зі зустрічі на зустріч. В Університеті природознавства нам читають цілу (вельми захопливу) лекцію про виробництво біопалива. Виявляється, що паливо можна добути з будь-якої органіки і не тільки за допомогою реактивів, а, наприклад, застосовуючи різкі перепади тиску на кшталт тих, що викликають кесонну хворобу. А найкраще потенційне джерело енергії в цьому сенсі – океанська мікрофлора, що в пробірці виглядає як звичайна ряска, але здатна виробляти нафту сама по собі, подвоює свою живу масу лише за добу, а ще, виявляється, виробляє більшу частину кисню на планеті. Наприкінці «хімічної» екскурсії нас пригощають ковтком оригінального напою, зробленого з дистильованого спирту, настояного на паличці дубу.
Далі – цілий гараж експериментальних автомобілів. Нам показують пневмомобілі, якими студенти особливо пишаються, бо збирають їх власноруч з нуля. Працюють ці машинки винятково на силі стиснутого повітря, котре закачується в спеціальні балони. Ба, більше, тут щороку влаштовують справжні міжнародні пневмоперегони, й наші нові друзі там весь час здобувають призи. Пропонують нам проїхатися. Кататися на пневмомобілі – це все одно що їхати на велосипеді, настільки це тихо і весело водночас. При цьому, зрозуміло, що практичного застосування в цих конструкцій не буде, але це отакі вкрай корисні ігри технологічного розуму, які тут заохочують.
В ІТ-центрі Тартуського університету працюють над Інтернетом речей, кінцева мета – навчити всі побутові прилади обмінюватися інформацією між собою, щоби холодильник замовляв продукти, яких бракує, вентилятор сам умикався в спекотний день незадовго до вашого приходу і всім хатнім господарством можна було б керувати з одного ноутбука. Ще тут допомагають у міському проекті «від хрущовки до смартовки» – переробляють жахливий радянський «житлофонд» на суперсучасні високотехнологічні помешкання.
В Інноваційному центрі Талліннського технологічного університету Mektory один студент влаштовує нам цілий рок-концерт, аби продемонструвати програму, котра дозволяє прямо з мобільного міняти музичні режими на електрогітарі й ушкварити хоч метал, хоч блюз без зайвих зусиль. Інший талант написав програму, котра відстежує, в яких додатках у комп’ютері ти працював, і вираховує, наскільки ти раціонально використовуєш свій час перед монітором. Ще одна техно-банда придумала електронний посібник для вчителів – з просто-таки розкішним інтерфейсом, котрий зв’язує на сторінці всі необхідні факти й формули з обраної теми – все можна не просто знайти за один клік, а й подивитися у взаємодії.
У підвалі університету обладнаний невеличкий дискоклуб з діджейськими бітами з колонок та зі світломузикою, однак це лише демо-лабораторія, присвячена вентиляції. Виявляється, вчитися цій важливій справі ніхто не хотів, і тоді тут побудували цілий атракціон з музикою, дзеркальною кулею під стелею, димами, що, ефектно вириваючись із замаскованих отворів, не тільки створюють атмосферу, а й показують, куди і як тече повітря, і навіть модно вбраною лялькою-жінкою, що сидить на стільці і розповідає, як це круто – займатися вентиляцією.
І так далі. І тому подібне. Естонські університети – справжній Едем технологій, буяння винахідливості, велетенський реактор, що зі шаленою інтенсивністю продукує фахівців і проекти. Тому-то й не дивно, що Естонія – одна з найбільш електронізованих країн світу. Комп’ютер тут став такою ж основою економіки, як деінде нафта або фінанси.
Хоча й про Лотмана та філологію тут не забувають.
Але то вже інша історія.