Субота - день спокою. Та ніколи не було і не буде такої «спокійної»
суботи, як та, коли в лоні землі, в могилі було поховано Ісуса. Ще зовсім недавно
Його з любов'ю називали Великим Пророком, Учителем, Спасителем, Господом і Сином
Божим.
І Він виявляв велику Божественну
любов, вчив і навертав усіх на дорогу спасіння, творив чудеса, зцілював, воскрешав
і пробачав гріхи. А сьогодні Його немає. І здавалося, що розп'яття, смерть і поховання
- це неправда, марево і страшний сон, який ось-ось минеться й учні знову будуть
разом зі своїм Учителем.
Та ні! Це - правда! Він помер
і похований. З Його смертю ніби вмерло все живе. Та невже віра і надія учнів даремні
й обмануті? «Ми думали, що Він Той, Хто визволить Ізраїль...» Так, власне, Той! І
вже визволив, та не тільки Ізраїль, який не прийняв Його, відкинув і розіп'яв. Він
визволив увесь світ. І в цьому вони переконалися одразу ж після суботи. А поки що
учні за приписом у цей день відпочивали. Та насправді це був час роздумів, переживань
і мук. Розгубленість, відчай і розпач пекельним вогнем мучили серце і душу. Пам'ять
повертала милий і любий образ Учителя, кожну Його науку. Але це лише посилювало
муки: «Ми думали, що Він Той...»
Потім усі будуть свідчити, що
їх ні під час розп'яття, ні в цю страшну суботу ні на мить не покидала велика любов
до Нього. Десь у глибині душі вона світилася іскоркою віри і надії. Адже все це
так несправедливо, думалося - щось станеться, виправиться, зміниться. Мертвий спокій
цієї суботи таїв у собі і готував найбільше чудо - воістину Великий день великої
радості, якої досі не знало людство. І ні камінь, привалений до гробу, ні посилена
римська варта, ні всі сили зла не могли перешкодити й зупинити невідворотне.
На межі ночі і Нового дня чудо
звершилося. Коли сторожа заснула, враз Всемогутня сила стрясла землею. З гуркотом
відкотився камінь, і Світло, яскравіше, ніж блискавка, кидає воїнів до землі, і
вони з жахом втікають.
Гріб порожній!
Смерть переможена!
Сьогодні прислухаймося до свого
серця і переконаймося, що за всіма очевидними та явними ознаками рухів і звуків,
за всіма клопотами і працею ми в душі відчуваємо і переживаємо якийсь дивний глибокий
спокій. Від передчуття й очікування найбільшого дива. Здається, що все, крім часу,
завмерло. Та, власне, час безупинно наближає це диво.
Мине день суботній. І після
ночі величавим співом: «Христос Воскрес!» світанок пробудить усіх до нового Великого
дня - дня щастя, радості й любові.