На 65 році невблаганна хвороба забрала життя яскравої особистості Галини Михайлівни Лактіонової – заслуженого працівника освіти України, доктора педагогічних наук, організатора та незмінного протягом 22 років президента клубу «Співуча родина» при Київському міському будинку вчителя, багаторічного нашого читача...

НЕ ВІРЮ, неможливо повірити в наступне: «Кілька годин тому закінчила свій земний шлях Галина Михайлівна Лактіонова – мій Учитель» (Аня Гулевська, 25 грудня 2016 р.).

Мій Учитель, мій Наставник, мій Взірець, мій Друг – скажуть, напишуть десятки, сотні, тисячі...

Світлої пам’яті Галину Михайлівну знали, цінували, захоплювалися всі, у кого перетиналися з нею життєві шляхи-дороги-доріжки.

Наші з нею – з 70-х років минулого сторіччя. Познайомили і пов’язали духовні інтереси. Якщо лиш етапно – то спочатку спільний мій молодіжний клуб «Еврика», потім – спільний її, Галини Михайлівни, клуб «Співуча родина». Але це – лише зовнішня оболонка. Головне – особисті дружні стосунки. Відстані у просторі останніх років (працюю журналістом у США) не були нам завадою. Американський часопис «Час і Події» став інформаційним спонсором унікального клубу. Відвідувала окремі клубні зустрічі у Києві, спілкувалися віртуально й особисто.

Декілька спогадів:

...Бог нагородив Галину Михайлівну Лактіонову рідкісною вдачею – вмінням дружити, допомагати, вселяти радість кожному, з ким спілкувалася. Кожна розмова з нею, як для мене – це мій покращений нею настрій. Одним словом – свято. Вона – педагог, співрозмовник, розрадник від Бога.

Захоплювалася Галиною Михайлівною. Бо – ОСОБИСТІСТЬ! Яскрава, мудра, розумна, талановита, масштабна!

Коли Галина Михайлівна понад 20 років виходила на сцену Київського міського будинку вчителя відкривати та закривати чергову зустріч «Співучої родини» – це були маленькі яскраві й талановиті усні художні есе на тему клубних зустрічей та її учасників. Вміла, не втомлюючись, дякувати всім, хто, бодай, на краплину брав участь у спільній справі... Це теж особливий талант – бути вдячним!

Найяскравіше для мене її фото – «Жінка у вікні». Як же любила вона співати! Душею, серцем, відтіняючи модуляцією голосу те, що їй у словах чи музиці пісні найближче... Хіба забути нам всім оті короткі справжні клубні «посиденьки» за філіжанкою чаю, коли продовжувались співучі хвилини поза основним залом. Галина Михайлівна перша розпочинала неформальне продовження програмної зустрічі своєю душевною улюбленою піснею. Заряджала всіх присутніх. І продовжували звучати улюблені пісні інших учасників клубу. Оазис духовності... Креативом його була Галина Михайлівна зі своїми численними сподвижниками та друзями.

Унікальна людина, світла-світла, завжди радісна, з тонким гумором. Її світлу посмішку «бачила» навіть телефонічно. Завжди в неї вистачало часу на всіх, для всіх. Професійна наукова і практична діяльність, службові відрядження, клуб «Співуча родина», родинні обов’язки доньки, дружини, матері, бабусі… І завжди знаходився час для десятків друзів і знайомих, яких підтримувала, допомагала, розраювала, занурювалася в їх і їхніх родин проблеми. Щоб допомогти!

Мужня і сильної волі жінка. В грудні я відвідала Київ. Невблаганний вірус полонив надовго у хаті. Розмовляла з Галиною Михайлівною телефоном. Ніхто з друзів не попередив про її проблему. Вона цього не хотіла. У розмові жодним натяком, тоном, настроєм не викликала в мене підозру, що «щось не так». Більше того: за якихось два тижні до відходу в інші світи організувала консультацію лікаря – ведучого спеціаліста – для мене, перевіривши результат візиту!!! Чи можна таку силу волі уявити пересічній людині? Важко. І в цьому вчинку – вона вся.

Гідно, з повною віддачею сил працювала, творила, жила до останньої хвилини. Лідер у всьому, за що б не взялася.
Зірка згасла, залишивши яскравий слід у всесвіті. Всесвіті знань і людських стосунків.

Дякую вам уклінно, незабутня Галино Михайлівно, за те, що були в моєму житті, за всі роки спілкування і дружби.
Світла, добра вам пам’ять. Царство Небесне...