Кримські татари від початку окупації Криму очікували примусової депортації з півострова, як у сталінські часи. Натомість вони зіткнулися з політикою «прихованого витіснення» зі своїх земель.

Так званий референдум про відділення Криму від України ще не встиг завершитися, а серед правозахисників уже заговорили про можливе погіршення ситуації з дотриманням прав людини на півострові. Особливо це стосувалося кримських татар, які активно виступили проти анексії автономної республіки. Як відомо, 26 лютого 2014-го під парламентом Криму в Сімферополі відбулася масова акція на підтримку України, організатором якої був лідер Меджлісу Рефат Чубаров. Поряд відбувався проросійський мітинг «Русского единства», який організовував майбутній самоназваний голова Ради Міністрів Криму Сергій Аксьонов. Між двома таборами почалися сутички, які згодом лягли в основу російської кримінальної справи, відомої як справа 26 лютого. У ніч на 27-ме число в місті з’явилися російські військові. А на початку березня українська Держприкордонслужба повідомила про кількасот кримських татар, які виїхали на територію материкової України. Як згодом пояснювали представники корінного народу Криму в особистих розмовах, через загрозу безпеці. І причини для цього були.
Ще до старту псевдореферендуму на півострові кримських татар почали переслідувати. Так, на початку березня невідомі викрали Решата Аметова. Як вдалося встановити, 3 березня він пішов на мирний мітинг під будівлею парламенту Криму. Там його нібито затримали троє людей у формі без розпізнавальних знаків. Увечері Аметов додому не повернувся. Приблизно за два тижні його тіло зі слідами катувань знайшли за 45 км від Сімферополя. Правозахисні організації вимагали знайти винних у вбивстві, проте широкому загалу інформація про це досі не відома. Разом із тим почастішали напади на людей, які розмовляли кримськотатарською мовою, зареєстровані випадки викрадень і «витурення» з півострова.
У квітні 2014-го ситуація загострилася. Та сама «самооборона» напала на будівлю Меджлісу й зірвала звідти український прапор. А коли за кілька днів його спробували повісити назад, самоназваний прокурор Криму Наталія Поклонська винесла «офіційне попередження» за таке «порушення». Напередодні 18 травня, Дня пам’яті жертв депортації, кримським татарам заборонили будь-які мітинги. Окрім того, з метою «профілактики» місцеві «правоохоронці» організували низку масових затримань. Так, 7 травня в Євпаторії затримали понад 20 кримських татар і взяли в них відбитки пальців. Такі дії окупанти пояснили операцією з пошуку злочинців, які нібито вбили сім’ю в Краснодарі. За день до цього, 6 травня, близько 50 озброєних людей увірвалося до мечеті в селищі Молодіжне Сімферопольського району й спробувало вивезти понад сотню мусульман. Згодом їх, щоправда, відпустили, але зобов’язали самотужки з’явитися до відділка міліції. За місяць до цього в селищі Піонерське того самого району озброєні люди в масках затримали 35 кримських татар. Правозахисники заговорили про масові «антитатарські рейди». На кінець 2014-го стало відомо, що загалом окупаційна влада викрала приблизно два десятки кримців. Частина з них загинула.
Але нападами та викраденнями окупаційна влада не обмежилася. Попутно вона розгорнула боротьбу з Меджлісом. Так, лідерові кримських татар Мустафі Джемілєву заборонили в’їзд на територію Криму. Згодом таку заборону оголосили й очільникові представницького органу Рефату Чубарову. У вересні 2014‑го Меджліс виселили з його будівлі в Сімферополі. Також на території півострова закрили низку кримськотатарських ЗМІ, зокрема відомий телеканал АТR, який згодом відновив мовлення з Києва.
«Кримські татари організовано виступили проти окупації Криму. Це автоматично перетворило їх на персональних ворогів авторитарного російського режиму. За останні три роки вони зіткнулися з цілим арсеналом переслідувань. Тут і насильницькі викрадення, і сфабриковані кримінальні справи, і закриття Меджлісу, і зупинка мовлення телеканалу ATR, і обшуки в медресе та мечетях. Можна говорити, що, по-суті, відбувається прихована депортація. Окупаційна влада посилає чіткий сигнал кримським татарам: або виїжджаєте, або мовчіть», — пояснює правозахисниця, координатор кампанії LetMyPeopleGo Олександра Матвійчук, яка відстежує порушення прав людини на півострові й займається темою в’язнів Кремля.
У 2015-му почався другий етап переслідувань. Для цього російська влада використала відоме «антитерористичне законодавство», яке дає доволі широкий спектр повноважень силовикам. За рік після окупації почалися затримання у справі 26 лютого. Першим став заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз (29 січня 2015-го). Офіційна підозра: «організація та участь у масових заворушеннях». Увечері 15 квітня затримали другого фігуранта справи — кримськотатарського фермера Алі Асанова. У травні третього — Мустафу Дегерменджи. Чоловіка викрали дорогою на роботу. Обом інкримінували «участь у масових заворушеннях».
Разом зі справою 26 лютого виникла справа «Хізб ут-Тахрір» — міжнародної ісламської політичної партії, яка в Росії з 2003-го визнана терористичною, а її діяльність на території РФ заборонена. Можна стверджувати, що саме за цією сфабрикованою справою пройшло найбільше фігурантів — 19 осіб. Усі затримані в різний час. Керує процесом такий собі Віктор Палаґін, який раніше працював у Башкирії.
«Після призначення Палаґіна головою кримського управління ФСБ розпочалося «полювання на відьом» серед кримських мусульман. На сьогодні щонайменше 19 кримських мусульман перебуває за ґратами не за вчинення чи намір вчинити якесь насильницьке діяння, а за недоведений факт належності до організації «Хізб ут-Тахрір», що в Україні діє вільно. Ця технологія відпрацьована ще в Башкирії, де Віктор Палаґін керував зачистками «Хізб ут-Тахрір» понад п’ять років», — пояснює Олександра Матвійчук.
Нещодавно ж на півострові почався черговий етап переслідувань. Цього разу під удар потрапили адвокати та прихильники. Так, відома історія Еміля Курбедінова, якого засудили на 10 діб адміністративного арешту за репости дописів групи «Хізб ут-Тахрір Україна» в одній із соціальних мереж. Він фактично чи не найактивніший адвокат своїх співвітчизників на півострові. Якщо ж зважити на те, що українські юристи не можуть виступати захисниками в кримських судах, а російські не надто пориваються їхати на півострів, можна говорити про спроби залякування місцевих адвокатів. Але й на цьому окупаційна влада не зупиняється. Почалися адміністративні арешти активних кримських татар. Так, 21 лютого відбулися обшуки в помешканні активіста Марлена Мустафаєва. Його звинуватили в тому, що влітку 2014-го в одній із соц­мереж він демонстрував символіку «Хізб ут-Тахрір». За це дістав 11 діб адмінарешту. Одночасно з Мустафаєвим «правоохоронці» затримали 10 кримських татар, які знімали подію на мобільні телефони та викладали прямі трансляції в інтернет. Їх звинуватили в несанкціонованому масовому заході. Кожен дістав п’ять діб адмінарешту. Проте крім силових дій РФ вдається і до витонченішої «роботи» з місцевим населенням, як-от створення паралельних представницьких органів. Не минається і без контролю релігійної сфери.
«Росія давно використовує тактику створення паралельних інституцій у громадському житті, самоврядуванні, релігійній сфері тощо. Те, що не можна взяти під контроль, просто заміщається. Після закриття телеканалу ATR окупаційна влада поспішила відзвітувати про створення альтернативи — кримськотатарського телеканалу «Миллет». Коли в будинку Мустафаєва проводили обшуки, журналістам цього каналу телефонували. Але такі події «Миллет» не висвітлює, вони очікувано не приїхали. І люди, які стояли біля будинку, були змушені знімати дії силовиків на власні телефони», — розповіла Матвійчук.
Не минається і без «кишенькових» громадських об’єднань. Однією з таких можна назвати «Єдність Криму», очолювану Сейтумером Німетуллаєвим, який до окупації був держслужбовцем, очолював Генічеський район, а згодом навіть став керівником місцевого відділення Партії регіонів. Восени 2014-го він виступив із критикою Курултаю.
«Я вважаю, що Курултай — такий, яким він є, — не може представляти волю кримськотатарського народу. Ми маємо сьогодні всі можливості припинити існування цього Курултаю, призначити й провести нові вибори», — заявив тоді Німетуллаєв.
Він також озвучував свої плани створення Курултаю «відповідно до російського законодавства». Називався навіть приблизний термін — до жовтня 2015‑го. Втім, із цими планами не склалося. Згодом, уже у квітні 2016-го, кримський «Верховний суд» визнав Меджліс екстремістською організацією і заборонив його діяльність. Водночас «віце-спікер парламенту» півострова, а за сумісництвом очільник руху «Крим» Ремзі Ільясов заявив про плани створити «альтернативний Меджліс». Зазначалося, що громадські та релігійні діячі прийняли рішення заснувати спеціальну національну комісію, яка підготувала б загальнонаціональний з’їзд для таких виборів. Заявлялося, що він має відбутися в листопаді — грудні 2016-го. Але, як і в попередньому випадку, далі слів справа не пішла.
Успішнішою виявилася «робота» з муфтієм Криму Еміралі Аблаєвим. З вуст лідерів кримських татар не раз лунала критика щодо співпраці Аблаєва з окупантами. Фактично росіяни знайшли до нього свій підхід, створивши альтернативний так званий Таврійський муфтіят. На противагу і для конкуренції Кримському. Джемілєв свого часу зазначав, що цю структуру використовували для шантажу. Наприклад, лунали погрози, що в разі непокори мечеті Кримського муфтіяту відійдуть Таврійському. Крім того, частими були випадки підпалів мечетей. Унаслідок таких дій релігійне життя кримських татар на півострові виявилося під номінальним контролем РФ. А сам муфтій Криму потрапив на гачок до російської влади. Можливо, зарадити в такій ситуації міг би Муфтіят Криму на території України. І відповідні плани навіть озвучувалися. Проте ця ідея досі не реалізована.
А загалом згідно з озвученою Джемілєвим цифрою від початку окупації півострів покинуло понад 20 тис. кримських татар. Але й на території України вони не в цілковитій безпеці. Адже, як зауважують правозахисники, у більшості вимушених переселенців на півострові лишилися родичі та близькі люди. Фактично вони опинилися в заручниках окупаційної влади, зазнавши «прихованої депортації». А такий стан важко назвати безпечним.