БАГАТОБОРСТВО
Рік тому на світовому чемпіонаті з легкої атлетики у приміщенні
найсильніший десятиборець України Олексій Касьянов став віце-чемпіоном. Ця медаль
- найцінніша у срібній колекції Касьянова (два «срібла» чемпіонатів світу, 2012
і 2016 років, і два - континентальних першостей, 2009 і 2012 років).
«Чотири роки, які розділили дві медалі чемпіонатів світу, я
боровся з травмами і невдачами. І коли вже ніхто не вірив у мій успіх, знову зійшов
на п'єдестал пошани», - розповів запорізький атлет. Тепер мета Олексія - чемпіонат
світу, який у серпні прийматиме Лондон. Нові травми й невдачі не лякають 31-річного
багатоборця. Він вірить, що праця й спортивна фортуна подарують йому ще не одну
перемогу.
- На чемпіонатах України я зрідка виступаю у багатоборстві.
Зазвичай, лише у кількох видах, а у вільний час спостерігаю, як змагаються інші,
серед них і мої потенційні суперники, - пояснив Олексій Касьянов. - Найбільшим моїм
суперником в Україні є Василь Іваницький. Стриянин на кількох останніх чемпіонатах
України залишає за собою першість. Василь - великий талант. За умови, якщо зуміє
зібрати усі десять видів, зможе конкурувати і на планетарних першостях. Моя ж мета
- підготуватися до літнього сезону. До чемпіонату світу в Лондоні планую зробити
ще два старти. Зараз ми з тренером працюємо над розвитком витривалості, а також
над силою. Тобто, закладаємо базу. А далі підключатимемо повні швидкості.
- А в чому полягає талант у
багатоборстві?
- У нас головне - це швидкісні здібності. В Іваницького це
є в повному обсязі. Усе інше - потужність, вибухову силу - можна наростити.
- Олімпійський сезон ви провели
у боротьбі з травмами. Та незадовго до Ігор здоров'я, начебто, нормалізувалося.
Що тоді завадило вам показати у Ріо-де-Жанейро свій максимум?
- У середині сезону мене турбувала спина: надірвав клубово-поперековий
м'яз. У Ріо в перший день багатоборства відчував, що здатен до повноцінної боротьби,
хоча й не вдалося стрибнути у довжину так, як хотілося. А після бігу з бар'єрами
м'яз так «прихопив», що важко було навіть просто пересуватися. Довелося зійти. Про
те, що у мене надірваний м'яз, я довідався лише після олімпійських змагань: у Ріо
ми зробили діагностику. А до того постійно відчував біль і насправді не знав, що
лікувати. Лікарі думали, що у мене проблеми з нирками... Якби надрив м'яза діагностували
раніше, до Ігор я підійшов би у бойовій готовності.
- Ще не так давно слабкою ланкою
у вас був стрибок з жердиною. Та ось тепер, у доволі зрілому віці, вам вдалося компенсувати
цей недолік. Завдяки чому?
- Зі мною почали працювати вузькопрофільні фахівці зі стрибків
з жердиною - Олександр Черняєв та Іван Малихін. Завдяки цій співпраці я вже знаю,
що потрібно для того, аби високо стрибати. А колись і уявити не міг, скільки дрібних
нюансів впливають на стрибок: починаючи від розбігу і ритмічного малюнка до відчуття
моменту, коли вже у повітрі потрібно перевертатися.
- А ось зі списом досі не можете
знайти порозуміння. Уже неодноразово це ставало для вас каменем спотикання на шляху
до світового п'єдесталу пошани...
- Сподіваюся, у потрібний момент усе вийде, і цього буде достатньо
для особистого рекорду. Буває, виходить новачок у сектор для метання і з першої
спроби пуляє спис світ за очі... Зрештою, з першого разу мені це також непогано вдалося.
На перших своїх змаганнях я метнув спис на 50 м. І досі на 50 м метаю... Можливо, ще в дитинстві
заклав технічну базу з помилками. Виправити сьогодні ці недоліки складно. Мене у
метанні списа курує В'ячеслав Рибко, молодий тренер, який дітям ставить просто бездоганну
техніку. Ми з Анею (Мельниченко, чемпіонка світу з багатоборства і дружина Олексія.
- О. С.) почали співпрацювати зі Славою рік тому. Аня швидко вийшла на показник
особистого рекорду. Мені ж травма завадила прогресувати швидше. Попри все, тренер
вірить, що 60 м
метатиму легко, і це для мене не межа.
- Ваш найсильніший вид - стрибок
у довжину. Призер Олімпіади в цьому виді Ігор Тер-Ованесян розповідав, що перед
стартом налаштовувався стрибати так, наче летітиме через прірву...
- На тренуваннях думаю про розбіг і про те, аби добре потрапити
на планку. А на змаганнях намагаюся максимально «завести» себе: чим більше буде
адреналіну, тим далі полечу.
- Стрибунам не завжди вдається
приземлитися на мат...
- ...а я одного разу в бар'єрному бігу фінішував перекидом через
голову. Це було на чемпіонаті світу в Стамбулі (2012). На четвертому бар'єрі перечепився
за ногу атлета, який біг сусідньою доріжкою. На п'ятому спіткнувся, та все ж вирішив
фінішувати навіть ціною падіння. На щастя, правилами таке не заборонено. І мій результат
зарахували. Та, зазвичай, на змаганнях у мене все проходить тихо-спокійно. На старт
не запізнююсь, шипівки в номері готелю не забуваю, жердини у секторі не ламаю... Мені
важко зрозуміти, як можна порушувати режим. Мої знайомі скаржаться, як можна змусити
себе рано лягати спати і не ходити на дискотеки. Та в мене ніколи з цим проблем
не було. Спорт - це спосіб життя, закладений з дитинства. Тренування і виступ на
змаганнях - ось що дає мені найбільшу насолоду. На початках друзі ображалися, коли
відмовлявся скласти їм компанію на дискотеці. Та згодом зрозуміли, наскільки режим
є важливим для мене, і вже не пропонували піти з ними пізно ввечері.
- А тренер у міжсезоння може
запросити вас на пиво?
- Ніколи не запрошував. Сам я можу випити трішки вина, коли
дуже хочеться: тренер ніколи не обмежував мене. Він цілком і повністю довіряє мені:
знає, що зловживати не буду.
- Як ви познайомилися з вашим
наставником Дмитром Льопою?
- Спочатку з ним познайомився мій батько і попросив його взяти
мене до себе в групу. Той прийняв мене з радістю. А через п'ять років наших тренувань
я став займатися багатоборством. Мені все давалося легко: м'язи були готові до специфічних
навантажень кожного з десяти видів... А на початках я тренувався у батька. Він навчав
мене простих технічних елементів, а головне - прищепив любов до легкої атлетики,
завдяки якій досі виходжу в сектори та на доріжки. Дотепер щодня телефонуємо один
одному, консультуюся з ним, обговорюю свої тренування.
Стадіон та легкоатлетичний манеж - один з моїх перших дитячих
спогадів. У дитячому садку я був завжди до обіду, а потім тато забирав мене зі собою
на стадіон. Я виріс там. А в підлітковому віці почав цікавитися науками, які допомагають
краще зрозуміти спорт у різних його аспектах: біохімією, фізіологією, біомеханікою
тощо. Пізніше із задоволенням опановував ці науки у Запорізькому університеті, на
факультеті фізичного виховання.
- А мама має якийсь стосунок до спорту?
- Ні. Лише те, що одного дня вона стала дружиною тренера. Мама
все життя працювала начальником хімічної лабораторії на заводі. У школі завжди допомагала
мені з хімією.
- Якийсь час ви працювали у
дитячому садку...
- Я вже готувався до випускних випробувань в університеті,
а мої спортивні результати були ще не такими високими, аби гарантувати місце у збірній.
Потрібно було хоч якось заробляти на життя. Та спорт залишати не хотілося. У мене
було відчуття: ще трішечки, і результати підуть вгору. Ось так став інструктором
з фізкультури у дитячому садочку та початковій школі, проводив заняття з дітьми
віком від трьох до восьми років. Я завжди любив дітей, і після роботи з ними це
почуття не згасло. Знав, що від них чекати, як вони поводитимуться, коли довкола
багато інших дітей. Так, деколи вони відмовляються слухати. Та достатньо їх зацікавити,
забавити, похвалити, і вони цілком ваші. А ще - влаштувати спортивні змагання. У
дітей один із найбільших інстинктів - змагальний.
- Ваш хороший друг і головний
суперник, рекордсмен світу американець Ештон Ітон разом із дружиною Бріанною Тейсон-Ітон
завершили спортивну кар'єру. Вас здивувало таке рішення атлета, який останнім часом
не поступався нікому і за жодних обставин?
- Завжди сумно, коли такі люди йдуть зі спорту. Ми були на
зборі у США, і Ештон сказав, що приїде тренуватися до нас. А ще через тиждень оголосив
про завершення кар'єри. Це стало сюрпризом для багатьох. Ітон не розповідав, чим
займатиметься після спорту. Але в США завжди можна знайти собі заняття для душі.
Колись він казав, що хоче надихати молодь до занять спортом: зустрічатися з молодими
спортсменами, проводити семінари, мотивувати їх до високих результатів.
Автор: Олена Садовник
Джерело: Високий замок