Цими днями 40-річчя відзначає талановитий журналіст і культурний діяч Юрко Атаманюк зі Львова. За час своєї журналістської творчої діяльності він написав багато статей про відомих людей, тож годиться тепер написати і про нього самого.

Хто читає українську періодику, особливо діаспорну, то помітив у ній постійну присутність львівського журналіста Юрка Атаманюка. Він пише на теми історично-краєзнавчі, актуальні теми сьогодення, публікує подорожні нариси, розповідає про життя українських громад за кордоном, а також подає широкі й цікаві інтерв'ю з відомими людьми.

Водночас, вас, безперечно, зацікавить сама особа журналіста. І тут знання могли б підказати, що прізвище Атаманюк - це щось зі західноукраїнського світу, а достеменніше - зі світу гірського. Є собі село Люча (гуцули кажуть Лючі), на Гуцульщині. Не таке відоме, як Космач і Криворівня, але теж гарне, з талановитими й працьовитими людьми і з дуже давньою історією. Юрко Атаманюк народився в цьому селі і закорінений у нього всім своїм єством. Та й прізвище його особливе і вказує на те, що предки молодого журналіста були якимись отаманами, або як ще в горах кажуть, ватаманами. Тобто, такі ватамани (атамани) старшували над пастухами, а ще давніше - над усією громадою. Лідерські здібності, принаймні, творчі амбіції, особливо помітні в Юрка Атаманюка.

У 2009 році він закінчив Львівський національний університет ім. І. Франка і став дипломованим журналістом. Досягти цього простому сільському хлопцеві без особливих статків було непросто. Але такі гірські леґіні змалку звикли до труднощів. Головне було підтримати в собі іскру таланту. І Юркові пощастило. Та ще задовго до університетських студій з'являлося на газетних шпальтах його прізвище. Вектор творчого польоту Атаманюка спрямований на закордонну періодику, хоча його матеріали друкували (друкують) і загальноукраїнські «Молодь України» та «День», і крайові «За вільну Україну» і «Галичина», і часописи львівського товариства «Гуцульщина» і навіть «Коломийські вісти». Подобалася читачам і низка Юркових статей у журналі «Пам'ятки України».

Окремішньо можна розповісти про співпрацю Юрка Атаманюка з відомим в українському діаспорному світі часописом «Час і Події». У цій популярній чиказькій газеті він впродовж 10 років дописує в рубрику «Українська діаспора». З неї читачі довідуються про гуцульських та бойківських майстрів декоративно-ужиткового мистецтва і просто цікавих людей. А впродовж останніх трьох років львівський дописувач публікує на сторінках згаданого часопису і інтерв'ю з бійцями та ветеранами війни з Росією.

Юрко Атаманюк - вільний журналіст. Це звучить і солодко, і гірко. Солодко - бо пише те, до чого душа лежить, а гірко - бо життя потребує стабільних заробітків, щоби утримати сім'ю. А вона в журналіста і його приємної дружини, викладачки музики Доротеї, торік збільшилася на одну особу - народився, мов намальований, хлопчик, якого охрестили двома іменами - Святозар-Северин. Тепер щасливий татко мусить більше перебувати у Львові, а менше мандрувати.

Свої закордонні подорожі Юрко Атаманюк починав доволі важко - був заробітчанином у Польщі. Але згодом його публікації на сторінках української діаспори («Вільна думка» (Австралія), «Українська думка» (Великобританія), «Наше слово» (Польща), «Нове життя» (Словаччина), «Свобода» та «Час і Події» (США) зробили своє - талановитого й працелюбного майстра пера почали запрошувати в гості до наших закордонних громад. Так, Юрко Атаманюк сам або з дружиною здійснював подорожі до Румунії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Італії, Німеччини, Чехії... Так він відкриває нові світи, а це - необхідне кожній людині. Для він цього читає спеціальну літературу і вчить різні мови. У Центрі дитячої творчості «Веселка» у Львові, де працює ювіляр, він уже 12-й рік поспіль бере активну участь в оргкомітеті Міжнародного дитячого фестивалю «У колі друзів», присвяченого Дню матері. Водночас, тут Юрко Атаманюк і за фотографа, і фіксатора події, і волонтера, але, насамперед, - перекладач з хорватської і сербської мов, оскільки щороку на фестиваль приїжджають колективи з республік колишньої Югославії. У цьому контексті варто наголосити, що його єднає тривала дружба з колишнім послом Хорватії в Україні, хорватським письменником, професором Джуром Відмаровичем, який опанував українську мову, знає українські традицій і культуру. У Словенії Юрко Атаманюк має теж великого приятеля, активного громадського діяча-українця Андрія Гевку, в якого він гостював у Любляні, а той не раз бував в Україні.

Юрка Атаманюка вже добре знає наша європейська діаспора. Він був гостем і делегатом ІІІ, IV і VI Всесвітніх форумів українців.

А ще львівський журналіст співпрацює з письменниками, поетами, режисерами, науковцями, громадськими діячами, митцями, народознавцями, мистецькими колективами.

Захоплюється фотосправою, українською народною вишивкою, колекціонуванням української старовини, театром, політичною географією. З ним цікаво спілкуватися і бути.

Атаманюкова гуцульська душа, яка набула львівського відтінку, завжди манить у рідні Карпати. І не лише тому, що там живуть його батьки, але тому, що там він - свій. Там його знають і поважають усі відомі гуцули. Туди він привозить цікавих людей з усього світу, водить їх горами й цікавими осередками, ночує в привітних горян та частує бринзою й яфинами, а потім виставляє на Фейсбуці багато цікавих й оригінальних світлин з гуцульських плаїв і осідків. Це - його найрідніша земля, яка виколисала лючинського хлопчину, показала йому дорогу від рідних воріт у широкий світ, вклала йому в руки золоте перо та живить його своєю неземною силою. Мабуть, Гуцульщина теж складає йому в ці ювілейні дні свої гірські віншування.

 Микола САВЧУК, письменник, журналіст, заслужений артист України, м. Коломия