Традиційно 9-го січня після Служби Божої мешканці села Середній Березів, що на Косівщині, святкують одночасно завершення великого християнського свята Різдва Христового, першодиякона святого Степана і річницю від дня народження провідника Українських націоналістів (бандерівців) Степана Бандери.

Цьогорічне святкування, як і попередні, розпочалось у центрі села панахидою й освяченням пам’ятника Степанові Бандері. Після освячення змістовну проповідь виголосив отець-декан Роман, який наголосив, що в теперішній напружений період російсько-української війни особливо важливо молитись за наших воїнів-захисників, які в люті морози, під мінами, снарядами і кулями мужньо стоять на сторожі нашого мирного життя, не шкодують ні свого здоров’я, ні самого життя, щоб виконати священний обов’язок перед Україною – не допустити російських агресорів на територію багатостраждальної української землі, не дозволити ворогам руйнувати наше мирне життя, не перетворювати мирних українців на рабів, а малих дітей на сиріт. Тому всі ми повинні всім, чим тільки можемо, допомагати нашим героям-захисникам, бути гідними їхнього героїчного чину, припадати до джерел духовності, які зцілюють духовну сутність людини, сприяють єднанню нації в боротьбі проти агресорів-антихристів.
На мітингу біля пам’ятника Степанові Бандері виступили: голова сільської ради Микола Ігнатюк, голова Березівської станиці ОУН УПА Іван Климюк, директор місцевої школи третього ступеня Ігор Геник і заступник голови Косівської районної станиці братства ОУН УПА Дмитро Гладун, який, до речі, ще й відсалютував на честь великого свята.
Продовження урочистості відбулось в актовому залі місцевої середньої школи, де силами шкільної молоді і сільського хору «Березуни», яким керує Оксана Сулятицька, відбувся знаменитий концерт, який сподобався не лише березунам, але й поважним гостям з району, передусім, голові Косівської районної ради Павлові Ванджуракові. Новаторство хору яскраво проявилось не лише у значно зрослому рівні виконавської майстерності, у досконалішому звучанні голосів, але й у підборі репертуару. Пані Оксана зуміла відтворити, тобто, відродити ті колядки і пісні, які співали українські повстанці – бійці знаменитої Березівської сотні, які часто збирались у хаті її тітки (маминої сестри Улюськи) і, користуючись тим, що хата розташована на окраїні села, майже в лісі, задушевно співали і колядували на свій повстанський лад. Ось, приміром, як звучить уривок відомої колядки «Христос родився, Бог воплотився» в партизанській обробці: «Дніпро збудився, Дніпро збудився, / Почув зиму люту, / Подав новину, подав новину / До бистрого Пруту. / А Прут бистренький, а Прут бистренький / Дністер закликає. / В далеку Волинь, в далеку Волинь / Ту вість посилає. / Друже гуцуле, друже гуцуле, / Подоляче – брате, / Київ, Одесу, Київ, Одесу / Йдемо визволяти…». І прикінцевий приспів: «Гармата гуркоче, кулемет стукоче, / Рвуться гранати, дрижать Карпати, / Прут шумить в долині, враг тікає нині / Слава, слава Україні!». Який оптимізм, яка віра в перемогу, яка велика сила духу відчувається у цьому співі, який народжувався в нерівній боротьбі з тодішніми москалями. Цю силу духу і віри в перемогу ми повинні розвивати і передавати нашим бійцям на передових рубежах оборони Української держави.
Окрім цієї колядки, прозвучали й інші, не менш цікаві й актуальні не лише стосовно тодішньої війни з москальськими окупантами, але й з теперішніми. Зокрема, на високому регістрі майстерності у виконанні хору «Березуни» прозвучали такі повстанські пісні, як «Я сьогодні від вас від’їжджаю», «Чи то буря, чи то грім», «Встань, Тарасе, встань, Богдане!», «У темному лісі під білов березов», «Ой, з-за гори сонце засіяло» та ін. Особливістю концерту стало вміле поєднання хорових номерів з мозаїкою яскравих окрушин з біографії Степана Бандери у виконанні ведучих концерту Ігнатюк Ірини і Лейбюка Дмитра, школярів місцевої школи. Добре попрацювала над сценарієм концерту завідуюча музеєм УПА при місцевій школі Марія Симчич-Бодруг. От тільки над віршем Богдана Стельмаха «Бандерівець» треба було попрацювати сумлінніше, бо читець – школяр початкових класів – геть забув слова і змушений був кожен рядок неоковирно повторювати за суфлером. І хоча зал поблажливо оцінив старання школярика аплодисментами, все ж для дитини це був психологічний стрес, яких педагоги не повинні допускати.
Після концерту приїжджих гостей і всіх глядачів запросили відвідати музей УПА і мені, автору цих рядків, випала честь познайомити П. Ванджурака, Д. Гладуна, екс-голову міста Косів В. Пітеляка, учасників АТО М. Скільського та В. Кавацюка з тими експонатами, які стосувалися моєї літературної і журналістської творчості, участі в Українсько-НАТОвських військових навчаннях «Сі бриз-97» («Морський бриз-97»), теперішньою працею над документально-художньою книгою «Скеля українського духу», передмову до якої написав голова Івано-Франківської обласної ОУН, кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства і філософії Івано-Франківського медичного університету, наш земляк-березун Микола Сулятицький, світлиною Березівської сотні, яку майстерно відреставрував і збільшив мій син Роман, світлинами моїх батьків – мама Симчич-Климюк Параска була зв’язковою УПА, а тато допомагав партизанам ліками, бо й сам був інвалідом війни і придбання ним ліків у аптеках не викликало підозри.
Окрім цього, я запропонував учителям нашої школи, а тепер і читачам цього матеріалу, включити для позакласного вивчення статтю Степана Бандери «З невичерпного джерела», де, зокрема, є такі рядки: «Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею, бажання їй перемогти. Бо правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто й ніщо не відверне людства».
Придивившись до нагород, які красувались на грудях Дмитра Гладуна, я запримітив хрест Українських Січових Стрільців з цифрами 1917, 1967 і абревіатурою УСС. Пан Дмитро пояснив, що цю нагороду надіслали його дідові з Канади до 50-х роковин заснування легіону УСС. Хочеться вірити, що і в незалежній Україні гідно вшановуватимуть не лише учасників АТО, але й героїв УПА, як от, легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича-Кривоноса, кандидатуру якого на це найвище звання в Україні, завдяки нашій з М. Сулятицьким пропозиції, висунули делегати ХХІ Великого Збору Українських націоналістів у травні минулого року. І це збудеться, бо невичерпні джерела Духу Українського!