Оглядова група не полінувалася ретельно оглянути його машину і зуміла розгледіти, побачити цю монету серед особистих речей порушника.

Монету вилучили, на невдаху-порушника склали адміністративний протокол. 

І зі законною гордістю повідомили пресі та громадськості, що монета залишається в Україні. Сподіваємося, що, у підсумку, прикрасить музейне зібрання.

Але в цей радісний момент мене чомусь оповив смуток.

Як же так – подумалося мені – одну монетку зуміли розгледіти, не пропустили крізь свої дрібні правоохоронні сіті, а мільярди тим часом зі свистом вилітають за межі України і безслідно щезають у нетрях світових офшорів.

Причому, кордони України ці мільярди перетинають зовсім не в прикордонних пунктах, подібних «Бачівську», а через роками вибудувані схеми виведення коштів за допомогою банківських платежів і тому подібних віртуальних механізмів.

Механізми виведення мільярдів – віртуальні, але самі мільярди – реальні. 

І їх багато. Дуже багато. 

Рахунок давно пішов на десятки і навіть сотні мільярдів – якщо рахувати загальну суму вкрадених в України за чверть сторіччя активів та коштів.

За цей час українці навчилися уже нічому не дивуватися. Не обурюватися. Не протестувати. 

Навіть навчилися сміятися над цим разом з «Вечірнім кварталом» та подібними сатиричними шоу-групами й окремими сатириками.

А якщо ми над цим уже сміємося, значить, нашим веселунам, котрі смішать нас за гроші тих же олігархів, вдалося досягти потрібного ефекту: розчинити обурення, гнів і праведну жагу справедливості та помсти у скалозубстві.

Що і дає потрібний ефект – знижує градус соціальної та класової ненависті народу до тих, хто цей народ цинічно обдирає, мов липку. Давно і безкарно.

Згадаймо – коли розпочалася ця безпардонна «обдиралівка»? 

Зі зникненням найбільшого у світі на той час Чорноморського торговельного пароплавства? 

З цинічною «прихватизацією» більшості заводів, фабрик, інших державних і загальнонародних ресурсів? 

З хижою експлуатацією надр, які формально є власністю народу України?

З перетворенням державних монополій на гігантські «пилососи» з викачування з українців дедалі більших коштів внаслідок постійного здорожчання цін, тарифів та інших «порівняно чесних», як любив казати супер-шахрай Остап Бендер, способів відбирання грошей?

У структурі Міністерства внутрішніх справ України створено спеціальне Управління з повернення активів, одержаних злочинним шляхом на чолі з красунею і досвідченим юристом Оленою Тищенко.

Вона висловила гіпотезу, що тільки за останні роки з України вивели до 60 млрд. доларів. Точну цифру назвати не змогла. Нема її – точної цифри.

Так само як і нема ясності, скільки ж вивела з України так звана «сім’я» В. Януковича. Здається, називалася цифра – до 200 млрд. доларів.

А потім пішли-поїхали втікачі меншого масштабу, але теж далеко не бідні – С. Клюєв, О. Онищенко (які й досі є нардепами!???), Д. Фірташ.

І всі розпоряджаються десятками і сотнями мільйонів доларів, «зароблених» непосильним трудом, а фактично «видоєними» з України.

За ці гроші розкошують за кордоном, наймають юрби дорогих адвокатів і все ще не можуть заспокоїтися – шукають дедалі нові і нові способи та схеми подальшого грабіжницького «заробляння» в Україні.

У ЗМІ постійно трапляються повідомлення з різною мірою достовірності, що в тій чи іншій формі практично всі вищеназвані втікачі продовжують існувати «під прикриттям» чи майже відкрито як українські бізнесмени і фактично продовжують заробляти в Україні. Якщо працюють не самі, то їхні довірені особи, або просто їхні гроші, які заробляють власникам нові гроші.

Ось і новий «герой дня» – Роман Насіров, котрого до скандалу й арешту знало лише достатньо вузьке коло політиків, бізнесменів та експертів, виник перед очима враженої широкої громадськості як людина, яка здатна заплатити 100 мільйонів гривень, щоб тимчасово вийти на свободу.

Тимчасово вийти, щоб «на постійно» зникнути за випробуваними схемами?

І таких «насірових» в Україні сотні. Навіть у владі їх десятки.

Може, тому, що існують ці новітні багатії, які накопичили шалені статки зовсім не підприємницьким талантом у чесній конкуренції, а через різноманітні схеми дерибану державної та комунальної власності, Україна тепер і має принизливе звання найбіднішої країни Європи?

Срібну монету не дали вивезти з України. Браво прикордонникам. Золоті мільярди продовжують щезати за українським обрієм. Хто відповість за це, коли і як?