Минулого тижня Україна святкувала День захисника Вітчизни. Точніше було б сказати – захисників, бо це не тільки чоловіче свято, з цим вже влип в халепу прес-центр АТО. Гендерна проблема стала не єдиною халепою цього свята. Однак, як то не дивно, були приводи і для того, щоб радіти, і для того, щоб святкувати.
Фактично, за два роки українці – і ті, що живуть в Україні, і ті, що живуть за кордоном, – буквально «скльопали» з нуля (якщо не з від’ємних значень) доволі непогану армію, а якщо ще й вра-хувати, що вона з успіхом стримує одну з найсильніших (і найбезголовіших) армій світу, то навіть дуже добру армію. Звісно, за цією найбезголовішою армією світу стоїть ядерна зброя, але те, що тієї зброї в нас нема – то вже інше питання. Як і те, що мало би в нас бути замість цієї зброї…
Ще важливіше – що українці «скльопали» цю армію, незважаючи не тільки на наступ ворога, а й на шалений опір внутрішньоукраїнської державної злодійкуватої бюрократії. І що характерно – коли наступ ворога був шаленим, і ця бюрократія ще не знала, чи встигне винести за кордон у безпечне місце свої чавунні дупи – опір бюрократів був не таким вже й потужним. Як тільки війна більш-менш стихла, опір став сильнішим. Більш-менш стихла – це означає, що загиблих по двоє-троє щодня, а не по кілька десятків. Для українських чиновників цього виявилося до-статньо для того, щоб чавунні дупи покрилися бронзою, і стали геть непідйомними. Ввезти в Україну авто для військових медиків – треба піднімати ґвалт на цілий Фейсбук. Знайти норма-льне дерево (дерево!!!) для укріплень – нереально. За кордон на Захід вагони з українською деревиною їдуть караванами – а для фронту дерева нема. Яму викопали – і досить з вас. Це в росіян бетону на укріплення не бракує – а нашим не до укріплень. Гірше того – навіть скоб на дерево (якщо вже військові самі десь в посадці знайдуть і волонтерськими пилками спиляють) нема. Волонтери мусять везти.
Тому, користуючись нагодою, вкотре передаємо Міністерству оборони з цього приводу палке вітання і попередження: життя – річ іноді вкрай передбачувана, на кожну чавунно-збронзовілу дупу знайдеться своя бронебійна скоба… Можливо, навіть і з різьбою…
Втім, перейдімо від чавунно-збронзовілих дуп і бронебійних скоб до інших, набагато цікавіших бронебійних речей.
У Києві на честь Дня захисника проходила виставка «Зброя та Безпека-2016».
Загалом виставка втішна. Ціла купа цікавих розробок, гарна техніка, загалом незле.
От, для прикладу, безпілотний міні-бронетранспортер «Фантом». Важить тону, швидкість – до 40 км за годину, стріляє за кілометр (якщо пощастить – то й за два).
Розробники кажуть, що така техніка дозволяє швидко евакуювати з поля бою поранених бійців, перевірити, чи нема засідки в лісосмугах, і так далі. Теоретично техніка непогана. (Правда, кажуть, що гірша, ніж відповідні західні аналоги).
Практично – на передовій навіть радянські «швидкі», більш відомі як «таблетки» – рідкість.
Міністр оборони Степан Полторак після виставки заявив, мовляв, «ми готові сьогодні до серійного випуску багатьох засобів озброєння і техніки». Виробники кажуть, що від виставки до серійного випуску – довга дорога, а до того, щоб армія взяла розробку на озброєння – і взагалі тяжкий і занудний процес. А ще занудніше питання – це за якою ціною будуть постачатися ці дива робототехніки для української армії…
Це от «Молотам», які на ходу розвалюються, потрапити до війська легко. А от якщо щось справді потрібне для фронту – то тут ну геть як ніби хто те українське МО зурочив десь…
До речі, про техніку, котра на ходу розвалюється. Рекорд «Молотів», схоже, ось-ось поб’ють.
Волонтер Роман Донік оприлюднив кілька «рекордів» українських виробників зброї.
Ось одна із скарг військових на продукцію, передану НА ПЕРЕДОВУ:
«Виріб 7,62 мм автомат АКМ-ТК, Казенне Науково-виробниче об’єднання «ФОРТ»: постійно (в період носіння та ведення вогню) відкручуються та втрачаються болти кріплення прикладу».
Уявляєте? Стріляєте ви по ворогу, ворог – по вас, і в цей момент вам відлітає приклад… Решту скарг саме на цю зброю Донік не оприлюднював. Однак бійці пишуть, що цілик прицілу в цієї зброї стоїть вище на 4 мм, ніж треба – і загалом гуляє туди-сюди разом з планкою. Тобто влучити в ціль з такого автомата ви можете тільки у тому випадку, якщо вмієте стріляти із зав’язаними очима – та й то, якщо встигнете вистрілити до того, коли вам приклад відлетить…
Втім, деяким представникам українського керівництва то не загрожує – вони навіть рушницю до рук взяти не вміють – не те що вистрілити. Але навіщось беруть. І навіть фотографуються з нею. І навіть не бояться, що навіть незаряджена рушниця може, за класикою жанру, вистрілити – ото був би, як мінімум, легенький перелом ключиці… І навіть не бояться виставляти на широкий загал такі фотографії – в країні, де вже як мінімум одна п’ята населення знає, як ту рушницю треба тримати… От хочеться людині сфотографуватися зі зброєю в руках – і навіть не думає бідолашний чиновник, що з тієї зброї гвинтики можуть вилетіти в будь-який момент і в будь-який бік, не кажучи вже про кулі…
До речі, Донік таки розкрив широкому загалові секрет виробництва «Молотів» на заводі «Маяк». Як ми і припускали, завод, працівники якого наловчилися випускати магнітофони, не може випускати добру зброю з цілком зрозумілої причини: не на то вчилися…
На заводі всього лишень один провідний спеціаліст – військовий. Тобто, уявляє собі, що і для чого завод виробляє. Але уявляє дуже приблизно. От, для прикладу, кулемети, переобладнані за бюджетний кошт, і доповнені тепловізійним прицілом (за ціною 14 тисяч доларів кожен!!!), дозволяють спробувати прицілитися з відстані від 500 метрів. Бо єдиний спеціаліст заводу був впевнений, що цей кулемет не призначений для прицільної стрільби, і має тільки створювати видимість «щільного вогню». Тому влучити з цього кулемета на відстань до 500 м ви зможете тільки в тому випадку, якщо вмієте прицільно стріляти із закритими очима… На біса вам в цьому процесі тепловізійний приціл за таку купу грошей? Мабуть, для краси….
От скарга військових:
«Виріб КМ-7,62 виготовлений виробником ПАО «Завод Маяк»:
- Значний горизонтальний та вертикальний люфт кришки стовбурової коробки, на якій змонтована планка «Пікатіні», що унеможливлює пристрілку різноманітних пристроїв;
- Встановлена планка «Пікатіні» закриває прицільну планку на рубежі від 1 до 4, тобто вогонь у відкритий приціл можливо вести тільки на відстані починаючи з 500 м.».
У Міністерства оборони з такою продукцією вибір зовсім невеликий. Або припинити красти і знайти добрих спеціалістів-зброярів… Або запрошувати на навчання в армію стрільців-фокусників, котрі можуть влучити в ціль із зав’язаними очима – тоді приціли в автоматах-кулеметах взагалі можна скасувати, це ж скільки грошей можна вкра… перепрошую, освоїти на інші цілі…
Що дивно – кажуть, що для Туреччини «Маяк» робив кулемети, набагато кращі… І, до речі, дивним чином кулемети, схожі на ті, які «Маяк» робив для Туреччини, опинилися в руках терористів… Значить, справа не тільки в кривизні рук. До того ж, на заводі стверджують, що на ееее… оригінальній конструкції модернізованого КМ-7,62 наполягали в Міноборони.
Треба, треба українських чиновників першого, як то кажуть, ешелону відправляти на передову, нехай нашою модернізованою зброєю користуватися вчаться. Ті чиновники, котрі повернуться живими і здоровими після цього процесу, мали би зі своїми обов’язками давати раду набагато ліпше…
Втім, повернімося до хорошого. Після того, як на виставку «Зброя і Безпека» відкрили вхід простим смертним, саме приміщення виставки почало нагадувати Діснейленд. Діти оббігали всі закутки, все перевірили, все обдивилися. Схоже, хто-хто, а ці діти знатимуть: хочеш, щоб на твою державу не зазіхали, хочеш жити в безпеці – тримай зброю напоготові, не міняй її на якісь там невідомо ким підписані папірці.
До часу, коли ці діти підростуть, лишилося не так вже й багато…
Фото автора
лист до редактора
версія для друку
