Напередодні 14 лютого прийшла звістка, що в Пакистані заборонили публічно святкувати День святого Валентина. Мотивація знайома нам від інших мусульманських країн.

Вона полягає в тому, що це свято не є частиною мусульманської культури.
Та й деякі конфесії проти – і з такою ж аргументацією – свято Валентина, мовляв, не є природнім для, скажімо, православної культурної традиції.
Проти цього свята – і частина українців. Пропонують відзначати, наприклад, свято Велеса. Є й інші варіанти.
А ось співробітниця апарату Верховної Ради України Мирослава Збожна зі задерикуватим викликом заявила: «Міфологічні свята з економічним та гомосексуальним підтекстом не святкую!»
Але ж в кожному святі є економічний підтекст. Ще й колосальний в деяких наших улюблених святах. Продавці різдвяних та новорічних прикрас і ялинок разом з ювелірами можуть це підтвердити – прибутки торгівлі перед цими народними святами зростають в рази. І що ж, їх скасовувати? Чи забороняти продаж подарунків, щоб не затьмарити чистий сенс свята?
Щодо інших підтекстів – спишемо їх на фантазію автора репліки. В легендах про Валентина, який би варіант ми не взяли, нічого подібного не згадується. Навпаки, існує повір’я, що він таємно вінчав закохані пари і сам покохав дівчину.
Ну і про міфологію.
Скажіть мені – а яке зі свят не містить в собі міфологічний компонент? Адже більшість з тих, які ми відзначаємо, взагалі є чистими міфами.
Хіба це заважає нам відзначати їх як абсолютно реальні святкові нагоди і події?
Я б розділив у цій проблемі культурно-історичний та психологічний аспекти.
Звичайно, кожна культура має свої традиції і кожен народ відзначає, насамперед, ті свята, які органічно вписуються у рідну культурно-історичну традицію.
Але глобалізація впливає і на окремі національні культури, які довгі віки були порівняно замкненими в собі системами.
Ми спостерігаємо процеси ознайомлення, зацікавлення, потім часткового чи більш повного запозичення чужих святкових традицій та інкорпорацію, інтегрування їх у свої традиції.
Декого відлякує саме слово «чужий». Якраз тим, що популярні в багатьох країнах світу свята, такі, як Хелловін, День св. Валентина, інші є для нашої народної культурно-історичної традиції, мовляв, чужими – й аргументують декотрі українці своє негативне ставлення до них.
Але ж чужість – це якість незнайомого нам явища, яке може бути або ж дійсно неприйнятним, або ж поступово зможе нас зацікавити і привабити, стати прийнятним.
Дивлячись, який психологічний зміст ми в нього вкладемо – може й поступово.
Чужим сьогодні може стати й те, що було для нас ще вчора знайомим, звичним, привабливим.
Так на очах відходять від наших душ, відчужуються деякі радянські свята, які за 70 років радянської влади декілька поколінь, зокрема, й в Україні, звикли сприймати і відзначати як загальні та свої свята.
Це і 7 листопада (називався День Великої Жовтневої революції), 23 лютого (День Радянської армії) навіть 1 травня (День міжнародної солідарності трудящих) тощо.
Звичайно, багато українців ніколи не визнавали ці радянські свята своїми власними і не відзначали їх. Але ніде правди діти – ще більше українців десятиріччями під колосальним впливом офіційної пропаганди звикли їх відзначати і вважали святами. Аж поки в середині і наприкінці 80-х років минулого сторіччя під впливом масиву нової інформації не почалося масове відчуження від радянських свят і поворот мільйонів душ до традиційних українських свят.
Однак, і глобалізаційні процеси в цей час ставали все більш масштабними.
Зростаюча відкритість українського суспільства, його інтерес до інших культур, ознайомлення з інокультурними традиціями призвели до того, що в наш побут поступово почали входити нові свята.
Серед них – і День святого Валентина.
Але звернімо увагу – в нових святах – будь то Хелловін чи День закоханих – українці практично не беруть до уваги глибинні культурні чи релігійні смисли подібних свят.
Українців, передусім, молодь, приваблює їх емоційно-ігрова форма.
Такий підхід, зокрема, продемонструвала 14 лютого на своїй сторінці в соцмережах полтавчанка Тетяна Чернишова, яка нині живе в Чикаго.
Вона виставила картинку дерева з листочками-серцями і написала: «Любі друзі! Кожному з вас – по серденьку... З найкращими побажаннями! Весна незабаром!»
І якщо, буває, хтось запитує (як от Олексій Жовноватюк): «Невже для квітів, компліментів, подарунків та гідної поведінки необхідні свята?», то йому відповідають (як ось Алеся Хорунжая): «Якщо люди закохані, то це і є щоденне свято».
Але багато хто вбачає причину різних підходів до відзначення Дня закоханих, зокрема, і в психологічних відмінностях різних людей, в їхній здатності робити жінкам міні-свято.
Це питання ставить Valentyna Moskalenko: «Чому одні чоловіки щедрі на компліменти жінкам, на подарунки, на гарні вчинки і миті романтики в День св. Валентина, а інші демонструють неприйняття цього свята? Можливо, тому, що ті, що щедрі – вони завжди такі:), а інші або не здатні взагалі на це, або просто це їхній такий знак протесту через відсутність у серці кохання, через заздрість чи це щось інше?»
Що й казати – жінки люблять знаки уваги, компліменти, подарунки, особливо романтичного характеру. І якщо для цього десь у світі придумали свято, то чому б його не запровадити у нас?
Напевне, саме за подібною логікою це свято проникло в українське культурне середовище і на очах досить швидко прижилося.
При цьому, воно психологічно і змістовно навантажено тільки одним сенсом – проявами симпатії, закоханості, залицянь, налагодженням романтичних стосунків через валентинки та інші знаки уваги.
А сенс такий є універсальним, загальнолюдським. У ньому нема ні релігійної, ні народницької, ні якоїсь іншої складової.
Є Він, Вона, їхні стосунки, які або тільки народжуються, або вже міцніють, або з часом стабілізувалися у формі родинного теплого почуття.

P. S. Прес-служба президента повідомила, що за час перебування на посаді Петро Порошенко не отримував валентинок. Що ж, настав час йому важко зітхнути і подумати – а чи любить його хто-небудь?
А якщо серйозно, то День закоханих уже віддавна сприймається закоханими як особливий. Наприклад, чудовий український поет і співак Анатолій Матвійчук саме цього дня понад 20 років назад побрався зі своєю коханою і 14 лютого вони відзначають родинне свято.
Користувач Олег Боруца взагалі сприймає цей день як власну родинну традицію: «http://www.facebook.com/freezorber?fref=ufi Мій батько запропонував у цей день моїй мамі одружитись. Хоча півсторіччя тому про «день усіх закоханих» у СРСР знали, мабуть, одиниці...
Я теж запропонував руку й серце майбутній дружині у цей день. Але саме тому, що ЦЕ зробили мої батьки 14 лютого.
Мабуть, жінки, які очікують від своїх чоловіків щось «незвичайне» 14.02 та 8.03, чогось таки в інші календарні дні недоотримують...»
Що недоотримала дружина пана Олега – невідомо, але, як він зізнався, через 8 років вона подала на розлучення 13 лютого – щоб не зіпсувати день 14-го лютого. Тепер Олег жартує, що 14 лютого у нього подвійне свято.
Не хочуть втрачати такої нагоди побратися в особливий день і нинішні молодята.  У Києві 14 лютого нинішнього року побралося 206 пар. По усій Україні не менше. Також, напевне, надають додаткового символічного значення своїм весіллям.
А найкращі подарунки у переддень свята зробили два улюбленці фортуни з Баварії та Угорщини, котрі зірвали Євроджекпот і принесли коханим на блюдечку по 22,5 млн. євро.
Голова європейської лотереї Андреас Коттер з посмішкою проголосив: «Вітаємо переможців. Ми впевнені, що цього року вони матимуть розкішні подарунки на День Валентина».
Збагачення українських традицій за рахунок прийнятних світових свят допоможе нам більш органічно увійти у світовий культурний і ментальний простір.
І нехай при цьому кожен святкує так, як хоче і коли хоче.
Аби тільки панували на світі Любов і Добро.