Ми йшли до цього свята впродовж сорокаденного посту. Зима минула, і вже весняний вітер сповіщає нам про наближення найочікуванішого дня в Христовій церкві - Воскресіння Господнього.

«Настав час, - каже Господь, - прославитися Сину Людському», але прославлення Його буде через смерть. «Так написано, і так належить постраждати Христу й увійти в славу Свою».

Ми стоїмо в храмі із квітучою вербою й запаленими свічками, і все людство стоїть у Святому Місці, вітаючи торжество Входу Сина Божого в Єрусалим, постилаючи перед ним свій одяг. Для Юдейської влади Він - поза законом, і ніщо не може похитнути їхню рішучість вбити Його. Всі це знають, невже не знає цього Господь? Він, який усім Своїм життям, починаючи з народження і втечі в Єгипет, вчить нас розсудливості й обережності, йде сьогодні в саму серцевину небезпеки, бо прийшов час Його. Шлях Його - шлях безмежної любові до роду людського, любові аж до смерті, ДОБРОВІЛЬНОГО сходження на хрест.

Сходження Господа на Голгофу, Його страждання і хресна смерть, Світле Воскресіння - саме ці події дарували кожному з нас незбагненну можливість повноти примирення з Богом, дарували нам радість спілкування з Господом у вічності. Вище від цієї радості, вище від цієї повноти і покликання немає нічого на світі! І чим більше ми прагнемо усвідомити сенс цих великих подій, чим більш просимо про це у Господа - тим більш повним і осмисленим стає наше життя.

Пробач нам, Господи, що ми забували про любов Твою до нас, занурюючись у похмуру безодню пристрастей, прости нас за те, що забували не тільки розумом, але духом своїм, прости, що дратували, зневажали своїх ближніх. Прости! І допоможи, зустрічаючи Тебе з гілочками верби в руках, залишитися вірними Тобі аж до смерті.

Охоплюючи думками події останнього тижня посту, ми з внутрішнім здриганням зупиняємо погляд на тій катастрофічній і швидкій зміні в людях, коли спочатку вони з повним натхненням і захопленням кричали «Осанна!», але вже через кілька днів у гніві і люті скандували «Розіпни Його!» У чому причина такої зміни, такої страшної мінливості духу? Чи може таке статися з нами, чи ця зміна стосується лише історичних подій давно минулих часів? Ні, звичайно, ця небезпека страшної, швидкої та катастрофічної зміни підстерігає кожного з нас, і головна її причина - в нелюбові до Бога, в неуважності до свого внутрішнього життя. Так, виявляється можна кричати і «Осанна!», але, сподіваючись при цьому використати Бога в своїх цілях, сподіваючись на виконання своїх земних проектів і планів, а коли вони раптом не виконуються або навіть руйнуються - відчути себе обманутим і кричати гнівно «Розіпни Його!», вважаючи Бога винуватцем наших невдач.

Але кожному з нас треба, звичайно, зрозуміти, що Господь не для того прийшов у цей світ, щоб нам жилося комфортно, безбідно і ситно, хоча Господь є Подателем і земних благ. Не для того прийшов Господь, щоб ми жили в повному задоволенні наших пристрастей і похоті і при тому ні в чому не мали потреби. Ні. Господь прийшов врятувати нас від рабства гріха, в якому ми перебуваємо, часто навіть не усвідомлюючи того. Прийшов, щоб повернути нам втрачене Богосинівство, дарувати невимовну радість і повноту людського життя! І заради досягнення цієї благословенної повноти, повноти вічного спілкування з Богом в любові, нам, звичайно, потрібно попрацювати над собою, постаратися з Божою поміччю очистити землю свого серця від бур'яну гріха та пристрастей і насадити в ній Божественний виноградник чеснот. Це не робиться за день, місяць або навіть за рік. Для цього дане нам земне життя. В цьому - його призначення. І почати цю роботу не пізно ніколи - в жодному віці і в жодному стані.

Тільки б ми хотіли пізнати і відчути це вище, Богодароване життя, заради цієї можливості для кожного з нас і прийшов у цей світ Господь. Тільки б ми захотіли стати іншими, зодягнутися в Христа і з Ним досягти повноти людського життя в Бозі. І будемо пам'ятати завжди, що мета насадження виноградника Христового в нашій душі, в нашому житті - це принесення плодів. Плоди ці - духовні - відомі. Це - любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, смирення, стриманість... Можливість принесення цих плодів безпосередньо пов'язана з тим, наскільки тісно ми з'єднані з Христом, з тією Єдиною Лозою, на якій ми всі - лише гілочки.

А способи єднання з Господом відомі. Молитва і покаяння, сповідь і причастя, свідоме виконання Його святих Заповідей. Все просто на словах, але на ділі вимагає праці і зусиль. Ось ці зусилля, з прикликанням допомоги Божої і сповіданням перед Ним своєї духовної немочі, і є запорука того, що ми, виголосивши «Осанна!», потім НЕ зречемося Господа, а з уважністю і щирою скорботою пройдемо разом з Ним Його хресний шлях і сподобимося бути свідками й учасниками Його Святого Воскресіння!