Наближається час, коли найбільш оптимістичні мешканці планети мають можливість написати листа до святого Миколая – і перевірити, чи добре працює пошта в тому напрямку. А найбільш працьовиті мали би думати, як би то чудотворцю допомогти – бо наразі звернень в той бік так багато, що навіть найпотужніші канали зв’язку не витримують навантажень. Схоже, допомоги просять навіть запеклі атеїсти…

До війни в Україні світ майже звик – а тут до боїв на Донбасі додалася Сирія. І то так додалася, що світові стало реально страшно. Навіть у ситій Європі почали розуміти, що домовлятися з Росією нереально, і що в керівництва РФ таки, образно кажучи, дах з’їжджає.
Масові бомбардування в Сирії, російська зброя, російські військові, масові розстріли цивільних громадян – всі ці речі мали би викликати дещо глибшу реакцію світової спільноти, ніж «висловлення глибокої стурбованості». Мали би – але наразі не викликали.
А ще хоча б два роки тому мало би бути повне припинення співпраці з агресором по всіх фронтах – починаючи з відключення від мережі всесвітніх  міжбанківських фінансових каналів зв’язку (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, SWIFT), і закінчуючи припиненням імпорту-експорту всього на світі, з хлоридом натрію включно.
Тоді, можливо, щось у поведінці керівництва РФ і змінилося б на краще. А так міжнародній спільноті доводиться демонструвати щоразу дедалі більші ознаки «ну дуже вже глибокої стурбованості».
Так, для прикладу, навіть більш-менш спокійна донедавна німецька преса починає здіймати ґвалт і щодо Росії, і щодо інформаційної війни, котру російська влада веде фактично по всьому світу, куди тільки може дотягнутися.  

«Всі сподівання західних політиків, що Росія буде мати стримуючий вплив на режим у Дамаску, або навіть допустити падіння диктатора - зруйновані. Всі обговорення і переговори у Відні, Мюнхені та Женеві мали на меті виграти час. Час, який диктатор Асад використав для поновлення сил і для залучення іноземних бойовиків в країну.
З огляду на російське втручання з боку Асада, у Заходу є вагомі причини демонструвати стриманість, аби не допустити подальшої ескалації з Москвою. Зрештою це означає, що ми допускаємо, що російська армія знищує в Сирії тисячі мирних жителів, в надії на те, що Володимир Путін пошкодує Європу в своєму прагненні до влади.» (Переклад Руслани Радчук).

Це цитата зі «Шпігеля», одного з найвпливовіших тижневиків Німеччини. Колись саме «Шпігель» одним із перших опублікував розвідку експертів, котрі прослідкували шлях російського  «Бука», що ним збили малайзійський Боїнг. Ще тоді Європа мала би здіймати галас – але обмежилася обіцянками влаштувати міжнародний трибунал. Цілком ймовірно, що коли нарешті справа таки дійде до того трибуналу, то список злочинів буде дуже і дуже довгим. Якщо таки справа до того трибуналу дійде…
Тим часом в самій тільки Сирії за 5 років війни нарахували вже понад 300 000 загиблих, 12 мільйонів біженців.

Мешканці Алеппо записують прощальні відеозвернення з хештегом #SaveAleppo:
«Не вірте більше в ООН. Не вірте в те, що їх не задовольняє, що ми гинемо, що ми зараз переживаємо найжахливішу масакру, найсерйозніший злочин проти людства в новітній історії. Росія не хоче, що ми вийшли звідси живими. Асад так само. Вчора в іншій частині міста було багато святкувань. Вони святкували на наших тілах.
Це життя. Ми хоча б знаємо, що були вільними людьми».

В той же час російський Чуркін в ООН заявляє: «Дітей у Сирії посипають пилом, щоб видати за жертв». І не знайшлося нікого, хто б зміг бодай морально «посипати пилом» самого Чуркіна…
Російська влада таку нерішучість сприймає за слабкість – і робить з того відповідні висновки. Ті ж таки німецькі ЗМІ нарешті помітили у своїх соцмережах методи роботи славнозвісних «тролів з Ольгіна». Українські соцмережі цей етап вже пройшли, у німців попереду ще багато цікавих відкриттів.
Втім, і старими методами Росія теж користується – а раптом допоможе.
Так, для прикладу, мешканці Вільнюса отримують на свої поштові скриньки паперові листівки із запрошенням переселятися в Росію, де стверджується, що рівень життя в Калінінградській області є вищим, ніж у Литві. На листівках були вказані посилання на інтернет-сайти (явно для тих, хто не полінується ті посилання набирати), контактна інформація російського посольства, і таблиці з порівнянням деяких цін у Литві й Калінінградській області. У брошурах зазначається, що жителі Калінінграда - втричі багатші, ніж жителі Литви, і що рівень життя в Калінінградській області - вищий, ніж у Литві.
Коли російське посольство таки притиснули до стіни тими листівками, панове дипломати чесно зізналися, що то їхня робота. А що тут такого?
Мовляв, це частина «державної програми зі сприяння добровільному переселенню в Російську Федерацію співвітчизників, що проживають за кордоном», яка була затверджена президентом РФ Володимиром Путіним у 2006 році. І то з благою метою – аби переселити до Росії всіх носіїв російської мови.
Шкода, що в Україні таких листівок не поширюють – кількість охочих опанувати українську мову зростала б із космічною швидкістю.
Вочевидь, на українських громадян російська влада пошкодувала паперу. Або небезпідставно собі прикинула, що роль таких листівок цілком успішно виконують місцеві українські злодії. Викохані на українському ґрунті, а подекуди навіть україномовні (що дає їм можливість ще успішніше виконувати підривну функцію).
От вам, для прикладу, рідне українське Міністерство оборони.
На Херсонщині чиновники цього чудового відомства вмудрилися двічі закупити у підприємства «Мотор Січ» одні й ті ж самі гелікоптери. Але було б півбіди, якщо б ті гелікоптери просто коштували б вдвічі більше. А так виявляється, що вони ще й повністю непридатні до літання. Ну бо й справді – навіщо воякам літати, хай пішки ходять, так надійніше…

«Як повідомили у прес-службі військової прокуратури Південного регіону України, встановлено, що, згідно з державним контрактом, укладеним між приватним акціонерним товариством «Мотор Січ» і Міноборони України, для Збройних сил України були закуплені вертольоти, непридатні для використання з військовими цілями.
За своїм технічним станом і обладнанням вони не можуть виконувати завдання за призначенням. При цьому службові особи військової частини прийняли зазначені вертольоти і поставили в штат частини.
Разом з тим встановлено, що ці вертольоти раніше вже були на балансі Міноборони України, і в 2010 році міністерство реалізовувало їх підприємству «Мотор Січ» як надлишкове військове майно, непридатне до використання.
Нібито після цього підприємство здійснило ремонт вертольотів, і їх було заново закуплено Міноборони в 2014-15 роках. Однак, перевірка, проведена в листопаді, встановила, що ця техніка непридатна для військових цілей.
Зазначеними діями службових осіб державі завдано збитків на суму близько 12,7 млн. грн.»

Військова прокуратура обіцяє, що винним «світить» від 5 до 7 років тюрми. Однак, якщо зважати на логіку української Феміди, то хто ж їх посадить, тих винних, такими кадрами в Україні не розкидаються…
І тим кадрам абсолютно все одно, чи на тих гелікоптерах хто літатиме, чи не літатиме, скільком людям може коштувати життя така «дрібна забавка». Скільки дітей в результаті можуть просто не дочекатися тата додому – тільки тому, що якийсь дядько захотів собі трохи підзаробити, і то так, щоб було чим і з начальством поділитися…
А ще хтось так захтів підзаробити на зброї, ще хтось – на автівках…

Автівки, до речі, взагалі останнім часом для українського війська – болюча тема. З початку війни волонтери їх звозили до України як вийде – де на транзитних номерах, де і взагалі без номерів, як могли – так і везли.
А тепер перед бійцями стоїть вибір – або шукати, де кому заплатити за «ліві» номери і за «легалізацію», або вступитися і віддати ту автівку «хорошим людям» з керівництва, котрі вважають, що в їхньому гаражі тій автівці буде краще, ніж на фронті.
А без авто – спробуй ті всі пости пішки оббігай по всьому фронту… Але десь там хтось у високому керівництві собі вирішив, що небезпека війни вже минула – і можна знову розбирати армію по ниточці, аби кожному тиловому генералові вистачило на дачку… А те, що там у світі твориться – то таке… Відразу видно, що панове чиновники – люди самостійні, святого Миколая своїми мирськими проханнями навантажувати соромляться, воліють все самостійно робити. Тим більше, що святий Миколай – людина непередбачувана, може прочитати «послужний список», і ще й різкою межи плечі вшмагати, ті святі – вони й на таке здатні… Самим якось надійніше – принаймні, українським злодіям так здається…
Не відстають від них і українські хабарники. Один з найвідоміших – почесний гробар української демократії, голова Центральної виборчої комісії Михайло Охендовський. Живе втілення радянської приказки «не має значення, хто як голосує, має значення – хто як рахує». Скільком чесним політикам він перекрив дорогу до влади, а скількох нечесних підіпхав – мабуть, він і сам не знає. Можна здогадуватися хіба віддалік – за розмірами його «скромної хатинки», що цифри там чималі. Святий Миколай такі хатинки в Україні державним чиновникам не приносить – то мусять самі якось будувати. От і будують, як тільки можуть. І рахують, як можуть…

Але мінлива Доля підклала Охендовському свиню, а електорату – приємний сюрприз.
Керівник Спеціальної антикорупційної прокуратури Назар Холодницький підписав підозру у вчиненні злочину Охендовському. А директор НАБУ Артем Ситник перед тим повідомив, що зібрано достатньо доказів для оголошення голові ЦВК Охендовському підозри у незаконному отриманні коштів з «чорної каси» Партії регіонів.
Наскільки серйозною є та свиня, і чи не перетвориться вона на пшик – тяжко сказати. Останнім часом в Україні серед правоохоронців стала популярною забава «оголоси звинувачення одіозній особі і відпусти її на всі чотири сторони світу». Так би мовити, щоб і потенційному електорату приємність, і потенційним грошодавцям шкоди не наробити.
А про те, що за цими грошодавцями частенько стоїть тінь східного сусіда – ну хто там про це думає.
Як і про те, що війна триває, і то не тільки в Україні, а й в цілому світі.
І майже щодня на фронті на Донбасі гинуть українські бійці.
І цих вихідних тисячі українських дітей писатимуть Миколаю листи з проханням зробити так, аби тато чи й мама повернулися з війни додому живими…

Але ціла купа українських (і не тільки українських) чиновників і далі вдаватимуть, що немає ні тих листів, ні Миколая… Нема нікого, «тільки я та куций німець вузлуватий».
І в тих, хто з цими захланними чиновниками не погоджується, вибір невеличкий загалом. Або написати листа Миколаю – і попросити його всіх цих загребущих кадаврів відправити на смітник. Або ж взятися за цю нудну, тяжку, але вкрай необхідну роботу самому.
Третій варіант – поєднати і те, й інше.
Більше варіантів немає: східні сусіди вмудрилися оголосити війну не тільки Україні, а й цілому світові. І якщо ми не хочемо, щоб вони в цій війні виграли, то мусимо бути швидшими, кмітливішими і затятішими. Іншого виходу в нас нема. Ну і будемо сподіватися, що святий Миколай нам таки допоможе.