Західна преса в цілому схвально відреагувала на призначення 67-річного соціаліста, екс-прем’єра Португалії Антоніо Гутерріша дев’ятим генеральним секретарем ООН, проте журналісти не забувають відзначати недосконалість самої системи виборів.

«Він здобув собі повагу як прем’єр-міністр помітної, але наразі проблемної країни, та як вправний міжнародний оператор. Як голова одного з найважливіших органів ООН, він розуміє внутрішню кухню громіздкої оонівської бюрократії. Він розмовляє багатьма мовами і чітко висловлюється. Більше того, його всюди вважають порядним і здатним щось зробити, прагматичним та принциповим, привітним, але непохитним. Він знає, як комунікувати зі світом та змушувати впливових людей приймати рішення», – так характеризує нового генсека ООН Антоніо Гутерріша впливове британське видання The Economist.
Попри те, що вже довгий час журналісти, політики та експерти говорили про те, що наступним генсеком ООН має бути жінка зі Східної Європи (бо досі жоден представник цього регіону не обіймав посаду генсека ООН), найбільшу підтримку здобув 67-річний екс-прем’єр-міністр Португалії та колишній Верховний комісар у справах біженців Антоніо Гутерріш. The Economist називає Гутерріша «правильною особою для майже неможливої посади».
Жінкою зі Східної Європи, яка навіть у першому раунді «вибіркових» голосувань (всього їх було шість) отримала третій результат, була Ірина Бокова, болгарська дипломатка та нині голова ЮНЕСКО. Утім, під кінець «змагань Болгарія висунула ще одну кандидатку з дисидентським, а не комуністичним минулим, як у Бокової, Крісталіну Георгієву. Втім, її входження до виборчої кампанії The Economit назвав «надто пізнім та надто контроверсійним».
The Economist також зазначає, що Гутерріш отримав перемогу «частково завдяки новій порівняній відкритості змагань». У минулому, як пише видання, вибір робили повністю за закритими дверима, а кандидати відкрито не озвучували себе. «Різні кандидати могли мати шанс завдяки підтримці наддержави-спонсора, проте жоден, здається, не відповідав чеснотам Гутерріша», – зазначає видання.
The Time також згадує «недосконалу систему» вибору кандидатів на посаду Генсека ООН, але називає Гутерріша правильним кандидатом. Про це пише Аділ Неджем з Бостонського університету у своєму матеріалі на сайті видання.
«Те, як ми вибираємо головного світового дипломата, завжди було дещо недосконалим процесом», – пише експерт. «По суті, п’ять постійних членів Ради Безпеки (Китай, Франція, Росія, Велика Британія і Сполучені Штати) знаходять когось, з ким вони всі зможуть жити», – зазначає він. Бо якщо хоча б один із п’ятірки буде проти, кандидат не пройде. Ну, а решті Ради Безпеки та 193 державам-членам Генеральної Асамблеї ООН вони кажуть змиритися з тим вибором.
Як результат, зазвичай, генсеком стає «найменший спільний знаменник», за словами Неджема. «На цей раз, коли розпочався пошук наступника Пан Гі Муна і дев’ятого генерального секретаря ООН, звучали заклики, аби зробити процес більш прозорим та проводити більше консультацій з іншими країнами. Косметично так і було. Але, здебільшого, косметично», – зазначає експерт.
Попри те, що генсеком таки досі не стала жінка, Неджем також вважає обраного кандидата хорошим. Утім зазначає, що він також буде і другим найстаршим за всю історію генсеком (найстаршим був Бутрос Бутрос Галі). Утім, він також буде і першим генсеком, який очолював виконавчу гілку влади у своїй країні. Неджем, як і журналісти The Economist, зазначає важливу для цієї посади рису Гутерріша – вміння змушувати великі держави «рухатися туди, куди треба».
«Гуттеріша знають як людину сили духу і вмінням домовлятися. В ООН йому згодяться обидві ці риси», – пише The New York Times.
Видання розпочинає свою розповідь про Гутерріша з його роботи на посаді Верховного секретаря у справах біженців. А саме вимог кенійської влади закрити табір для біженців зі Сомалі. Кенійська влада стверджувала, що там готуються терористичні акти.
Як пише видання, Гутерріш тоді прилетів у Могадішу, звідти у Найробі, а далі у табір Дадааб. Завдяки його дипломатичним здібностям вдалося укласти угоду для того, щоб зберегти табір, відправити назад до Сомалі лише тих, хто хотів повернутися, і закликати ще більше міжнародної допомоги до Сомалі та Кенії.
Біл Фрелік, експерт з організації Human Rights Watch, якого цитує The New York Times, не називає цю угоду ідеальною. Проте, каже, що Гутеррішу вдалося залагодити потенційно вибухову ситуацію.
Видання також зазначає, що є Гутерріша і за що критикувати. Зокрема, що «його любов до укладання угод стримувала його, насамперед, коли він намагався переконувати впливові країни, від яких залежала фінансова підтримка».
Так, голова данської гілки «Лікарів без кордонів» Ар’ян Гегенкамп у коментарі виданню, зазначив, що як Верховний комісар у справах біженців Гутерріш міг змусити найбагатші та наймогутніші країни, зокрема, і США прийняти значно більше людей, що тікають від найжахливіших світових конфліктів.
«Мені здається, що він робив те, що можливо, з усіх сил намагався укладати двосторонні угоди з окремими країнами, аби їхні кордони були відкритими», – каже він у коментарі виданню. «Він мав, натомість, вимагати від світу зробити те, що було необхідно», – зазначив Гегенкамп.