Нещодавно з неофіційним візитом США відвідав Мамука Мамулашвілі, командир Грузинського національного легіону (елітного військового з’єднання), який воює на Донбасі у складі Збройних сил України майже три роки – з квітня 2014 року. Мета візиту – зустрічі з представниками української діаспори та американськими друзями, а також прохання підтримати Україну сьогодні в її вкрай критичній ситуації.

Мамука Мамулашвілі – командир Грузинського національного легіону

Під час цих зустрічей прозвучали його прохання-пропозиції до української діаспори: впливати на американський уряд з вимогою посилення, загострення санкцій проти Росії та надання Україні летальної зброї, розвінчувати російську пропаганду на території США і, в цілому, організовувати масові акції на підтримку України.
Мамука зміг зустрітися з представниками громад Вашингтона, Нью-Йорка, Сан-Дієго, з представниками молоді, виступити на американському радіо, дати кілька інтерв’ю
Створення добровольчого Грузинського легіону та особистість його командира Мамуки Мамулашвілі – унікальні явища в цій війні, в історії дружніх відносин двох братніх країн: України та Грузії. Кореспондентові нашого часопису вдалося зустрітися з Мамукою і взяти інтерв’ю. Але попередньо – про особистість нашого гостя.

Дещо з біографії Мамуки Мамулашвілі

Офіційно, згідно зі свідоцтвом про народження, його перше ім’я – Ушангі, але при хрещенні дали ще одне – Мамука,

	Війна для Мамуки (справа) почалася, коли йому було 14 років. У полоні абхазьких сепаратистів під час грузинсько-абхазької війни 1992 р.
	З мирного життя Мамуки. Заняття спортом: боротьба, змішані єдиноборства

яке прижилося більше і стало вживаним у сім’ї і навіть офіційно. Народився в Тбілісі, в 1978 р., у родині військового генерала Зураба Мамулашвілі. Мати Мамуки – економіст. У своїх 14 років, коли почалася абхазько-грузинська війна (1991-1993), в якій брав участь батько як командир одного з підрозділів грузинської армії, Мамука втік з дому до нього на війну. Так, з 14 років він почав воювати на рівні з дорослими. І з цього часу, образно кажучи, його основною професією стає... війна. В цьому ж віці разом з батьком і ще 33 грузинськими бійцями потрапив у полон. Зазнав усіх жахів перебування там. Через три місяці його обміняли. А батька та 20 інших бійців, які залишилися живими, звільнили лише по закінченні війни шляхом обміну «всіх на всіх».
Після війни і закінчення школи – навчання в «Університеті чорноморських країн» (Тбілісі). Отримав ступінь бакалавра за спеціальністю «економіст». Протягом 5-ти років жив у Парижі, де закінчив інший навчальний заклад «Центр стратегічних і дипломатичних наук», отримавши ступінь магістра за спеціальністю «дипломат». Але за фахом не працював. Причина: війни. Російсько-грузинська 2008 р., російсько-українська з 2014-го і необхідність подолати спільного з Україною ворога – російський путінізм, його агресію.
Під час президентства М. Саакашвілі працював радником Міністра оборони Грузії Бачани Ахалаї.
У Тбілісі серйозно займався спортом. Обраний президентом Національної федерації змішаних єдиноборств. На початку 2014 р., отримавши перемогу своєї команди (третє місце) на світовому чемпіонаті змішаних єдиноборств на Кубку світу, Мамука зробив заяву, якою підтримав український Євромайдан, присвятивши йому цю перемогу. Під час вручення нагород грузинські спортсмени вийшли з українським прапором і публічно заявили про цю підтримку.
Робота в Міністерстві оборони Грузії, президентство у спортивній федерації, навчання у Франції допомогли знайомству з великою кількістю друзів-однодумців на офіційному рівні і в приватному спілкуванні (зокрема, і на міжнародному рівні), які допомагають йому в його теперішній службі і діяльності. Володіє французькою та англійською мовами.
А теперішня діяльність – це активна, високопрофесійна допомога Україні в боротьбі проти спільного ворога – російського «путінізму», його імперіалістичних зазіхань. Він переконаний: не пустити російський чобіт в Україну (звільнити його від нього) – це означає не пустити його і в Грузію та звільнити від нього захоплений у 2008 р. шматок рідної землі.
З цією метою організовує Грузинський національний легіон. На моє запитання, з чого все почалося, відповідь типова. Якось разом зі своїм другом Шота Кеделашвілі, який був і його заступником як президента спортивної федерації (а нині, до слова, він також є його заступником як командира Грузинського легіону) побачили по телебаченню як беркутівець на Майдані жорстоко, з ненавистю, б’є беззахисного юнака. Це настільки їх вразило, що гарячі грузинські серця та темперамент не витримали: треба щось робити. Діяти! Почали з пошуку людей, котрі готові йти... на війну проти російського агресора на території України.

Грузинський національний легіон в Україні

А коли в квітні 2014 р. все почалося на Сході України, майже нелегально з якимось десятком однодумців перетнули кордон (допомогли друзі) і опинилися на фронті в Луганській області. На початках воювали, як усі добровольці. Підпільно. Озброєння – трофейне, екіпірування – за підтримки лише своїх родин та друзів. Поступово кількість добровольців-грузинів, які поділяли ідеологію організаторів воювати за територіальну цілісність України (а, отже, і Грузії) збільшувалася. При тому, що в жодному випадку не дозволялося брати якісь грошові винагороди: командир попереджував: «Хто доторкнеться до грошей, тут же буде вигнаний». Показовий випадок. Коли в 2015 р. Мамука вперше приїхав до Америки і на зустрічі з нью-йоркською громадою її учасники миттєво зібрали $500, він їх не взяв, а попросив надіслати (що й було зроблено) в Київську область Олені Гуменюк – вдові з трьома осиротілими дітьми полеглого в 2014 р. командира батальйону «Київська Русь» Олександра Гуменюка. Мамука шанував і любив його, як і всі інші воїни.
Весь 2015 рік проіснували за рахунок допомоги волонтерів і простих українців та грузинів.
Ось такі ідеалісти. На смерть – за ідею.
І дочекалися Закону, ухваленого Верховною Радою (3 жовтня 2015 р.) про дозвіл служити в складі ЗСУ іноземцям та негромадянам України. Пізніше президент підписав Указ (248/2016) «Положення про проходження військової служби в ЗСУ іноземцями».
І їх приймає (25 лютого 2016 р.) в свої лави 22-й батальйон «Київська Русь» як один зі своїх структурних підрозділів. Командир батальйону – патріот і справжній польовий (некабінетний) офіцер – підполковник Євген Лавров заявив: «Закон то видали, а процедури прийняття не прописали. Я ризикнув і прийняв їх у свій батальйон, хоч і отримав догану та зменшення платні. Проте, маю справжніх патріотів, вмотивованих воїнів-професіоналів. Ось Мамука з 14 років на війні, і він буде боротися до смерті. Так само, як інші грузини».
З цього часу в Грузинський легіон почали приймати добровольців інших національностей. Навіть тих, країни яких перебувають у конфлікті, як Вірменія та Азербайджан. Тут і молдовани, і росіяни, й американці, і чеченці, і чехи... Представники країн, які колись постраждали від Росії. Всіх їх об’єднує боротьба з агресивною та загарбницькою політикою РФ. «У легіоні, – каже їхній командир Мамука Мамулашвілі, – люди, об’єднані однією ідеєю, вірять в одні і ті ж ідеали... Вони – друзі, бойові товариші, і ділити їм нічого. У нас у легіоні ніколи не було етнічних забобонів і надіюся, що не буде».
Відбір дуже ретельний. І лише за рекомендацією друзів, однодумців. І лише тих, хто брав участь у війні (грузинсько-абхазькій, російсько-грузинській). Серед них і ті, хто брав участь у миротворчих місіях (Афганістані, Іраку). На запитання про кількість на теперішній час, Мамука відповідає: «Трохи більше, ніж рота». Офіційно легіон є третьою ротою батальйону «Київська Русь» 54-ї мотопіхотної бригади.
Дисципліна в легіоні залізна. Сухий закон. На запитання, як він залишив «своїх» і своє «господарство» на час цього відрядження, Мамука відповів: «У мене є два заступники, і все організовано так, що відсутність одного з командирів для справи не є відчутною».
За три роки війни легіон брав участь у боях за м. Щастя, під Металістом, Кряківкою, Ізбенкою, за Луганський аеропорт, за Хрящувате, на Світлодарській дузі та ін. Точніше, вони побували в усіх «гарячих точках» війни, куди їх відряджали. Найчастіше разом з розвідувальними підрозділами інших батальйонів проводять спецоперації. А місце постійної дислокації – Луганська область.
Останнім часом стала відомою для суспільства їхня операція під символічною назвою «Сухумі» в грудні минулого року, коли вони взяли Світлодарську стратегічну висоту навіть без єдиного пораненого. В результаті операції наші позиції перемістилися вперед на 3 кілометри. Так професійно і мудро була розроблена ця операція спеціалістами легіону.
Відомий волонтер Юрій Мисягін написав про це у ФБ: «Наші дуже постаралися... Головне – зробили це тихо»... Підготовили і здійснили це «тихо» військові спеціалісти – стратеги та бійці Грузинського легіону під прикриттям 25-го та 2-го батальйонів 54-ї бригади.
Серед виконуваних завдань – інструктажі та навчання наших військових. Адже в складі легіону – висококваліфіковані спеціалісти з усіх галузей військової справи та ще й з досвідом застосування їх у сучасних війнах.
Виготовили уже на Донбасі символ легіону (насамперед, для шевронів): вовча голова з червоними очима, на лобі вовка – повна карта Грузії, коли ще Абхазія та Осетія не були окуповані Росією. Вовча голова символізує грузинську націю (у дохристиянські часи перси називали грузинів «гюрджи», що перекладається як «вовк»). На фоні – жовто-блакитний щит.
Автори – Мамука Мамулашвілі та Алєко Григорашвілі (один з перших, хто загинув на Сході України).

Грузинські легіонери:

«Ми прийшли сюди віддати борг Україні і боротися проти спільного ворога»

Обов’язкові запитання Мамуці на зустрічах тут і всіх ЗМІ вдома: «Чому ви ризикуєте своїм життям і воюєте на території іншої країни?»
Усі легіонери одностайні у відповідях: «Ми прийшли віддати борг українцям». Адже грузини славляться не тільки бурхливим темпераментом, нечуваною гостинністю, загостреним почуттям патріотизму (захист Батьківщини – священний обов’язок і честь для кожного), не тільки почуттям глибокої пошани до батьків та старших, а й вірною дружбою. Коли друг допоможе тобі в чомусь, неписаний національний кодекс честі грузина вимагає йому віддячити. Отож, вони не забули, коли почалася абхазька війна, на допомогу їм прийшли воювати на їхньому боці українці: понад сотня українців з організації УНА-УНСО. З них 19 загинули. А офіційно Україна з дозволу тодішнього президента допомагала евакуювати біженців.
Настав важкий для України час, і треба віддячити, допомогти. Так мислить істинний грузин, вихований у найкращих традиціях глибокого національного коріння. І саме про це згадують майже всі рядові військовослужбовці легіону, коли їх запитують журналісти.
«Ми прийшли воювати проти спільного ворога» – друга і чи не найважливіша причина. Саме в цій тезі полягає основа переконань (світогляду) цих ідеалістів. Від 25-річних до уже посивілих. Як 70-річний Зураб Мамулашвілі, батько Мамуки, колишній генерал Збройних сил Грузії, нині – рядовий ЗСУ в підрозділі, яким командує його син...
Узагальнив мотивацію своїх земляків їхній ідеолог Мамука Мамулашвілі так: «Українці свого часу, у 90-х роках, дуже сильно допомагали Грузії у боротьбі з окупаційними військами Росії під час абхазького конфлікту. Україна була єдиною країною, яка відкрито допомагала Грузії у протистоянні з Росією. Вважаю, що це обов’язок кожного грузина – прийти та допомогти Україні. Тому те, що ми тут, зовсім не дивно. Наприклад, зараз зі мною воює мій друг, якого українські військові врятували у Грузії, коли йому було шість років. Ми тут тому, що це та лінія фронту, де проходить межа свободи та незалежності як України, так і Грузії. Це ще одна лінія військового зіткнення двох різних ідеологій, війна двох світів. Це не просто війна за свободу та незалежність, це війна проти російського середньовічного мракобісся, невігластва» (З Вікіпедії). І ще його важливе доповнення: «Україна і Грузія – братні країни. У нас багато спільного, зокрема, спільні вороги. «Але ми приїхали сюди на противагу російським найманцям не з ненависті до росіян, а з любові до України».
Всі легіонери готові залишатися тут до переможного кінця війни.

Бійці Грузинського легіону полюбляють грузинську та українську символіку. Воюють на Донбасі близько трьох років

Українські вояки в гостях у своїх грузинських побратимів: «брат за брата»

З розмови з Мамукою Мамулашвілі про найактуальніше

 Все вищесказане про легіон – узагальнене, здебільшого, з першоджерела, тобто, зі слів Мамуки, оскільки автор мала можливість чути його неодноразово: на зустрічі з громадою, по радіо і розмови тет-а-тет.

– Шановний Мамуко! Ви сказали, що бажаючих поповнити ваш легіон багато і ви це не приховуєте. Як це сприймає українська влада?

– Я не знаю, чи це влада, чи хтось інший, але був не один і не два випадки, коли в аеропорту Бориспіль прикордонники не пропускали наших грузинів, які вирішили вступити в легіон, хоч вони мали навіть відповідні листи з Генерального штабу ЗСУ. Не пропускали чоловіків віком від 25 до 55 років, тобто, здатних воювати.

– Та невже сепаратисти до цього часу мають «своїх» на кордонах? Що робить у такому випадку СБУ?

– Питання не до мене. А ми маємо ще одну проблему. Згідно зі законом, нам повинні видати посвідчення «Учасник бойових дій» (УБД). Нам відмовила в цьому комісія сухопутних військ. Члени комісії навіть не знають, що такий закон існує, що є указ президента про право служби іноземців за контрактом у ЗСУ. Легіон через свого адвоката буде судитися з цією комісією.
І ще один парадокс. Ми воюємо в Україні три роки. Вже другий рік офіційно служимо в лавах ЗСУ за контрактом. Але коли доводиться вилетіли в Грузію, то нас звинувачують у тому, що ми, нібито, порушуємо імміграційний закон і платимо в аеропорту штраф за більш, ніж трьохмісячний термін перебування в країні.
Ми не втручаємося в політику, але нам важливо відчувати підтримку українського народу. І вдячні, що в трьох київських музеях (Національному історичному, Національному воєнному та Історії Вітчизняної війни) облаштовані куточки, присвячені нашому легіону.

– А як до вас ставиться грузинський народ і чинна влада в Грузії?

– Переважна більшість простих людей у Грузії нас підтримують, але не чинна влада в Грузії, тому що вона неофіційно взяла курс на проросійський шлях розвитку.

– Доводиться чути з уст експертів, військовослужбовців, волонтерів, що в структурах Міністерства оборони ЗСУ, в підприємстві «Міноборонпрому» та підприємствах усіх, без винятку, олігархів, що мають стосунок до військової діяльності, продовжує процвітати махрова корупція. Тому наша армія недоотримує те, що мала б отримувати за бюджетні гроші. Як і раніше, волонтери підпирають армію. Яка ваша оцінка стану нашої армії на сьогодні?

– Так, корупція є. Немало чинів у Міністерстві оборони «роблять гроші», підтримуючи навіть контрабанду. Але українська армія дуже змінилася. З моїх особистих

	Мамука Мамулашвілі в Америці. Зустріч з українською громадою Нью-Йорка, організованою головою Нью-Йоркського відділу УККА Іванкою Заяць, 28 січня 2017 р.

спостережень, розмов з військовиками багатьох підрозділів, із розмов з багатьма командирами я роблю особистий висновок: наші військові дуже вмотивовані. Армія, здебільшого, підготована і здатна захищатися.

– Невже всі такі вмотивовані й оптимістичні?

– Звичайно, не всі 250 тисяч складу української армії. Повторюю, я знаю інформацію від своїх друзів в армії. Ми спілкуємося з багатьма батальйонами. Наприклад, 2-м батальйоном 54-ї бригади, до складу якої ми входимо. В мене багато знайомих в 25-му батальйоні («Київська Русь»). Це те, що я бачу і чую сам. Але я не можу знати інформацію Міністерства оборони, як насправді забезпечена вся армія.

– Ви не назвали ще один канал вивчення настроїв у підрозділах. Ваші легіонери, як я вже чула, інструктують воїнів у інших підрозділах прифронтових зон.

– Це – правда. В складі нашого загону є спеціалісти всіх військових спеціальностей. Коли командири з іншого підрозділу замовляють певного спеціаліста (наприклад, з мінування, снайперства і т. д.) ми узгоджуємо це з командиром нашого батальйону (Євгеном Лавровим) і відряджаємо інструктора чи інструкторів. Це теж важлива ділянка нашої військової роботи і можливість живих контактів з іншими побратимами по службі.

– Ваша оцінка стану нашої армії приємно вражає...

– Важливо те, що українська армія еволюціонувала під час війни, в бойових умовах, дуже швидко і перетворилася в одну з найсильніших бойових одиниць. І якщо побороти корупцію, то я думаю, що українська армія може стати однією з найкращих у світі. А одна з причин (окрім Мінських угод) затягування війни – це корупція, коли йде контрабанда на територію «ДНР» та «ЛНР», і в цьому беруть участь багато осіб доволі високого рангу. Їм це вигідно, бо щодня отримують величезні суми. А ціна – життя простих українців – воїнів.
Тому боротьба з корупцією – це теж лінія фронту. Це дуже серйозно, і я закликаю всіх разом боротися з нею. А політичне керівництво України мусить зробити правильний вибір. Без подолання корупції війна не може закінчитися млявим протистояням.

– А як ви оцінюєте стан російської армії? Всі нині бояться (передусім, наша влада та наші партнери зі Заходу) її могутності, забезпеченості та чисельності? Ви ж маєте сильну, високопрофесійну розвідку і можете знати більше... І ще раз уточніть як людина з лінії фронту: з ким ми воюємо – сепаратистами (громадянська війна) чи Росією?

– Розмови про могутність російської армії – міф. Адже Путін кинув на окуповані території все, що міг, але досягти перелому у війні не зміг. Так, дуже багато важкої артилерії, серед якої й їхні численні «Гради», що досягають 37-микілометрової цілі.
Тобто, сьогодні Росія використала з озброєння все, що має, окрім авіації. Але знаю, що й Україна теж має добру протиповітряну оборону.
Наша розвідка доповідає: по той бік фронту – регулярні війська Росії. Підтверджень – маса. Це – війна з Російською Федерацією. А її ідея сепаратизму на Донбасі – повторення-калька того, що відбувалося в Грузії в 90-ті. Сепаратистів по той бік – мінімум, лише для картинки на телебаченні. Головна слабкість російських найманців – невмотивованість. Серед них – багато алкоголіків, наркоманів, або тих, котрі воюють за великі гроші. Вони можуть безперервно гатити, не шкодуючи тонни заліза, з важкої артилерії, часто не досягаючи цілі, як було недавно під час нашої спецоперації на Світлодарській дузі.
На щастя, ніхто з наших не загинув і навіть не був пораненим. І, усміхаючись: Може, серед росіян багато дилетантів, які не вміють стріляти, або дуже багато п’ють, щоб добре стріляти. :) Це – моє припущення. Але очевидно, що дедалі важче поповнювати лави найманців, бо мало хто хоче йти на смерть.

Зустріч Мамуки Мамулашвілі зі старшокласниками та дирекцією (директор – Андрій Стасів) середньої школи («Академії») при церкві святого Юра в Нью-Йорку

Зустріч Мамуки  Мамулашвілі із юними  членами  CУМ Нью-Йоркського осередку. 21 січня 2017 р.

– Виповнюється на днях два роки з часу підписання т. зв. домовленостей «Мінськ-2». Окрім мантри «Альтернативи «Мінську» немає» з боку влади та її відданих пропагандистів, більшість експертів та громадян України одностайні: «Мінськ» – це дорога в нікуди». На зустрічі з нашою громадою ви сказали: «Звільнити окуповані російським агресором території Донбасу можна за два місяці». Цю тезу повторив в Україні у своєму інтерв’ю і ваш заступник Шота Кеделашвілі під час вашого перебування тут, в Америці. Прошу сказати детальніше, як це можливо здійснити. Яка розв’язка ситуації, що зайшла в кут, для України є можливою?

– Мінські домовленості дійсно нічого не дали. Дарма втрачено два роки. Люди страждають і гинуть по обидва боки. Гине мирне населення.
А звільнення приблизно протягом двох місяців можливе при наявності політичної волі головнокомандуючого, запровадження військового стану, мобілізації армії і широкомасштабного наступу. За короткий час можна взяти під свій контроль окуповані частини Донецької та Луганської областей. Але це буде пов’язано з великими жертвами.

– І ви готові повести своїх хлопців у горнило війни й іти до кінця?

– Так, безумовно. Ми цим займаємося уже зараз.

– Ви кажете про необхідність наявності політичної волі президента (він же – головнокомандувач). Як ви думаєте, чому вона відсутня?

– Я сам не знаю відповіді на це питання. Щось стримує його, а що – кожен сам може зробити висновок. В політику я, як і всі мої бійці, не втручаюся, бо не є громадянином України.

– А інший варіант, окрім військового, ви бачите?

– Я не є прихильником насилля, багато людей можуть загинути. Краще було б, якби Путін, підібгавши хвоста, пішов з України сам. Це могло б статися, якби посилити санкції проти Росії. Може статися так, що санкції зіграють свою роль. Адже на Путіна чинить тиск власний олігархат, який через санкції втрачає великі гроші. Для них важливіше щодня заробляти, ніж підтримувати репутацію Путіна.

Зустріч Мамуки Мамулашвілі з юнацтвом осередку Спілки української молоді (СУМ) м. Йонкерс, штат Нью- Йорк

– Тобто, ви вважаєте, що власне оточення Путіна може на нього вплинути?

Мамука – на фоні панорами міста Сан-Дієго під час зустрічі з місцевою групою українських активістів

– Так, вважаю, що може.

– Отже, в будь-якому випадку...

– ... епопея на Донбасі закінчиться перемогою України. Але треба одночасно отримати дві перемоги: над корупцією і над агресором. Перша є не менш важливою, ніж друга.

– Ви задоволені результатами своєї неофіційної поїздки до Штатів?

– Вважаю, що поїздка вдалася, тому що я мав цікаві зустрічі в громадах (Нью-Йорка, Вашингтона, Сан-Дієго). Є люди, які готові активізувати свою діяльність на підтримку України, до чого я їх закликав. Я не просив про допомогу для нас, а просив допомогти Україні в здобутті її волі: акції на підтримку, звернення до американського уряду, сенаторів, конгресменів. Думаю, також будуть небезрезультатними мої зустрічі з давніми друзями з військового середовища. Відповів на багато запитань про становище в Україні на українському радіо «Домівка» та американсько-російському «Давідзон Радіо».

– Ви зустрічалися також з молоддю: членами організації Спілки української молоді в Нью-Йорку та Йонкерсі (Нью-Джерсі), з учнями середньої школи («Академії») при церкві святого Юра (Нью-Йорк)...

– Дуже приємно було з ними спілкуватися. Вони дуже відкриті, щирі, активні і більш здатні засвоювати інформацію. В «Академії» старшокласники були дуже зацікавленими та ставили багато питань про Україну.

– А нам приємно, що ви зуміли підготувати на цих зустрічах молодих лобістів України. : )

Кращого від друга старого нема в світі нікого

А зі старих друзів із представників нашої громади у нього була в Нью-Йорку Іванка Заяць – відома і тут, і в Україні, волонтер і голова Нью-Йоркського відділу організації

	Іванка Заяць та Мамука Мамулашвілі. Нью-Йорк. 2017 р.
	Інтерв’ю для часопису «Час і Події». Нью-Йорк, 8 лютого 2017 р.

УККА (про її невсипучу, постійну волонтерську діяльність наш часопис писав в №№ 24, 25, 27 за 2016 р. в статті «Іванка та Іван: Волонтерський міст «Америка - Україна»).
Іванка і Мамука познайомилися в 2015 році в Нью-Йорку, під час його першого приїзду до США. Іванка організувала його зустріч з нашою громадою. Просила писати, що потрібно з допомоги. В 2016 році легіонери попросили дорогокоштовний прилад нічного бачення. Іванка зібрала кошти, і вони зуміли його придбати.
Під час цього приїзду Мамука оцінив гостинність українців через гостинність та дружелюбність Іванки Заяць. Він попросив висловити їй щиру публічну подяку. Іванка організовувала всі його зустрічі, була і координатором, і секретарем, і водієм, і фотокором. Розглядала це як свій громадський та волонтерський обов’язок. Мамука ні в кого не просив про допомогу для своїх бійців, але Іванці зізнався в крайній потребі двох комп’ютерів і вже повіз їх зі собою разом із «дрібницями»: навушниками-глушниками, тактичними рукавицями, чохлами на підошви. Як прийнято казати на Кавказі: «Вашому столу – від нашого столу». За короткий час Іванка зуміла все придбати. Спонсори-доброчинці і не тільки українці (наприклад, чеченець, італійка) відгукнулися і допомогли через Іванку грузинським братам внесками, як допомагають вони всі ці роки війни українським воїнам. Подяка їм усім. Прості люди світу співчувають Україні не словами, а «глибиною своїх кишень».

Післямова

19 вересня 2015 року Мамука отримав волонтерську медаль «Народний герой України». Певний час існувала така нагорода, ініційована волонтером Андрієм Боєчком, коли група ініціаторів виготовляла медалі для тих учасників війни, хто, на думку волонтерської громадськості, їх найбільше заслуговує. Народ з усієї України надсилав їм власні срібні дрібниці для виготовлення тризуба на цих медалях. (До слова, нині цю народну шляхетну ініціативу задушили).
А на початку цього ж року удостоєний медалі Патріарха Філарета «За жертовність та любов до України».
Чому Мамука дійсно гідний цих нагород? Тому що він (як і всі його побратими з Грузинського легіону) – людина, яка щиро, принципово дотримується ідеї волелюбності, готова віддати життя за свободу. Молода людина з вищою освітою, знаннями та практикою військового та політичного аналітика, високих людських чеснот, безстрашний і жертовний, спокійний і врівноважений за характером, в оцінках і вчинках – ідеал справжнього мужчини, що свідомо відмовився від особистого життя заради ідеї. Між іншим, як і деякі інші його побратими. Знайдете таких у вищих ешелонах нашої влади? Защеміло серце, коли прочитала його зізнання: якщо мені не випаде доля виховувати своїх малих синів, маю надію, що вони волелюбство засвоїли генетично. Я задоволений тим, що я і для них виборюю свободу нашій батьківщині – Грузії – зараз тут, в Україні.
І ще один приклад, що характеризує родину Мамулашвілі. Як потрапили батько і син в полон на абхазькій війні у 1992 р. З боку противника (російсько-абхазьких сепаратистів) надійшла пропозиція: або вони розстрілюють взятого в полон їхнього воїна, або дарують життя при умові, що командир підрозділу генерал Зураб Мамулашвілі (батько Мамуки ) здається в полон усім підрозділом (33 бійці, зокрема, 14-річний син)... Зураб вибрав друге!!! І більше, ніж рік провів у полоні, де втратив 100 кг ваги, (після полону важив 35 кг) і нажив хвороби на все життя. Тим паче, нині в строю, зі сином знову. У нас, в Україні.
Вразила відповідь Мамуки на питання наших колег з «Нової газети»: «Після війни залишитися в Україні чи повернетеся в Грузію?» – «Додому я повернуся в будь-якому випадку. Тому що грузини бувають щасливими тільки вдома».

 

*****

Від імені українців Америки – велика подяка всім вам, братам із Грузинського легіону, вашим командирам, зокрема, звичайно, нашому гостеві Мамуці, за вашу допомогу, братство, жертовність. Ми цінуємо ваш щоденний подвиг. Ми чекаємо вас у гості після перемоги. Будемо наближати її разом. Звертайтеся по конкретну допомогу. Добра та многая літа всім вам, вашим родинам за їхній подвиг очікування. Слава Україні, слава Грузії, слава всім братам з інших країн, що відгукнулися на нашу біду.