Поміж горами космацькими, посеред букових лісів, які восени пломеніють черлено-жовтими барвами, заховалась хатина його славного роду. Тут народився його славний прадід Дмитро Рошканюк, який, як і його сестра Ксенія, був знаним бондарем на всю околицю.

А інша сестра, Явдоха, була вишивальницею на всі гори, а її вишиванки ще й зараз доношують старі гуцулки не лише в Космачі, а й у Микуличині, Ворохті, Яблуниці, Ясіні. У Явдохи Рошканюк вчилася азів вишивки Дмитрова донька Анна, котра поріднила свою долю з Михайлом Арсеничем, в якого у родині вишивали всі три сестри, а мама Параска вишивала не лише сорочки чи портки або гачі, а й чудові сардаки.
Анна Арсенич (Рошканюк) за своє життя встигла зробити багато. Вона вишила немало чоловічих та жіночих сорочок, рушників, які носила продавати на ярмарки до Коломиї та Косова, а на Ґлодах на неї напали грабіжники, відібрали гроші, стріляли, і з тими шрамами на обличчі вона ходила все життя. Анна Арсенич вишила сотні зразків космацьких узорів для місцевого священика Василя Гунчака на окремих кавалках полотна і цим самим збагатила космацьку культуру. Вона навчила вишивати свою доньку та всіх трьох своїх онуків: Василя, Дмитра і Миколу. Останній і стане персонажем моєї оповіді.
Так розпорядилася доля, що коли Миколі Костюку виповнилося чотири роки, коли він втратив батька. Все душевне тепло хлопчикові віддавали прабабуся Гафія і бабуся Анна. І , звісно, мати Марія. Та доля Миколи була жорстокою, і коли йому пішов п’ятнадцятий рік, назавжди покинула його матуся. Микола залишився круглим сиротою. З присілка Бані все бігав на присілок Медвежий, де проживала бабуся Анна Арсенич, намагався допомагати їй по господарству, бо вона рано овдовіла. А бабуся вчила онука робити все, що тільки вміла. Вона навчила Миколу смачно готувати різні страви, пекти паски перед Великоднем і – вишивати. Частенько бувало, коли бабуся не встигала виконати те чи інше замовлення, Микола допомагав їй вишивати візерунки для чоловічих сорочок, і це виходило в нього бездоганно. Коли юнак почав парубочити, його призвали до війська, і бідний сиротина опинився на службі в армії.
Час невпинно рухався вперед, а Миколу все частіше покидали рідні. І серед них – вуйко Василь, бабуся Анна, прабабуся Гафія. Щастя було, що хоч брати завжди підставляли свої плечі, підтримували його і словом, і ділом. Але брати одружились, мали свої сім’ї, і клопотів їм додалось своїх. Микола тяжко працював на різних роботах, не цурався найтяжчої праці, аж тут і сам знайшов свою половинку та й одружився. Весілля відбувалося за народними звичаями, в традиційній космацькій ноші, зі славнозвісними космацькими музиками.
Тепер треба було думати і про свою сім’ю, заробляти гроші фізичною працею, і Микола тільки інколи брався за голку і чаклував над тою чи іншою сорочкою. Пригадував космацькі візерунки: лекичий, лумеровий, кнігиньковий, дубовий лист, черешневий, безконечник, ключковий, пушкатий, сосновий, припасовував жовтогарячі барви, і стелився хрестик за хрестиком на білому полотні. Якщо бракувало якогось візерунка, то заглядав до альбомів про космацьку вишивку, які видала Ірина Свйонтек та збірки Григорія Смольського «Космацькі вуставки».
З роками набирав вправності у вишиванні, згадував бабусині секрети майстерності, пишався, що вишивання любить і його дружина Галина. Сьогодні до Миколиних вишивок приглядається і його донечка Інна, яка, ймовірно, продовжить колись знану на Гуцульщині родинну династію з Космача.
Тепер, коли в Космачі багато китайських машинок, які безперервно шиють вишиванки, сорочки Миколи Костюка викликають подив і захоплення, бо вони витримані в народному дусі; Микола дотримується усіх норм неповторної космацької вишивки, насамперед, його сорочки мають вигаптувані «клині» і «ластівки», низи і по швах змережані, як у давнину. І мають добру енергетику.
Микола Костюк залюбки показує свої вишиванки і коментує їх: «Цю сорочку вишивала для мене дружина Галина і передала її в подарунок перед вінчанням. А в цій сорочці я вінчався. А цю сорочку вишивала ще моя бабуся Анна. А це вже мої, авторські. Я радію, що маю зараз сім’ю, що підростає донечка і, напевно, вже минулися мої біди. Отож, і вишивається легко. Радість щедро закладу у візерунки, аби ті люди, які носитимуть мої вишиванки, не знали горя і прикрих несподіванок…»
У Космачі, на Гуцульщині, немало чоловіків вишивають і не соромляться свого хобі. Наприклад, Василь Рошканюк вишиває ікони, Андрій Сунак – картини, Степан Воронюк – рушники. Вишивка міцно ввійшла в життя і побут космачан, і особливий та неповторний її колорит можна побачити в чотирьох космацьких церквах на хоругвах, рушниках, обрусах і в одязі космацьких ґазд та ґаздинь, легенів та дівчат на Великдень і Петра, на Різдво і просто у свято або неділю. У вишиванках ходить до храму і Микола Костюк, разом із дружиною та донькою, і з приємністю споглядає на космачан, які одягнені у його вишиванки.
Молодому вишивальникові з Космача Миколі Костюку виповнилося 26. Він ще не брав участь у виставках, його ще не встигли помітити журналісти, але він впевнено долає всі перепони у вишивальному мистецтві, виробляє свій почерк і творить чудові вишиванки, гідно продовжуючи справу свого роду.