Однією з реформ, яку від нас очікують західні партнери і вимагають українці, є судова реформа.

Періодично у вітчизняних ЗМІ з’являються повідомлення про законодавчі ідеї чи навіть законопроекти з цього приводу, друкуються думки та дискусії експертів.
Але для пересічного громадянина України головне зовсім інше.
Не вникаючи у складну юридичну термінологію, не будучи в силах осягнути глибокі задумки реформаторів, кожен українець судить про стан судової реформи за двома головними показниками:
По-перше – з власного досвіду.
Якщо він сам зіштовхнувся з нашими адвокатами, прокурорами, суддями та процедурами досудового слідства і, власне, судового процесу (або, принаймні, з цим зіштовхнулися його рідні чи друзі) – то йому не треба нічого розповідати.
Він сам кому хочеш розкаже – як, хто, якими методами і ресурсами досягає потрібного судового рішення.
Візьміть до уваги: я не кажу – досягає справедливого рішення.
Бо на таке практично не сподівається більшість тих, котрі потрапили в лабіринт вітчизняного судочинства.
Я кажу те, що кажуть люди, які побували «там» – тобто – у судовому процесі.
Більшість з них або змогла отримати потрібне рішення власними засобами, або ж стала жертвою ситуації, коли потрібне рішення зуміла отримати інша сторона судового спору – ще більш «переконливими» засобами.
І тільки меншості інколи щастить – їм трапляється на шляху чесний суддя, якого, до того ж, жодна сторона не може чи не хоче «переконувати».
І другий шлях – спостереження за тим, яким чином йдуть чи тягнуться судові процеси над відомими людьми.
От наприклад, судовий процес над близьким соратником В. Януковича, керівником фракції Партії регіонів у Верховній Раді України Олександром Єфремовим. Він, нібито, йде, а нібито не йде. Ось знову відклали судове засідання.
Чи відбудеться воно у призначений термін – впевненості нема.
Суди надзвичайно перевантажені, кожен суддя має десятки справ, на засідання судді йдуть швидко, не піднімаючи голови, не дивлячись по боках, ніби побоюючись, що хтось їх може звинуватити в якомусь особливо глибокому зоровому контакті, за яким роздивляться змову та зацікавленість.
За найменших підстав, які подає одна зі сторін, судове засідання відкладають, і складається враження, що роблять це судді вельми охоче. А що ж – засідання не відбулося, значить, менше підстав побоюватися, що наступному судді знову можуть висунути якісь звинувачення в якихось порушеннях чи упередженості.
Суддівський корпус, якого звинувачували у тотальній корупції, перебуває нині у складній ситуації.
З одного боку, частину суддів люструють, частина сама йде – наприклад, в адвокати, інші звільнюються, невелика частина тікає з країни – як наприклад, суддя М. Чаус, якого звинуватили у хабарництві, колишня голова Печерського суду Інна Отрош, її екс-підлеглий Р. Киреєв, котрий був суддею на процесі над Юлією Тимошенко (обоє вони нині, нібито, в Криму), деякі інші.
З іншого боку, періодично виникають повідомлення, що той чи інший суддя знову «проколовся» – вимагав чи й уже отримав хабар – і йому висувають підозру у вчиненні правопорушення, злочину.
Можливо, хтось з подібних суддів все ще не боїться, хтось ризикує, хтось хоче щось «хапнути» перед тим, як піти з посади.
Мотиви різні, а ось репутація суддів ще дуже і дуже хистка і суворо індивідуальна – якщо суддя чесний, це всі знають. Якщо ж ні, також усім це відомо, й обговорюються стиха лише його «тарифи» і розцінки за потрібне рішення.
У випадку з О. Єфремовим кажуть різне. Зокрема, і те, що через постійне відкладання процесу примушують громадськість забути про його справу, щоб потім, врешті-решт, «протиснути» потрібне йому рішення – мінімально можливе за рівнем суворості.
А взяти справу, яку заочно ведуть проти ще одного спільника В. Януковича – колишнього міністра зборів та доходів (його глузливо скорочено називали «мінздох») Олександра Клименка.
Отримавши декілька відмов у намаганнях замінити суддів, захист О. Клименка перегруповується. А що ж інкримінують цьому «мінздоху»?
Виявляється, підозрюють його у присвоєнні всього-на-всього трьох мільйонів гривень. А як же з тією телепрограмою, в якій показували так званий «конвеєр», що, нібито, організував Клименко? Де стрічка несла гроші, які запаковувалися у великі пачки, і ті пачки складалися у такі купи, що можна було вирахувати – мова, напевне, йде на десятки мільйонів, як не більше.
Ну а для тих, хто слідкує за цирковим процесом повернення в Україну коштів, награбованих так званою «сім’єю» В. Януковича, до якої входило і ближнє коло таких, як О. Клименко, Ю. Іванющено, інші – то ЗМІ принесли нову звістку.
Якщо вірити цій інформації, то Генеральний прокурор України Юрій Луценко, зітхнувши, сказав наступне: «Сьогодні дізнався, що Верховний Суд без повідомлення прокуратури прийняв рішення закрити всі справи по Іванющенку. І це зроблено саме перед продовженням санкцій ЄС щодо арештованих активів Януковича і К. У мене є багато емоцій і не менше аргументів проти цього рішення. Але єдиний вихід – якнайшвидше змінити склад ВСУ».
Нагадаю, що Юрій Іванющенко, якого ЗМІ називали Юра Єнакієвський, є найближчим дружком Віктора Януковича з часів його бурхливого єнакієвського дитинства, яке закінчилося в колонії для неповнолітніх.
Якщо Верховний Суд України закрив усі справи стосовно нього, то можна одразу ж ставити оцінку і судовій реформі, і перспективам повернення тих мільярдів доларів, про які говорили і прокуратура, і політики, і які на очах стають недосяжно-міфічними.
Суд в Україні є. А правосуддя?