Ставлення влади, суспільства і ЗМІ до осіб, які у багатьох на вустах, є показником більш глибоких та системних явищ – цінностей, ідеології, політичних установок, моральних канонів тощо.

Смерть подібних людей стає певним тестом, який і виявляє якість та спрямованість цих системних явищ.
Це добре видно на прикладі загибелі Арсена Павлова на прізвисько Моторола.
Його особистість і доля є характерним прикладом, через який війна на Донбасі набуває своїх чітких визначень.

	Арсен Павлов був вдома «ніщо». У найманцях він став «щось»

Цей низькорослий рудуватий чоловічок жив у далекій російській провінції, в автономній республіці Комі. Можливо, він і сам належав до цієї національності, або ще до якогось різновиду фіно-угорських племен на кшталт чудь, меря, зиряни тощо. Сам Арсен казав, що він на чверть є комі, а також має адигейську кров.
Тобто, навіть і росіянином повною мірою його назвати не можна було.
Працював він на автомийці, і то було його місце у мирному житті.
Коли ж почалися сепаратистські заворушення на Донбасі, Арсен Павлов з якогось дива вирішив, що його місце не вдома в Республіці Комі зі шлангом у руках, а на українських донецьких просторах з автоматом за плечима.
Таких російських «відпускників», які звідусіль злетілися на Донбас, котрий на очах ставав дуже «гарячою точкою», ставало тоді, навесні 2014 року, все більше.
Вважати це просто поривами душі стількох одразу різних росіян було б наївним. За цією зграєю, нібито, поодиноких рішень сотень таких арсенів павлових проглядалась розгалужена агітаційно-мобілізаційна система і радянська традиція.
Згадується знаменитий колись вірш «Гренада» російського поета Михайла Свєтлова про громадянську війну кінця 30-х років в Іспанії. У тій війні на боці іспанських республіканців активно брали участь так звані добровольці зі СРСР.
Про одного такого типового «добровольця» та його мотивацію М. Свєтлов у своєму вірші писав: «Він хату покинув, пішов воювать, щоб землю селянам у Гренаді віддать».
За таким же покликанням комі-пермяцький автомийник Арсен Павлов прийшов на українську територію воювати, щоб, за його словами, захистити росіян – тобто – російськомовних мешканців Донбасу – від породженого його хворобливою уявою та зомбуючою пропагандою «знищення» їх «бєндєровцами» або, висловлюючись у дусі М. Свєтлова, «щоб українську землю росіянам віддать».
А. Павлов колись служив зв’язківцем, тому взяв собі позивний «Моторола» і під цим позивним став спочатку відомим, а потім і прославився.
Він не обіймав якихось великих посад і був лише командиром створеного ним же невеликого загону «Спарта». Але разом з іншим подібним командиром на прізвисько «Гіві» Арсен Моторола був цілеспрямовано розкрученим російською та місцевою пропагандою і став певним символом бойовиків Донбасу – або як вони самі себе називали – «ополченців».
Маючи вдома дружину і сина, Арсен Моторола втік від них в Україну так стрімко, що дружина, повернувшись з роботи, його вже не застала. За її словами, чоловік навіть речі зі собою не взяв.
Куди ж це можна було так поспішати? Невже «рятувати» донецьких «росіян» від київської «хунти»?
Сам Моторола так пояснив, чому він опинився в Україні: «Сів на поїзд і приїхав. Не вникав. Русскіє тут, ось і приїхав».
Переконливо?
Пропагандисти вказували, правда, без подробиць, що Моторола воював у Слов’янську, Іловайську, Дебальцевому, штурмував Донецький аеропорт.
Але подробиці, все-таки, стали відомими. Як Моторола «рятував» і «боровся» – відомо з його власних слів. Кореспонденту він зізнався, що власноруч застрелив 15 українських полонених і хвалькувато додав: «Хочу – вбиваю. Хочу – ні».
Чи не за такі «геройства» Моторола отримав на свої вузькі груди купу новостворених «нагород» самопроголошеної ДНР і навіть звання «Герой ДНР»?
У 2014 році Моторола, не розлучаючись з першою дружиною, одружився на місцевій 21-річній дівчині, вищій від нього на півтори голови. Це було перше в ДНР весілля бойовика. З цієї причини воно потрапило на шпальти багатьох світових інформаційних агентств і газет.
Подейкують, що він свою наречену, поранену, чи то врятував, чи то підтримав. За 2 роки у них в Донецьку з’явилося двійко дітей.
Причому, доньку цей антиукраїнець назвав іменем Мирослава(?!). Іменем українським і навіть, якщо на то пішло, то й «бандерівським»! Парадокс.
Моторолу охороняли дуже пильно його ж бойовики з батальйону «Спарта». Біля квартири чергували по 4 бойовики. З дружиною у двір виходили охоронці.
Але як не дивилися, не догледіли.
16 жовтня Моторола з охоронцем приїхав до свого будинку і зайшов до ліфта. Та доїхати до свого поверху йому не судилося. Пролунав вибух, який знищив і ліфт, і тих, хто у ньому їхав. Не допомогла Моторолі навіть його супер-екіпіровка – хоча він був у шоломі, бронежилеті, озброєний до зубів.
Але хіба це могло врятувати, якщо вибухівка була прикріплена до троса ліфта над його стелею?
Голова так званої «Народної ради ДНР» Денис Пушилін назвав загибель Мотороли величезною втратою. Він додав, що загиблий був справжнім символом ополчення Донбасу. Ватажок «ДНР» О. Захарченко одразу заявив, що це справа рук української ДРГ (диверсійно-розвідувальної групи) і оголосив план перехоплення.
Проте кажуть, що мешканці Донецька не вірять, щоб диверсанти могли проникнути у будинок, який пильно та цілодобово охоронявся.
Сам Моторола до цього припускав, що його можуть «прибрати» свої, про що і прохопився американському журналістові. Чи не тому, що Моторолі приписували брудний бізнес у Донецьку, торгівлю відібраними в мешканців автомобілями, металоломом, що породжувало гострі «розбірки»?
Існує версія, що його могли вбити бойовики-кавказці з 15 інтербригади, яких смертельно образила, обізвавши, дружина Мотороли.
Подейкують і про те, що російські куратори прибирають особливо непокірних ватажків, які починають неадекватно оцінювати свою популярність і стають надто норовистими.
Версій може бути і більше. Тут головне – реакція бойовиків.
А вона вкрай войовнича. Вже лунає з вуст Гіві, Захарченка, інших, що вони будуть жорстоко карати українців, стирати з лиця землі українські міста, візьмуть штурмом Київ, і т. д. і т. п.
Ну, рівень адекватності авторів таких заяв видний неозброєним оком – навіть психіатра не треба кликати.
Але загострення ситуації по всій лінії фронту є очікуваним. Як і зрив домовленостей щодо наступного обміну полоненими.
Російський політик зі Санкт-Петербурга Мілонов запропонував назвати іменем Мотороли-Павлова школу в їхньому місті.
Українські соціальні мережі киплять від висловів типу «Собаці – собача смерть». Дехто в Україні боязно каже, що, мовляв, недобре радіти смерті, навіть смерті ворога.
На що його опонент Danylo Mokryk висловився грубо, але чітко: «О. Ось і з’явилися в мене в стрічці перші підсніжники вселенського святенництва: «Ай-я-яй, як це неправильно, радіти трагічній смерті у***ка».
Шановні просвітлені, дозвольте нагадати вам, що у***к помер миттєво. Він навіть не вкурив, що сталося. Просто раптово покрив собою стіни ліфта.
Це дуже милосердна смерть для такої істоти. По-хорошому, йому треба було б добре простраждатися. Важко, болісно і нестерпно помирати місяцями, перетворюючись від мук на загнану, зламану тварину.
І якщо вже це не сталося, то дозвольте ми тут хоч мінімально потішимося. Хоча б тому, що вчора світ став трішки чистішим».
Найманець Моторола вдома був ніщо і від цього, напевно, страждав та комплексував. Можливо, його гриз комплекс Наполеона. І він прийшов на українську землю вбивати. Щоб стати кимось, вивищитися над іншими, зокрема, беззбройними, яких він убивав десятками.
Він непроханим прийшов на землю українського Донбасу, вбивав тут українців, шукав, що хотів і, у підсумку, знайшов свою смерть.
А два погляди на цю особу та її загибель і символізують той глибинний розкол, який існує між українцями та антиукраїнцями. Де б вони не перебували і звідкіля б не з’являлися непроханими в Україну.