Коли політики, образно кажучи, оглушливо ревуть в мегафони, спокійний голос інтелектуалів почути непросто. Суспільству «заклало вуха», воно майже не чує голосу совісті – ні свого, ні чужого. Але є в Україні люди, які не втомлюються тихо промовляти моральні імперативи – задля духовного відродження нації, задля духовного здоров’я народу. Про один такий проект – так звану «Ініціативу Першого грудня» – розповім нашим читачам.

Коли й чому виникла ініціатива «Першого грудня»?

Ланцюжок подій виглядає так: спочатку, 22 вересня 2011 року, у Києві, на засіданні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з нагоди 20-річчя відновлення державної незалежності України було прийнято Звернення традиційних Церков (УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ) до українського народу з приводу суспільної ситуації в Україні.
Початок цього звернення підкреслював масштаб ініціаторів: «Ми, члени Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, представляємо вісімнадцять віросповідних напрямків (конфесій) трьох світових релігій. Ми різні – але нас об’єднує віра у Всевишнього і любов до землі, на якій ми живемо, до нашого спільного дому – незалежної держави – Україна.
Мету свого Звернення ініціатори визначили таким чином: «Цим зверненням ми вкотре бажаємо засвідчити і показати приклад українському суспільству: прихильникам різних поглядів можливо і необхідно знаходити порозуміння та співпрацювати заради спільного блага. Тому, з нагоди ювілею найголовнішого свята нашої Вітчизни, ми звертаємося до всіх зі закликом до миру, взаєморозуміння та єдності у різноманітті»
Ініціатори наголосили: «20 років розбудови нашого державного життя беззаперечно доводять – у 1991 році український народ обрав складний, важкий, але вірний шлях – шлях незалежності та свободи. Нам не було просто в минулому, багато проблем і викликів потребують розв’язання і тепер. Але одне є безсумнівним – незалежна Українська держава відбулася…Кожному народу, як і окремій людині, властиве прагнення до свободи, до звільнення від пут рабства. Боже благословення і бажання народу України, висловлене на референдумі 1 грудня 1991 року, утвердили незалежність нашої країни. З цього шляху немає вороття».
Церковні авторитети підкреслили головну цінність українського народу: «Тому з усією відповідальністю хочемо висловити власне переконання: державна незалежність України – не питання політики, не питання полеміки чи дискусій! Незалежна Українська держава, відстоювання її суверенітету, цілісності, плекання суспільного миру та злагоди, побудова відносин з сусідами і цілою світовою спільнотою виключно на основі рівноправності та партнерства мають бути пріоритетом для кожного громадянина України – незалежно від політичних поглядів, національності чи віросповідання.
Ніхто не має права розколювати українське суспільство за релігійними, національними чи регіональними лініями. Ми – велика країна з давньою і складною історією. На нашій землі віками разом жили представники різних народів та релігій – Галичина і Донбас, Полісся і Закарпаття, Поділля і Крим – це наше різноманіття – регіональне, культурне, мовне, національне, віросповідне. Але це ми – єдиний український народ! Той же, хто, граючи на відмінностях, хоче посіяти ворожнечу, протистояння, ненависть чи навіть прагне розпаду України – чинить зло.
Завдяки державній незалежності України, розпочалося будівництво нового, громадянського суспільства, високими цінностями якого є свобода, сполучена з відповідальністю. Маємо цінувати цю можливість, відстоювати цей дар, пам’ятаючи, що без свободи не може бути повноцінного розвитку. А разом з тим, не забуваючи, що безвідповідальна свобода веде до хаосу та руйнування.
На завершення релігійні лідери вказали на виклики: «Україна – це кожен з нас. Тому від кожного з нас залежить, якою вона буде завтра. Нам ще багато належить зробити. Бідність одних на фоні показного багатства інших, глибоко вкорінена корупція, моральна та духовна криза, правовий нігілізм, несправедливе судочинство та багато іншого – все це виклики, які нам слід подолати разом.
То ж нехай кожен на своєму місці, в міру можливого, по совісті робить те, до чого він покликаний. Бо тільки так, спільними зусиллями, ми змінимо життя в нашому загальному домі на краще. І нехай у цьому допоможе нам Господь!
Бажаємо всім миру і Божого благословення у добрих справах!
Ухвалене одноголосно, це Звернення було восени оприлюднено і дало поштовх для народження зустрічних ініціатив. Так виникла Ініціатива «Першого грудня».

	М. Маринович та Кардинал Любомир

Хто став під знамена нової ініціативи?

Група інтелектуалів, які висунули цю Ініціативу, добре відома в Україні і поза її межами.
Думаю, читачам буде цікаво познайомитися з ними детальніше.
Символізуючи релігійне походження свого проекту, у центрі цієї групи стали видатний мислитель, церковний діяч, екс-Глава УГКЦ Кардинал Любомир (Ґузар), поряд з котрим постав Мирослав Маринович – український правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні, член громадської ради Українсько-Американського бюро захисту прав людини, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові.
Соратники М. Мариновича з правозахисної діяльності, колишні політв’язні, не залишилися осторонь. До групи увійшли доктор філософії Євген Сверстюк – головний редактор газети «Наша віра», президент Українського Пен-клубу, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, а також психіатр, член Американського товариства психіатрів, Королівського коледжу психіатрів Великобританії та Товариства психіатрів і неврологів Німеччини Семен Глузман – правозахисник, колишній політв’язень, президент Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини, співголова (разом з Мирославом Поповичем, Іваном Дзюбою) Комітету «Бабин Яр».
Науковців у групі представляють академіки Мирослав Попович – директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Іван Дзюба – дисидент, Герой України, екс-Міністр культури України, екс-голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, В’ячеслав Брюховецький – Герой України, почесний президент Національного Університету «Києво-Могилянська академія», лауреат Міжнародної премії Антоновичів.
До академіків-політиків у групі належать Ігор Юхновський – Герой України, народний депутат України І – IV скликань, екс-Перший віце-прем’єр-міністр України, доктор Honoris Causa Львівського національного університету імені Івана Франка, в. о. Голови Українського інституту національної пам’яті та Володимир Горбулін – екс-Секретар Ради національної безпеки і оборони України, організатор та директор на громадських засадах Інституту проблем національної безпеки України, ініціатор Міжнародного безпекового форуму (Львів, 15-16 квітня 2010 р.)
Групу прикрасив своєю участю Богдан Гаврилишин – один з найвідоміших українців світу, доктор філософії, член Римського клубу, Голова Наглядової Ради Міжнародного Інституту Менеджменту у Києві.
Яскравим учасником групи є відомий інтелектуал, професор Вадим Скуратівський – член-кор. Академії мистецтв України, Заслужений діяч мистецтв України.
Погодьтеся, що за своїм інтелектуальним потенціалом та громадсько-політичним авторитетом ця неформальна група є видатною, і не помітити її ініціативи просто неможливо. Усі її учасники мають різноманітні українські та міжнародні нагороди і відзнаки, серед яких виокремлю орден Свободи (Кавалерами якого є М. Маринович, Є. Сверстюк, І. Дзюба, В. Брюховецький) та Орден «За інтелектуальну відвагу» (М. Маринович, М. Попович).
Саме інтелектуальна відвага та прагнення до свободи завжди вирізняло авторів Ініціативи у різні історичні періоди розвитку України.

 

Є. Сверстюк (справа на другому плані – нардеп Олесь Доній)	С. Глузман дає інтерв’ю 5-му каналу перед початком прес-конференції

Прес-конференція

Представлення Ініціативи та її основного документу відбулося у Національному державному інформаційному агентстві Укрінформ 14 грудня 2011 року.
Відкрив засідання Семен Глузман, котрий розповів, як народжувалася ініціатива, як збиралися старі товариші – колишні політв’язні, обговорювали ці проблеми та потроху долучали до свого кола інших.
Потім слово надали найавторитетнішому мислителю цього товариства – Кардиналу Любомиру Ґузару. Він наголосив, що саме на знак солідарності з думками, викладеними у Зверненні традиційних Церков (УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ) до українського народу з приводу суспільної ситуації в Україні, представники національної інтелігенції об’єднуються задля духовного відродження українського суспільства.
Інші виступаючі також закликали українців об’єднатися і чинити опір руйнівним тенденціям, підкреслювали, що саме задля цього вони започаткували Національний круглий стіл, який має стати новим суспільним інститутом вияву суверенної волі громадянського суспільства.
Враховуючи громадську та інтелектуальну важливість положень, викладених в основному документі, який група того дня представила українському суспільству, я попросив пана М. Мариновича надати повний текст Декларації, який я без будь-яких купюр представляю нашим читачам. Зазначу до речі, що у абсолютній більшості вітчизняних ЗМІ текст Декларації переповідався у доволі скороченому вигляді. Ви ж, шановні читачі, маєте можливість ознайомитися з цим першоджерелом вповні. Приношу подяку за це панові Мариновичу та пані Ірині Когут.

 

Зліва направо: Б. Гаврилишин, М. Маринович, С. Глузман, Є. Сверстюк презентують свою Ініціативу в Укрінформі

ДЕКЛАРАЦІЯ

Ініціативної групи «Першого грудня»
«Ми, учасники зустрічі з Главами та представниками Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви 1 грудня 2011 року, солідаризуємося з думками, викладеними у Зверненні згаданих Церков до українського народу з приводу нинішньої суспільної ситуації в Україні та об’єднуємо зусилля задля духовного відродження українського суспільства.
До 20-ї річниці державної незалежності суспільство підійшло у вкрай драматичному стані морального і соціального занепаду та втрати життєвих орієнтирів. Хибно зрозуміле матеріалістичне мислення взяло гору над пріоритетом етичних і духовних цінностей. Взаємне поборювання й жадоба нагромадження стали масовими нормами соціальної поведінки. Все це спричинило серйозні суспільні деформації: моральні чесноти асоціюються з життєвим програшем, правосуддя щораз більше ототожнюється з корупцією та правом сили, зросла криміналізація суспільства, поглибився розрив між бідними та багатими. Це призвело до атомізації суспільства, викривило міжлюдські стосунки, а також породило відчуження між політичною владою та народом і недовіру до держави загалом.
Відродження потребують усі пласти українського суспільства. Ми переконані, що всі виразки нашого суспільства є лише проекціями головної проблеми – замулення нашого духу. Майбутнє України вимагає піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю.
Нашою метою є становлення вільного народу України, об’єднаного спільними духовними вартостями, здатного творити моральну політику, справедливу економіку та соціальне благо.
Ми не єдині у своєму прагненні сприяти оздоровленню українського суспільства. У кожному українському місті чи селі є чимало людей, які чинять тихий опір руйнівним тенденціям. Їхня слабкість – в їхній розрізненості, у тому, що вони не подали одне одному руки.

	Б. Гаврилишин та Є. Сверстюк після прес-конференції

Ми об’єдналися самі й закликаємо об’єднуватись інших довкола таких принципів:
1. Примат свободи та людської гідності. Людина є вільною особистістю, а не придатком державної машини і фінансового капіталу.
2. Верховенство права та справедливий суд. Рівність перед правосуддям – замість вибіркового застосування закону, що заперечує сам принцип правосуддя та перетворює його на інструмент авторитарної примхи.
3. Доброчинство та взаємодопомога в суспільстві – замість патерналістських і авторитарних тенденцій державної політики; солідарність з людьми в потребі.
4. Партнерство та кооперація у сфері національного господарства – замість олігархічного монополізму, чесна конкуренція – замість хижацького взаємознищення і споживацького світосприйняття.
5. Взаємна відповідальність влади й суспільства за вибір належних і пропорційних засобів для захисту своїх інтересів. Добрі суспільні справи здійснюються лише добрими способами.
6. Спроможність до самоорганізації у вирішенні та обстоюванні соціально-політичних питань – замість політичного маніпулювання або схильності до зневіри.
7. Особиста посвята і жертовність, передусім – політиків – заради суспільного блага – замість спекулятивної політики роз’єднань та ворожнечі. Будь-які суспільні зміни вимагають посилення політичної моралі та культури, особистого прикладу.
Домогтися встановлення нових «правил гри» в державі можна лише шляхом послідовної громадської взаємодії та суспільного консенсусу. Щоб забезпечити і те, і те в суспільстві, потрібно:
– відновити чесну, фахову та продуктивну розмову навколо життєво важливих його проблем, давши волю творчій ініціативі людей;
– гарантувати в цій дискусії право голосу всіх сегментів суспільного життя, незалежно від регіональних, ідеологічних чи будь-яких інших відмінностей;
– сформувати критичну масу громадян, які здатні жити у свободі та правді, брати відповідальність за свої вчинки й утверджувати моральну політику та спільне благо.
Ми почали діалог. Закликаємо всіх громадян об’єднатися навколо відповідальності за майбутнє своєї країни. Ми започатковуємо Національний круглий стіл, який має стати новим суспільним інститутом вираження суверенної волі громадянського суспільства. Запрошуємо всіх людей доброї волі долучитися до підготовки і проведення цього заходу, організовуючи подібні форуми на місцевому рівні та обговорюючи найнагальніші національні пріоритети сьогодення.
Україна нашої мрії досі не постала тому, що ми очікували її в подарунок. Натомість, такого роду мрії стають реальністю лише з великої віри й поту нашого чола. 13 грудня 2011 року».
Після виступів учасників до них було чимало запитань. «Першогрудневці» не поспішали розходитися по домівках, тепло спілкувалися один з одним, згадували минуле, жартували, були у доброму гуморі.
Послання до суспільства наші мудрі аксакали надіслали. Тепер від усіх нас залежить – якою мірою ми сприймемо ці моральні настанови і заклики та покладемо їх в основу своєї діяльності у Новому 2012-му році. Треба – повною мірою.