БАГАТОБОРСТВО

Рік тому на світовому чемпіонаті з легкої атлетики у приміщенні найсильніший десятиборець України Олексій Касьянов став віце-чемпіоном. Ця медаль - найцінніша у срібній колекції Касьянова (два «срібла» чемпіонатів світу, 2012 і 2016 років, і два - континентальних першостей, 2009 і 2012 років).

«Чотири роки, які розділили дві медалі чемпіонатів світу, я боровся з травмами і невдачами. І коли вже ніхто не вірив у мій успіх, знову зійшов на п'єдестал пошани», - розповів запорізький атлет. Тепер мета Олексія - чемпіонат світу, який у серпні прийматиме Лондон. Нові травми й невдачі не лякають 31-річного багатоборця. Він вірить, що праця й спортивна фортуна подарують йому ще не одну перемогу.

- На чемпіонатах України я зрідка виступаю у багатоборстві. Зазвичай, лише у кількох видах, а у вільний час спостерігаю, як змагаються інші, серед них і мої потенційні суперники, - пояснив Олексій Касьянов. - Найбільшим моїм суперником в Україні є Василь Іваницький. Стриянин на кількох останніх чемпіонатах України залишає за собою першість. Василь - великий талант. За умови, якщо зуміє зібрати усі десять видів, зможе конкурувати і на планетарних першостях. Моя ж мета - підготуватися до літнього сезону. До чемпіонату світу в Лондоні планую зробити ще два старти. Зараз ми з тренером працюємо над розвитком витривалості, а також над силою. Тобто, закладаємо базу. А далі підключатимемо повні швидкості.

- А в чому полягає талант у багатоборстві?

- У нас головне - це швидкісні здібності. В Іваницького це є в повному обсязі. Усе інше - потужність, вибухову силу - можна наростити.

- Олімпійський сезон ви провели у боротьбі з травмами. Та незадовго до Ігор здоров'я, начебто, нормалізувалося. Що тоді завадило вам показати у Ріо-де-Жанейро свій максимум?

- У середині сезону мене турбувала спина: надірвав клубово-поперековий м'яз. У Ріо в перший день багатоборства відчував, що здатен до повноцінної боротьби, хоча й не вдалося стрибнути у довжину так, як хотілося. А після бігу з бар'єрами м'яз так «прихопив», що важко було навіть просто пересуватися. Довелося зійти. Про те, що у мене надірваний м'яз, я довідався лише після олімпійських змагань: у Ріо ми зробили діагностику. А до того постійно відчував біль і насправді не знав, що лікувати. Лікарі думали, що у мене проблеми з нирками... Якби надрив м'яза діагностували раніше, до Ігор я підійшов би у бойовій готовності.

- Ще не так давно слабкою ланкою у вас був стрибок з жердиною. Та ось тепер, у доволі зрілому віці, вам вдалося компенсувати цей недолік. Завдяки чому?

- Зі мною почали працювати вузькопрофільні фахівці зі стрибків з жердиною - Олександр Черняєв та Іван Малихін. Завдяки цій співпраці я вже знаю, що потрібно для того, аби високо стрибати. А колись і уявити не міг, скільки дрібних нюансів впливають на стрибок: починаючи від розбігу і ритмічного малюнка до відчуття моменту, коли вже у повітрі потрібно перевертатися.

- А ось зі списом досі не можете знайти порозуміння. Уже неодноразово це ставало для вас каменем спотикання на шляху до світового п'єдесталу пошани...

- Сподіваюся, у потрібний момент усе вийде, і цього буде достатньо для особистого рекорду. Буває, виходить новачок у сектор для метання і з першої спроби пуляє спис світ за очі... Зрештою, з першого разу мені це також непогано вдалося. На перших своїх змаганнях я метнув спис на 50 м. І досі на 50 м метаю... Можливо, ще в дитинстві заклав технічну базу з помилками. Виправити сьогодні ці недоліки складно. Мене у метанні списа курує В'ячеслав Рибко, молодий тренер, який дітям ставить просто бездоганну техніку. Ми з Анею (Мельниченко, чемпіонка світу з багатоборства і дружина Олексія. - О. С.) почали співпрацювати зі Славою рік тому. Аня швидко вийшла на показник особистого рекорду. Мені ж травма завадила прогресувати швидше. Попри все, тренер вірить, що 60 м метатиму легко, і це для мене не межа.

- Ваш найсильніший вид - стрибок у довжину. Призер Олімпіади в цьому виді Ігор Тер-Ованесян розповідав, що перед стартом налаштовувався стрибати так, наче летітиме через прірву...

- На тренуваннях думаю про розбіг і про те, аби добре потрапити на планку. А на змаганнях намагаюся максимально «завести» себе: чим більше буде адреналіну, тим далі полечу.

- Стрибунам не завжди вдається приземлитися на мат...

- ...а я одного разу в бар'єрному бігу фінішував перекидом через голову. Це було на чемпіонаті світу в Стамбулі (2012). На четвертому бар'єрі перечепився за ногу атлета, який біг сусідньою доріжкою. На п'ятому спіткнувся, та все ж вирішив фінішувати навіть ціною падіння. На щастя, правилами таке не заборонено. І мій результат зарахували. Та, зазвичай, на змаганнях у мене все проходить тихо-спокійно. На старт не запізнююсь, шипівки в номері готелю не забуваю, жердини у секторі не ламаю... Мені важко зрозуміти, як можна порушувати режим. Мої знайомі скаржаться, як можна змусити себе рано лягати спати і не ходити на дискотеки. Та в мене ніколи з цим проблем не було. Спорт - це спосіб життя, закладений з дитинства. Тренування і виступ на змаганнях - ось що дає мені найбільшу насолоду. На початках друзі ображалися, коли відмовлявся скласти їм компанію на дискотеці. Та згодом зрозуміли, наскільки режим є важливим для мене, і вже не пропонували піти з ними пізно ввечері.

- А тренер у міжсезоння може запросити вас на пиво?

- Ніколи не запрошував. Сам я можу випити трішки вина, коли дуже хочеться: тренер ніколи не обмежував мене. Він цілком і повністю довіряє мені: знає, що зловживати не буду.

- Як ви познайомилися з вашим наставником Дмитром Льопою?

- Спочатку з ним познайомився мій батько і попросив його взяти мене до себе в групу. Той прийняв мене з радістю. А через п'ять років наших тренувань я став займатися багатоборством. Мені все давалося легко: м'язи були готові до специфічних навантажень кожного з десяти видів... А на початках я тренувався у батька. Він навчав мене простих технічних елементів, а головне - прищепив любов до легкої атлетики, завдяки якій досі виходжу в сектори та на доріжки. Дотепер щодня телефонуємо один одному, консультуюся з ним, обговорюю свої тренування.

 

 

 

Стадіон та легкоатлетичний манеж - один з моїх перших дитячих спогадів. У дитячому садку я був завжди до обіду, а потім тато забирав мене зі собою на стадіон. Я виріс там. А в підлітковому віці почав цікавитися науками, які допомагають краще зрозуміти спорт у різних його аспектах: біохімією, фізіологією, біомеханікою тощо. Пізніше із задоволенням опановував ці науки у Запорізькому університеті, на факультеті фізичного виховання.

- А мама має якийсь стосунок до спорту?

- Ні. Лише те, що одного дня вона стала дружиною тренера. Мама все життя працювала начальником хімічної лабораторії на заводі. У школі завжди допомагала мені з хімією.

- Якийсь час ви працювали у дитячому садку...

- Я вже готувався до випускних випробувань в університеті, а мої спортивні результати були ще не такими високими, аби гарантувати місце у збірній. Потрібно було хоч якось заробляти на життя. Та спорт залишати не хотілося. У мене було відчуття: ще трішечки, і результати підуть вгору. Ось так став інструктором з фізкультури у дитячому садочку та початковій школі, проводив заняття з дітьми віком від трьох до восьми років. Я завжди любив дітей, і після роботи з ними це почуття не згасло. Знав, що від них чекати, як вони поводитимуться, коли довкола багато інших дітей. Так, деколи вони відмовляються слухати. Та достатньо їх зацікавити, забавити, похвалити, і вони цілком ваші. А ще - влаштувати спортивні змагання. У дітей один із найбільших інстинктів - змагальний.

- Ваш хороший друг і головний суперник, рекордсмен світу американець Ештон Ітон разом із дружиною Бріанною Тейсон-Ітон завершили спортивну кар'єру. Вас здивувало таке рішення атлета, який останнім часом не поступався нікому і за жодних обставин?

- Завжди сумно, коли такі люди йдуть зі спорту. Ми були на зборі у США, і Ештон сказав, що приїде тренуватися до нас. А ще через тиждень оголосив про завершення кар'єри. Це стало сюрпризом для багатьох. Ітон не розповідав, чим займатиметься після спорту. Але в США завжди можна знайти собі заняття для душі. Колись він казав, що хоче надихати молодь до занять спортом: зустрічатися з молодими спортсменами, проводити семінари, мотивувати їх до високих результатів.

Автор: Олена Садовник

Джерело: Високий замок