Якщо ви стріляєте результативно, то противнику рано чи пізно стане зрозуміло, що на його ділянці працює снайпер. Які ознаки того, що супротивник це зрозумів?

Якщо ви, скажімо, підстрелили солдата супротивника, а за його зброєю, яка лежить відкрито, ніхто не прийшов, і на поставлені вами приманки ніхто «не клюнув», значить, вас розшифрували. Якщо ви працювали професійно, стріляли на тлі кулеметної черги, потрапляли весь час у голову – чекайте на цьому місці контр-снайпера супротивника (або контр-снайперську групу) з приманками (шоломами, кашкетами, опудалами і т. д.).
Які ваші дії? Насамперед, наберіться терпіння. Чекайте розвитку подій. Займіть флангову позицію для ведення «косого» вогню, щоб вигини ворожих траншей хоч трохи проглядались по довжині. Ця позиція має бути трохи збоку від району ваших звичайних позицій. Не стріляйте на своїй новій ділянці. На вашій старій ділянці та інших ділянках праворуч і ліворуч від вас нехай ваші асистенти пострілюють, не намагаючись особливо влучити, але намагаючись не підставитися під зустрічну кулю. Вистрілив з одного місця, перемістився далі, знову вистрілив… Ви повинні терпляче чекати. Це – випадок, коли ініціативу повинен демонструвати супротивник – зараз йому треба більше, ніж вам. Через деякий час вам почнуть показувати приманки, але ви вже знаєте, як вони повинні виглядати, і як вони повинні рухатися, і не будете стріляти у них. Ваші асистенти будуть виставляти противнику свої приманки. Нехай противник старається, втомлюється і втрачає пильність. Як встановив В. Зайцев ще в минулу війну, якщо на цій ділянці у супротивника запанувала мертва тиша, значить, з того боку за справу взявся досвідчений снайпер, який вимагатиме, щоб йому не заважали, і який почне роботу з вашого виявлення, буде рухати своїми опудалами, якому потрібно, щоб ви стріляли у контрольоване ним опудало, а не у солдата, що висунувся збоку. Такого супротивника треба «перетерпіти». Вивчіть арсенал його приманок. Чекайте, поки він не винайде нові. Час працює проти нього. На нього тисне керівництво і вимагає результатів, він буде нервувати. Активізуйтесь на іншій ділянці. Рано чи пізно він почне деградувати, десь припуститься помилки і підставиться.

Ознаки появи контр-снайперської групи на боці супротивника

Ознакою того, що ваша снайперська робота розшифрована, є тиша на ділянці вашого снайперського поста. Скажімо, десь за переднім краєм противника стирчать антени, і там раніше був розвіданий офіцерський майданчик, командний пункт, вузол зв’язку і т. д. Учора в цьому місці було жваве переміщення військовослужбовців супротивника, а сьогодні – ніби всі вимерли. І не просто вимерли, а навіть нічого випадково не виникає. Як правило, на цій ділянці припиняється навіть кулеметна стрілянина з боку противника. Робиться це тому, що командир контр-снайперської групи противника (або один контр-снайпер) наказав не заважати, не миготіти і, головне, не висовуватися. Замість цього «висування» контр-снайперська група противника починає гру з приманками – ляльками, шоломами, кашкетами та іншим. Що робити? Залиште на цій ділянці чергового снайпера і спостерігача, і нехай вони імітують вашу снайперську роботу, ніби нічого не сталося. Починайте спостерігати і вистежувати снайпера противника збоку. Від поєдинку ухилятися не можна. Ретельно поспостерігайте за кожним квадратним дециметром оборони противника: з появою нових снайперів в її характері щось зміниться. Перемістяться вогневі точки. Виникнуть нові замасковані позиції і, відповідно, нові переміщення противника за новими напрямами в глибині його оборони. Це – слабкі місця, і ви повинні негайно впливати на них вогнем.
Нехай контр-снайперська бригада противника кинеться відпрацьовувати ці нові напрямки, до ваших приманок, а ви повернетеся на вашу колишню ділянку і будете стріляти звідти. Нехай вони кидаються за вами, а не ви за ними. Намагайтеся «ловити» їх на нових шляхах переміщень у глибині їхньої оборони, а виявлені замасковані позиції не чіпайте, до пори до часу. Нехай вони відчують себе в безпеці саме на них. Домовтеся з мінометниками, і нехай вони, добре підготувавши вихідні дані для стрільби, «накриють» ці позиції разом з тими, хто на них перебуває. Раз і назавжди.
Буває й інший варіант. Контр-снайпер противника буде працювати напроти того місця, з якого ви стріляли раніше, або трохи збоку від нього. Подивіться на своє колишнє місце його очима і прикиньте, де цей контр-снайпер може облаштувати позицію для того, щоб дістати вас. Якщо ви добре вивчили карту і ландшафт у зоні своєї відповідальності, ви зможете вичислити позицію супротивника і відпрацювати її мінометним вогнем. Тримайте під колективним прицілом кількох гвинтівок з різних боків ймовірні шляхи відходу з цієї позиції, бо так чи інакше в них щось промайне. Треба не проґавити це миготіння і дістати його кулею. На пам’яті автора цей варіант підтверджений практикою.

Виявлення ворожого снайпера

Снайпер – не безтілесний дух, а жива людина, і його можна виявити, як би він не маскувався. Його видають: димок від пострілу, спалах пострілу, якщо він стріляє із затіненого місця, звук пострілу, якщо він стріляє без шумового прикриття. За допомогою аналізу ландшафту місцевості і погляду очима ворожого снайпера на свій передній край визначають найбільш перспективні місця для облаштування своїх позицій. При цьому звертають особливу увагу на підвищені місця, зручні для спостерігачів і артилерійських коректувальників противника. Ретельно перевіряють верхівки дерев і затемнені непримітні місця біля помітних і яскравих об’єктів, що привертають увагу і «затягують» її на себе.
Завдяки ретельному замаскованому спостереженню у перископ під «кошлатим» камуфляжем з непомітного місця фіксують зміни у найдрібніших деталях на передньому краї противника, характерні для облаштування позиції. Найчастіше це може бути вирвана трава при розчищеному секторі обстрілу, зрізані або надламані гілки дрібного чагарника, які утворюють своєрідну «нішу в глибину». За цим місцем, як правило, розташоване затінене або темне місце у складках рельєфу або ж замаскований гілками горбок – це і буде позиція снайпера.
Один з бійців якось розповідав автору, що при огляді місцевості у стереотрубу помітили, що біля одного з пеньків, що стояв на відстані 450 метрів від лінії окопів, один з коренів був якось надто вже орієнтований у бік наших позицій. Про всяк випадок по цьому пеньку вдарили з протитанкової рушниці. Пеньок перекинувся, і дивний корінь піднявся вгору разом з оптичним прицілом і прикладом. Він так і стирчав кілька днів. Доля господаря цієї гвинтівки була очевидною.
Снайпер дуже часто (майже завжди) робить фальшиві позиції, відволікаючи і розсіюючи увагу противника. На вигляд вони однакові; кожна – замаскована, але таким чином, що за спеціально недбалими деталями їх видно спостерігачам з сусідніх ділянок. Стріляти у них всіх – це розкривати свої вогневі точки. Але справжню позицію треба встановити. І зробити це можна тільки шляхом багатогодинного спостереження. На справжній позиції рано чи пізно буде якийсь рух або ворушіння. Снайпер, що замаскувався на відкритій позиції, рано або пізно ворухнеться (або почухається). Можна буде побачити його силует.
Ворожого снайпера часто видають відблиски скла і маховиків оптичного прицілу. Зі зміною освітлення при переміщенні сонця дуже часто відбуваються несподівані речі: те, що раніше було невидимим, стає дуже помітним.
Виявивши ворожого снайпера, не поспішайте його знищувати. Дайте йому життя «в кредит». Спершу покличте до свого оптичного приладу безпосереднього командира, спостерігачів, розвідників, коректувальників. Покажіть їм ворожого снайпера. Снайпер – небезпечний для всіх. Покажіть його всім і розкажіть, за якими ознаками і яким способом ви його виявили. Навчіть усіх знаходити його. Зробіть це невеликим спортом на передовій. Користь від такого заняття – величезна. Хоча б тому, що ваші бійці зрозуміють, що таке снайпер, і перестануть безглуздо підставлятися під його вогонь. Крім того, при колективному пошуку його швидше знайдуть і покажуть вам.
Якщо ваші розвідники притягли «язика», його необхідно спочатку допитати тут же, поки його не передали вашому керівництву. Під час цих допитів ваш командир «витрусить» з полоненого дані про встановлення противником вогневих засобів, а ви отримаєте неоціненну інформацію про ваших «колег»-снайперів з того боку, про їхні методи роботи, звички, нахили, уподобання, слабкості, озброєння і т. д.

Приманки для ворожого снайпера

Перед снайпером стоїть постійне завдання – щодня обробляти передній край супротивника. На позицію снайпер виходить щоночі, оскільки йому треба працювати вдень. І щодня він повинен когось вбити – це його бойове завдання, і він несе відповідальність перед «своїми» за його невиконання. Снайпер щохвилини шукає ціль, і ціль цю йому краще показати, ту ціль, яку ви вважаєте потрібною, а не ту, яку він сам знайде, і вб’є кого-небудь. Снайпер може замаскуватися настільки вміло, що навіть за допомогою найбільш ретельного візуального спостереження виявити його неможливо. І тому перший постріл буде завжди за ним. Треба, щоб цей перший постріл зробив снайпер туди, куди вам треба, а не туди, куди йому треба. Тому снайперу постійно ставлять приманки. Після першого, спровокованого за допомогою приманки, пострілу вже можна буде приблизно (а іноді й точно) дізнатися, де облаштована позиція снайпера.
Найпростішою приманкою є звичайний солдатський шолом. Снайпер завжди намагається підловити ціль у проломах, віконних отворах, проходах, у місцях, біля обсипаних або обвалених вибухами брустверів траншей і в місцях скупчення вашої живої сили, зі справедливим розрахунком, що рано чи пізно хтось втратить пильність або «проявиться» у мало захищеному місці. У цих місцях снайперу і показують шолом, який піднімають на палиці. Але шолом не повинен весь час перебувати на одному місці – він повинен рухатися. Причому, рухатися природно, так, щоб снайпер противника не відчув фальші. Тому потренуйтеся цей шолом на палиці нести і дивіться, як він себе поводить. Він хитається у такт ваших кроків, як маятник. Це вже фальш. Тепер, утримуючи шолом на палиці, поверніть за ріг траншеї. Важкий шолом, зберігши інертність, зберіг ту саму орієнтацію, як гірокомпас, а напрямок його руху змінився. Коли ви вздовж траншеї несете на палиці шолом, він не повинен «йти» рівно, а повинен трохи, зовсім трохи, в такт крокам нормальної людини, «присідати» і підніматися. Коли людина в траншеї нагинається, шолом у неї на голові теж має трохи нагинатися. Крім того, над бруствером повинна рухатися верхівка шолома, і якщо його підняти занадто високо, обман виявиться одразу.
Щоб усе це було зрозуміло і наочно, подивіться збоку, як ваш товариш, не посвячений заздалегідь у ці тонкощі, буде нести на палиці шолом із траншеї або в руїнах. Ви при цьому виявите фальш, мабуть, навіть більшу, ніж тут описано. Щоб шолом «слухався» асистента, який з ним працює, потрібно одягти його на об’ємну «голову», яку виготовляють з чого завгодно, лише б шолом на ній сидів більш-менш щільно. Тепер уважно поспостерігайте, як поводить себе шолом на голові людини, що йде нормальним кроком чи біжить (вона при цьому трохи нахилиться вперед), перебігає, напівпригнувшись, чи готується до стрільби і т. д. Потренуйтеся зі шоломом, одягнутим на об’ємну «голову», який носять на палиці, повторюйте рухи шолома, одягненого на голову цієї людини. Пройдіться і пробіжіться з ним поруч, повторюючи вашим шоломом на палиці рухи шолома, який має живий боєць. Якщо ви зможете зобразити основний рельєф і риси обличчя, такий шолом можна буде не боятися на мить підняти вище від бортів над бруствером. Тренуйтеся рухати шоломом доти, поки ваші товариші на дистанції 50 метрів перестануть розрізняти, де миготить шолом на живій людині, а де рухається приманка. Один шолом не повинен «світитися» занадто довго – не можна перегравати. Для кращої приманки ліпше організувати поперемінний рух кількох шоломів у різних місцях.
Дуже ефективна приманка для ворожого снайпера – мистецьки зроблене опудало людини в натуральний розмір. У всіх війнах, великих і малих збройних конфліктах, а також у боротьбі з тероризмом такі опудала-приманки використовувалися з незмінним ефектом.
Опудало-манекен виготовляють з підручного матеріалу. Дуже часто старе обмундирування набивають ганчір’ям, соломою і всім, що трапиться під руку, дві-три шинелі або бушлати натягають рукавами одне в інше. Замість голови пристосовують дві шапки – одну одягають на іншу. «Голову» під шапкою обтягують жіночою капроновою панчохою (до речі, на ній майже не залишається міток від кульових пробоїн). Всередину рукавів вставляють дві палиці для імітації жорсткості кісток і природності згинів у ліктьовому суглобі.
Опудало повинно бути виготовлене дуже правдоподібно, щоб форма голови, грудей, спини і змінне положення рук були якомога більш природними. Опудало-манекен повинно бути якомога більш легким і міцним, оскільки його виготовляють надовго і тягають за собою з позиції на позицію. Останнім часом для цього з’явився чудовий легкий матеріал – пінопласт, дрібними уламками якого набивають старі кітелі, бушлати, гімнастерки, старі светри і т. д.
У всіх війнах і на всіх фронтах умільці не шкодували часу і винахідливості під час виготовлення таких приманок. При виготовленні опудала із застосуванням пінопласту дуже навіть можна вирізати рельєф обличчя. Такий рельєф, затягнутий капроновою панчохою тілесного кольору з позначеними очима, на відстані 50-60 метрів майже не відрізнити від обличчя живої людини. Через манекен пропускають гумову трубочку, один кінець якої закінчується в «роті» мундштуком, в цей мундштук вставляють сигарету, і опудало «може» курити. Руки опудала-приманки закінчувалися старими рукавичками і могли прив’язуватися до автомата або гвинтівки. За допомогою товстого дроту, пропущеного всередині корпусу, голова ляльки могла обертатися вправо-вліво. Для маскування дефектів обличчя, які неминуче допускаються при виготовленні приманки, на опудало одягали будь-які старі окуляри. Крім усього іншого, ці окуляри давали дзеркальні відблиски, які «демаскували» приманку й притягували до неї увагу ворожого снайпера. Фронтові умільці опудало-приманку виготовляли настільки ретельно, що навіть поблизу схожість із живою людиною була вражаючою.
Тренувалися працювати з опудалом так само, як і зі шоломом – уважно спостерігаючи за рухами живої людини і відтворюючи їх роботою «рук» і «голови» приманки. Точнісінько так само, як і при роботі зі шоломом, супротивникам показували опудала в русі на різних ділянках, змінюючи на них обмундирування і головні убори. На опудала ловилися не тільки снайпери, але і чергові кулеметники противника. Тренування роботи снайперів зі шоломами й опудалами дозволяло їм при знанні особливостей природних рухів людини не потрапляти на такі приманки, що застосовуються противником.
Опудала-приманки показували противнику в проломах і місцях з фортифікаційними руйнуваннями. Опудала прив’язували до снайперських гвинтівок та кулеметів і виставляли їх у стрілецькі комірки з практичною стрільбою, смикаючи за мотузки, прив’язані до спусків зарядженої зброї. Опудала «ненароком» виставляли з-за рогу в місцях скупчення військовослужбовців, перед цим імітуючи бурхливий рух і штовханину всередині об’єкта. Іноді для того, щоб викликати снайпера з боку противника на перший постріл, розігрували маленькі вистави з ляльками. Старий снайпер, який воював у Вітчизняну війну, розповідав, як спіймали дуже обережного німецького снайпера.
Спочатку його увагу привернули тим, що з окопу викидали вгору землю. Ця земля не могла не привернути увагу. Саме в цьому місці вилітає земля, значить, там копають. Якщо копають, значить, там хтось є. Рано чи пізно ця людина має втомитися, втратити пильність і підставитися під постріл. Так і виходило. Зморений солдат клав лопату на бруствер і починав курити. Курило, природно, опудало, в якого в «пальцях» була затиснута сигарета, а дим з рота пускали через трубочку. Опудало отримувало кулю в скроню, падало, на ньому швидко змінювали обмундирування, і рухом цієї ляльки і ще кількох імітували біганину і метушню з пораненим. Зазвичай, будь-якому нормальному снайперові тільки того і треба. Німецький снайпер із задоволенням розстрілював ляльок, поки сам не був розстріляний нашим снайпером, що непомітно підповзав збоку.
На жаль, на опудала-приманки ловилися не тільки німці.
«...коли розвиднілося, Люда звернула увагу: один зі снігових білих горбків трохи ворушиться. «Снайпер», – подумала вона і, ретельно прицілившись, вистрілила. Горбок хитнувся, поруч з ним промайнуло щось чорне. «Дуло гвинтівки, значить, ціль уражена», – вирішила Людмила й, уважно вдивляючись в оптичний приціл, трохи підняла голову з укриття. Це було помилкою, яка коштувала їй життя. Інший німецький снайпер смертельно поранив дівчину».

Молода жінка-снайпер піймалася на класичну приманку. Живий противник міг ворухнутися один раз, але «трохи ворушитися» могло тільки опудало. Гвинтівка цього опудала спеціально не була закамуфльована. Опудалом «ледве ворушив» асистент німецького снайпера, сам же снайпер тримав позицію десь збоку. Місце пострілу він «засік» за звуком і чекав, поки там хтось проявиться. Жінка-снайпер зробила другу класичну помилку – вона підняла голову і поцікавилася результатами свого пострілу. Очевидно, у неї не було зі собою перископа, що і призвело до трагічного фіналу.

Приманка на відблиск оптичного приладу

Будь-який оптичний прилад, не захищений блендою (трубою перед об’єктивом), дає відблиски від передньої лінзи. У сонячний день ці відблиски видно неозброєним оком на відстані до півкілометра, через оптичний збільшувальний прилад – до півтора кілометра. Відблиск передньої лінзи об’єктива оптичного приладу помітний під різними кутами від нього, тому що лінза має опуклу форму, і відображення сонячних променів від неї розходиться у різні боки. Відблиски від передньої лінзи оптичного прицілу демаскували і занапастили не одного снайпера, і тому часто їх використовували як снайперську приманку. До макета гвинтівки (будь-яка палиця, обмотана обривками зелених ганчірок або маскувальною сіттю) прикріплюють трофейний оптичний приціл або будь-яку трубку (навіть з картону – можна використовувати відпрацьовані картонні трубки освітлювальних ракет, тільки треба обмотати їх чим-небудь чорним). У передню частину трубки вставляють будь-яку опуклу лінзу від будь-якого розбитого оптичного приладу. Весь цей пристрій прилаштовують до якоїсь купи гілок, що, нібито, слугує укриттям, і час від часу асистент, потягуючи за ниточку, змушує приманку рухатися. На таку приманку чудово ловилися снайпери-найманці, які воювали в югославському конфлікті. Дуже добре ловилися на таку приманку і німецькі снайпери під час Другої світової війни, але для більшої результативності підступні наші снайпери прив’язували ззаду «оптичного прицілу» клубок з ганчірок у шоломі, що зображав голову.
Увага! Відблиск оптичного приладу найбільш помітний збоку при ворушінні цього приладу. Але в цьому випадку головне – не переграти! Можна поворухнути один-два рази на годину, не більше. Інакше противник запідозрить фальш. Заздалегідь потренуйтеся пускати такі відблиски в безпечному місці і збоку поспостерігайте, щоб це виглядало природно.