В ніч на середу багато кому не спалося. Навіть членам РНБО – як то не дивно. Загострення на фронті змусило навіть цих «активних трудівників» взятися за роботу.

Засідати РНБО взялося ще у вівторок. Президент України Петро Порошенко провів нараду з представниками силових структур у зв’язку із ситуацією в Авдіївці.
На нараді були і секретар РНБО Олександр Турчинов, і очільник МВС Арсен Аваков, і міністр оборони Степан Полторак. На нараді Порошенко наголосив, що вперше за багато днів проти цивільного населення застосували «Гради» та здійснили масові обстріли з великокаліберної зброї.
Хоча до цього часу важке озброєння терористи використовували майже регулярно – щоправда, у менших кількостях. Серйозний привід для того, щоб збирати наради силовиків, з’явився ще у неділю – а з нарадами не дуже поспішали.
Та й цього разу результат був майже традиційним. Президент доручив заступнику глави АП Костянтину Єлісеєву негайно винести питання загострення ситуації в районі Авдіївки на розгляд Ради безпеки ООН.
РБ ООН зібралася доволі швидко – однак знов із традиційним результатом. Висловили стурбованість, «засудили  застосування зброї, забороненої Мінською угодою, вздовж лінії зіткнення в Донецькій області, що призвело до загибелі та поранень людей, у тому числі серед цивільного населення», висловили повну підтримку суверенітету й територіальної цілісності України та «Мінських угод».

Як бачите, нічого нового.
Бойовикам на Донбасі такі заяви – що дзижчання мухи.
Відтак довелося українському РНБО збиратися знову, як то кажуть, під прикриттям ночі. Про це повідомив журналіст Ростислав Демчук на своїй сторінці у Фейсбуку. За його словами, це захід вищої секретності, найвищий режимний захід.
Чи зміниться щось від того заходу? Чи зменшаться в України обсяги торгівлі з терористами та з Росією? Чи введе нарешті Україна санкції стосовно агресора – про які так просить решту світу?
Наразі ж жадібна нерішучість української влади тільки грає на користь Росії і допомагає російській пропаганді схиляти на російський бік навіть прихильників України.
От, для прикладу, Україна і артилерія. Сказав же ж пан Порошенко людським голосом, що українські військові не відповідають вогнем, коли злочинці, російські бойовики розміщують артилерійські системи, танки і системи залпового вогню безпосередньо в житлових кварталах Донецька і Ясинуватої.
І, як то не дивно, правду сказав. А не вірять йому…

Якби українські «гради» до лінії фронту під’їхали на більш-менш пристойну для прицільного вогню відстань, ОБСЄ би вже верещало, як недорізане порося. Бо то вони переміщень російської артилерії «не помічають», або дуже несміливо «фіксують якісь пересування». Окуповану російсько-терористичними військами територію вони контролювати не завжди наважуються – тільки там, де їх пускають після попередження. Бо окупанти нечемні – ще пристрелити можуть, чи машину спалити. А от той бік  фронту, котрий перебуває під контролем української армії, ОБСЄ об’їздило вздовж і впоперек, і, на відміну від вирв від російської артилерії, українську техніку ОБСЄ помічає добре. І якби на лінії фронту стояли українські «гради» – про це би вже знав весь світ, з картинками, картами і точними відстанями.
Тим не менш, таких новин навіть ОБСЄ не дає. А саме цю організацію тяжко запідозрити в надмірній симпатії до України…

А таки ж знаходяться люди, котрі з наївно-чистими оченятами кажуть: «А от самопроголошене «ДНР» заявляє, що від української артилерії гинуть мирні жителі – журналісти повинні писати про такі факти!» Або «От по українцям же ж стріляють «градами»  – чи не хочеш ти сказати, що Україна нічим не відповідає? Чи вони тільки ножами воюють? А якщо відповідає артилерією – значить, мають же ж бути жертви серед мирних жителів?»
Що тут можна сказати? Для початку – те, що, схоже, ФСБ випустило нову дозу методичок. І замість того, щоб слідкувати за меткими руками українських засранців, доведеться розбирати ці «писульки з Луб’янської площі».

Основний і перший пункт – те, що нема ніякої «самопроголошеної ДНР». Є терористичні організації «ДНР» і «ЛНР», котрі перебувають на утриманні РФ і під керівництвом РФ. Навіть вкрай обережне в оцінках Міністерство оборони України називає ці формування «російсько-окупаційні війська». Якщо ж журналіст називає себе патріотом України, і, разом з тим, у своїх матеріалах припускає, що ЛНР і ДНР є суб’єктами міжнародного права, котрі мають право звертатися до Трампа, не вважає ЛНР і ДНР терористами, а загиблих російських військових називає «мирними жителями», то дуже багато питань виникає і до цього журналіста, і до СБУ, котре на таку журналістську діяльність не реагує.

На цей вже доволі часто застосовуваний штамп російської пропаганди можна відреагувати хіба аналогією з іншими подібними ситуаціями. Що було б, якби CNN підтримала звернення самопроголошеного керівництва «Великого ісламського халіфату» до керівництва ЄС з проханням розслідувати смерть мирних жителів від рук ЗС США під час вбивства бен Ладена. Теж, між іншим, мирного пакистанського мешканця – пакистанським судом не було доведено протилежне.
Але чомусь ніхто не називає «Аль-Каїду» самопроголошеним керівництвом «Великого ісламського халіфату». Кажуть «міжнародна терористична суннітська джихадистська організація», хоча здебільшого обмежуються простим «терористична організація».
Більше того, CNN чомусь взагалі звернення цієї організації підтримувати не хоче. Вкрай необ’єктивно. І не задумується на тему «а то ж війна, а хто там знає, де правда».
Бо як би не намагалися викручуватися прихильники суспільного виміру теорії відносності, в більшості випадків цілком чітко видно – на чиїй стороні правда.
В українському випадку – як і у випадку з Грузією, чи Чечнею, чи з Судетами – все чітко і зрозуміло. Людина, котра читає українською мовою, не розуміти може у двох випадках: або не хоче конфліктувати з Росією, або не хоче конфліктувати з тими, хто отримує писульки з Луб’янської площі (чи просто вірить таким ЗМІ чи людям). Ну або ж сама отримує писульки з тієї ж площі. Останнім часом на таких писульках «попалилися» доволі багато різних видань. Для прикладу, редактор видання «Апостроф», котре вважалося патріотичним (і друкувало чудові фото Влада Соделя), і «реалізувалося за участю і з використанням ресурсів Міжнародного центру перспективних досліджень» раптом надрукувало статтю керівника того Міжнародного центру перспективних досліджень Василя Філіпчука з дивними тезами. На думку автора, Україна мала би відмовитися від мети вступу до НАТО та ЄС; відновити дружбу з РФ, аж до постачання військової продукції російській армії;  поступитися щодо Криму, визнавши його спірним та відклавши на 20 років питання належності, а на цей час визнати легітимність рос. влади в Криму; Севастополь - взагалі запропонувати РФ на 99 років.
Звідки можна взяти такі тези, якщо не з Луб’янської площі?

У той же час приблизно, до слова, вийшла заява Віктора Медведчука з критикою в.о. міністра охорони здоров’я України  Уляни Супрун – і ту заяву відразу ж підтримали значна кількість екс-регіоналів з Олександром Вілкулом та Ігорем Шурмою включно. Явно видно людей, котрі переймаються станом здоров’я українських громадян – Медведчук, Вілкул, Шурма… Вся гвардія, колишні ПР і СДПУ(о), відразу дружно ринула у бій. Розсилати нові методички з відтермінуванням у часі, на щастя, на Луб’янській площі ще не навчилися.
За такими тезами уважному громадянину останнім часом стало дуже легко вирізнити отримувачів писульок з тієї площі. І мало би стати цілком зрозуміло, чому олігархів не варто пускати до влади…

Втім, ми відволіклися від теми.
Якщо ЗСУ не стріляють з «градів» - то що вони роблять, коли по них стріляють?
Переважно, звісно, мовчать. У більшості випадків, коли вогонь у відповідь таки відкривають, штаб АТО сором’язливо зазначає, з чого саме вели вогонь. Здебільшого – зі стрілецької зброї. В рідкісних випадках – із зброї калібром до 100 мм.
Мінські угоди передбачають відведення зброї калібром від 100 мм, калібр до 100 мм угоди дозволяють. «Гради» стріляють калібром 122 мм. І по Авдіївці, і по містечкам на Луганщині окупанти зараз стріляють також із зброї калібру 152 мм.

Однак навіть калібром до 100 мм українські військові по населеним пунктам не стріляють. Гірше того – навіть по кладовищам не стріляють. А російські захисники «православія» доволі часто встановлюють свою артилерію саме на кладовищах…
Якби Україна воювала так, як воювала Росія в Чечні – застосовуючи артилерію у населених пунктах – карта вже виглядала б зовсім інакше.
Російсько-окупаційні війська таку тактику і в Україні періодично застосовують – з одного окупованого пункту обстрілюють інший окупований пункт. Особливо на камеру російського ТБ, або коли нап’ються, або коли дві банди між собою ворогувати починають. Про такі випадки регулярно інформує Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Але журналісти, котрі люблять нап’ялити на себе вишиванку і ридати над тяжкою долею України, можуть собі дозволити, виявляється, не читати зведень ГУР МО. Або з наївним поглядом казати «та вони ж там все брешуть, не може ж бути так, щоб у війні брехала тільки одна сторона»…
Думка поїхати на фронт перевірити чомусь таки «палким патріотам» до голови не приходить…
Хоча практика – найкращий спосіб перевірити теорію. Нею теорія відносності дуже легко перевіряється, і на роль кота Шрьодінгера майже нікому не щастить влаштуватися.
Ну а для тих, для кого «ЛНР-ДНР» – таки терористи, невеличка розповідь про те, чим, окрім до 100 мм зброї, воюють українські вояки – від волонтера Романа Синіцина.

«Група М скидається і за пару тисяч гривень купує будинок в населеному пункті Х, який знаходиться безпосередньо на лінії зіткнення.
І прописується там повним складом.
На питання на блокпосту «Куди їдете? Вам далі не можна» - відповідають «Додому, що ти хочеш, дивись, я там живу».
Там група знає кожен кущ. Група допомагає недоукомплектованим підрозділам ЗСУ.
На деяких ВОП-ах ЗСУ сидить по 5-6 чоловіків з червоними від недосипу очима.
Бійці групи М ходять у розвідку. Ходять до окупантів. Підрозділи ЗСУ заходять і виходять кожні півроку, а група М «тусується» там майже другий рік. Тобто уже офіційно живе.
Група Б, запакована модними тепловізорами-безпілотниками-дальномірами, їде в сусідній сектор, домовляється з ЗСУ, бо мають там знайомих, і «працюють» зі ЗСУ на териконах під містом Д. Працюють по кілька тижнів.
Снайпер Б, відомий тим, що в прямому ефірі якогось лайфньюс «забанив» москаля в Широкиному - продовжує «банити» москалів десь в тому ж секторі своїм 338 калібром (.338 Lapua Magnum, розробка 1987 року – ред.). БР-ки у снайпера немає.
Група А пішла рано-вранці на окупантський чи-то «секрет» чи то СП і поклала усіх, хто там був. Ножами і стєчкінами (автоматичний пістолет Стєчкіна, розробка 1940 р. – ред.). Взяли документи, трофеї. За документами група А сиділа не базі, наближатись до «нуля» права не мали.
Давно існує заборона командувача НГУ Аллерова на перебування підрозділів АЗОВу, та й не тільки, на лінії зіткнення.
Хоча той-же АЗОВ: мега-екіпірований, мотивований та боєздатний підрозділ. І особовий склад хоче, може і вміє воювати. І є танки, міномети і артилерія. І сектор вони знають як свої п’ять пальців.
Те, що в командуванні структури під назвою Нацгвардія сидять колаборанти і шкідники - факт. Нацгвардія - правонаступник Внутрішніх Військ. Перейменували і влили добровольців. Далі пояснювати, думаю, не треба.
Я зовсім не прихильник Білецького, скоріше навпаки.
Він грає в свою гру. Але ось-тут він правий.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/587a3805370f5/ (Йдеться про звернення Білецького про те, що мотивованих і навчених військових не пускають воювати).
У системі МВС уже фактично знищили добробати, мотивовані люди звідти пішли, або їх пішли.
І уже багато місяців аналогічне відбувається у Нацгвардії. «Донбас» фактично уже «все». Черга за АЗОВом?
«Нам не дають воювати» звучить дивно на третьому році війни і при величезному некомплекті кадрів в ЗСУ, які воюють.»
Будемо сподіватися, що наступ ворога по всьому фронту таки змусить керівництво України не просто сидіти ночами, а таки послати на передову мотивованих, добре навчених і екіпірованих та озброєних бійців. Адже хоча найбільше потерпає Авдіївка, але наступ ворожих диверсійно-розвідувальних груп спостерігається майже по всій лінії фронту. Будемо сподіватися, що хоча б це спонукає українську владу нарешті подумати про перемогу. Бо, як відомо, або переможець, або переможений – іншого не дано. А переможених шпиняють всі – і особливо ті, котрі уважно придивляються до писульок з Луб’янки…