Умільці знайшли неймовірний вихід, як здешевити традиційне пальне. Микола Грушко та Петро Лета відмовилися від дорогої солярки, натомість, виготовляють біодизель з відходів м’ясопереробних цехів.
Технологія проста: спочатку переплавляють рідкий жир, опісля додають спеціальні каталізатори. З одного літра сировини отримують стільки ж екологічно чистого пального, яке не забруднює атмосферу й, водночас, подовжує ресурс двигуна, пише газета «Експрес». Старенький «Фольксваген» вирулює з гаража. Це – Миколин раритет. Ще б пак, 20 років бездоганно служить своєму дбайливому власникові. Підходимо до вихлопної труби.
«Чи відчуваєте сморід? – запитує ґазда. – Ні? Отож-бо й воно! Натомість, пахне смаженою картоплею, еге ж? Таке пальне я заливаю до бака свого легковика вже три роки. Двигун працює, мов годинниковий механізм, і потужність не зменшується. Раніше дизельне пальне швидко спорожняло мій гаманець. Якби довелося купувати солярку за нинішніми цінами, мабуть, «Фольксваген» перетворився б на музейний експонат. На сто кілометрів пробігу моє авто з’їдає сім літрів пального. Тобто, в середньому, 133 гривні. Протягом місяця я намотую по області майже 4000 кілометрів. Тож, за новими тарифами довелося б віддати лише за солярку 5320 гривень. Я ж витрачаю вдвічі менше. Чому? Бо їжджу на салі. Коли кажу про це знайомим, не вірять. «Хіба таке можливо?» – дивуються. «Можливо, – підморгує мені пан Грушко. – Якщо, звичайно, і руки, і голова на місці».
Кортить побачити диво-агрегат умільців. Заходимо до гаража. На стелажі – 50-літрова металева ємкість зі сталі. Зверху – кришка конусоподібної форми. Внизу – краник.
«Отож, спершу подрібнюємо відходи тваринного жиру, – пояснює Микола. – Можна додавати навіть риб’ячий чи пташиний. Потім приправляємо гліцерином, сірчаною кислотою та іншими хімічними інгредієнтами і переплавляємо. Все – біодизель готовий. Щоправда, він має відстоятися не менше, ніж три доби – лише тоді можна заливати в бак автомобіля».
«Чи не страшно було експериментувати на своєму легковикові? – запитую. – Наслідки ж могли бути непрогнозованими?»
«Звичайно, страшно, – долучається до розмови Петро Лета. – Ми, до речі, випробовували біодизель зі сала на моєму «Сітроені». Залив, сідаю за кермо й повертаю ключ у замку запалювання. Двигун оживає миттєво. Хочете – продемонструю? Будь ласка».
Диво та й годі, залишки сала, подрібнені та збагачені хімією, і не треба дорогої солярки. Петро каже, що їхній біодизель має ще одну перевагу – добре змащує деталі. Відтак, у процесі роботи менше зношуються.
«Чуєте, як тихо працює двигун? – вдоволено всміхається. – Жодних сторонніх звуків. А на солярці цокотів, мов скажений. От вам і якість заводського продукту. Наш гаражний – безсумнівно – кращий і дешевший майже вдвічі. Де беремо сировину? У м’ясопереробних цехах – домовилися з керівництвом. За бартер: вони нам відходи, а ми їм – біодизель. Знаєте, як ми жартома називаємо своє пальне? «Гаплик нафтомагнатам». Нехай знають, що в солярки та бензину є альтернатива. Безвідходна, екологічно безпечна й значно дешевша».
Автор: Володимир Ісаєв
Джерело: газета «Експрес» (http://expres.ua)

Автомашина… для незрячих

Спеціалісти з Вірджинського політехнічного університету розробили автомобіль для сліпих водіїв. За словами розробників, завдяки новим технологіям навіть людина з повною втратою зору може керувати автомобілем без сторонньої допомоги.
Як повідомляє Techradar, позашляховий чотириколісний баггі, сконструйований у Лабораторії робототехніки і механічних пристроїв Virginia Tech, обладнаний лазерними датчиками-дальномірами, які під час руху визначають відстань до перешкод, а вся інформація про дорожню ситуацію передається водієві за допомогою особливих інтерфейсів, розроблених спеціально для сліпих.
Авто обладнане спеціальним жилетом, який повідомляє про швидкість руху, змінюючи частоту вібрацій; тактильною картою, яка створюється потоками стиснутого повітря, що інформує про перешкоди, а також спеціальним механізмом для розпізнавання кута повороту коліс, який видає звукові сигнали при обертанні керма, йдеться в повідомленні університету.
Як розповіли творці авто, бортовий комп’ютер, відслідковуючи ситуацію на дорозі, також дає водієві голосові команди, які допомагають йому вибрати потрібний напрямок руху.
Цей автомобіль було розроблено в рамках гранту, який у 2004 році заснувала Національна федерація людей з повною втратою зору США.
Virginia Tech виявилася єдиним науково-дослідним університетом, що погодився взяти участь у розробці автомобіля для незрячих людей. Випробування вже успішно відбулися на закритому полігоні в кампусі Virginia Tech.

Шведи зробили акумулятор із троянди

Шведські дослідники сформували дроти всередині троянди і зробили з неї пристрій, що запасає енергію.
Про це повідомляє naked-science.
«Першу свою «рослину-кіборга» Магнус Йонссон (Magnus Jonsson) і його колеги з Лінчепінгського університету отримали ще в 2015 р. Тоді їм вдалося знайти рідкий полімер, який досить добре проводить струм, хімічно інертний і нетоксичний для рослини, не забиває «судини» його ксилеми», – зазначається в публікації.
Таким варіантом виявився PEDOT (полі-3,4-етілендіокситіофен): вчені дозволили стеблу троянди поглинути його і сформувати «дроти». У статті, яка вийшла тоді в журналі Science Advances, Йонссон зі співавторами розповіли, що до квітки були підключені дроти і затвор, які перетворили її на транзистор.
Нова робота шведських вчених опублікована в журналі PNAS, у ній автори вперше демонструють «рослину-кіборга» з потенційно корисним застосуванням. Їм вдалося вдосконалити розчин PEDOT, досягнуши того, щоб рідкий провідник розподілявся по всій рослині, а не залишався тільки в певних ділянках стебла. Крім того, новий полімер (ETE-S) демонструє на порядки більш високу електропровідність.
Вивчивши його розподіл, вчені помітили, що ETE-S накопичується в просторі між стінками і мембранами рослинних клітин. Це дозволило їм розглядати «дроти» ETE-S як електроди, а тканини самої рослини – як розчин електроліту між ними. Квітка троянди, що ввібрала в себе провідний полімер, підключалася до мініатюрних іоністор і перетворювалася в ефективний накопичувач енергії. «Ми могли перезаряджати троянду сотні разів без втрати продуктивності», – повідомляють автори.
За їхніми словами, енергії у такій квітці цілком достатньо для того, щоб живити, скажімо, польові сенсори для моніторингу навколишнього середовища. Втім, перш ніж це стане можливим, Йонссону і його колегам ще доведеться показати, що вся система працює в живій, а не зрізаній рослині, і не надто шкодить їй.