«Понти» – це процес, при якому одна людина намагається довести іншим, що вона – крута. При цьому аргументами можуть бути більший обсяг досвіду і знань, особисті навички та заслуги, статус, нагороди або популярність. Обов’язковими при цьому є самовпевненість і показова демонстрація своїх досягнень.

Однак, віра інструктора у власну крутість і унікальність – це один з головних бар’єрів для ефективного навчання. Безумовно, інструктор повинен знати матеріал краще, ніж його учні, але це не робить його крутішим від тих, кого він навчає. Навчання – це процес, де дві рівні сторони виконують свою роботу: один – розповідає, другий – запам’ятовує. Кидання «понтів» порушує цей баланс і призводить до наступного:

Типова ситуація № 1
Якщо інструктор вважає себе дуже крутим, він починає дивитися на своїх учнів, як на лайно. При цьому не важливо, де і як він «зловив зірку» – дійсно героїчними вчинками чи просто набравши популярність постами у «Фейсбуці». Неповага до учнів означає тільки одне – він не буде викладатися на 100% і виходити зі своєї зони комфорту заради того, щоб краще їх навчити.

Типова ситуація № 2
Для інструктора, який постійно наголошував на своїй крутизні та перевазі над учнями, успіхи курсантів виглядають не позитивно, а загрозливо. «Я – інструктор зі стрільби, а цей курсант… Боже мій... Він тільки що відстрілявся краще, ніж я! Яка ганьба, до мене ж перестануть ходити! Ніколи більше я не буду стріляти разом з учнями, ніколи-ніколи...»
Такий інструктор своїми «понтами» загнав себе у кут – коли курсанти показують реальні успіхи, його авторитет падає. І він не зацікавлений розвивати учнів вище від свого рівня.

Типова ситуація № 3
У розумінні деяких осіб – «круто» – це коли ти повчаєш інших. А коли сам просиш поради або допомоги – це ознака слабкості. Насправді все інакше: інструктори, які зазналися, перестають вчитися і втрачають свої навички. Дуже часто такі люди заперечують усе нове за принципом «нас такого не вчили, значить, це не спрацює». У той же час професіонал завжди готовий вчитися новому, зокрема, у своїх же курсантів, тим самим постійно підвищуючи свій рівень.

Типова ситуація № 4
«Понти» інструктора завжди означають його крайнє небажання визнавати свої помилки. Якщо учні помітили якусь очевидну помилку інструктора і вказали на неї, він зробить усе, щоб її заперечувати, перекинути провину на обставини або казати «це не важливо». Правда ж полягає у тому, що ніхто не ідеальний, і навіть найкращий у світі інструктор іноді помиляється. Але тільки визнання своїх помилок призводить до професійного зростання, а їхнє заперечення посилює «зіркову хворобу».

Типова ситуація № 5
Інструктор прагне справити враження на курсантів, намагається настільки красиво виглядати, говорити і показувати, щоб усі зрозуміли – ось він, справжній профі. Красиві терміни, ефектні демонстрації, публіка – у захваті. Але чи було навчання? Добрі відгуки курсантів не означають, що вони отримали якусь підготовку. Можливо, їм просто сподобалося шоу і спілкування з приємною людиною. Немовби на виставку картин ходили – хороші емоції є, але вміння малювати від цього не додалося.
Пам’ятайте, що є лише три параметри оцінки вашої роботи як інструктора:
– підвищення рівня навичок курсанта;
– кількість курсантів, які підвищили свій рівень;
– час і гроші, які пішли на їхнє навчання.
Все інше – «понти». Адже кожен інструктор – це лише учень, який навчився трохи раніше, ніж інші.

P. S. Будь-які збіги з реальними особами просимо вважати випадковими. Стаття написана з метою профілактики «зоряної хвороби» серед працівників освітньої сфери послуг.