Цьогорічні паралімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро закінчилися тріумфом наших спортсменів, кожен з яких був людиною з особливими потребами.

Простіше кажучи – інвалідом.
Хоча терміну такого нині немає. Верховна Рада України місяць тому прийняла закон, згідно з яким замість звичного терміну належить казати «особа з інвалідністю».
Але суті це не змінює.
Кожен з паралімпійців є героєм, що подолав свою долю і вкрай несприятливі особисті обставини.
Серед них була у складі української збірної на Паралімпіаді і симпатична дівчина Інна Черняк – дзюдоїстка зі Запоріжжя, що (як делікатно вказують) має проблеми зі зором.
Простіше кажучи – погано бачить. Чи дуже погано.
Що не завадило її переможній ході на Паралімпіаді.
Вийшовши у фінал, вона за 40 секунд кидком поклала на лопатки свою суперницю бразилійку, господиню татамі, за яку фанатично вболівала вся зала, намагаючись своїм ревом вибити з колії нашу спортсменку.
Це була друга за черговістю золота медаль нашої збірної. Вона додавала наснаги усім спортсменам, котрим ще належало пізніше виходити на старти і поєдинки.
Переможців радісно зустрічали в аеропорту Бориспіль. Виголошували еспрес-промови, раділи, посміхалися.
Інну та її земляків урочисто вітали на центральній площі Запоріжжя.
Лунали палкі промови, в усіх був чудовий настрій.
5 вересня спортсменів прийняв президент України Петро Порошенко. Їх посадили за накриті столи, звідки вони по черзі виходили до президента, щоб з його рук отримати нагороди.
Про це є відеоролик. Я його переглянув. Інни на цьому ролику не було. Я задав це ім’я у пошук на сайті президента. Результатів – 0.
Я пошукав це ім’я у Інтернеті й отримав безліч передруківок з однотипними повідомленнями про завоювання Інною золотої медалі.
Ви запитаєте – а що я, власне, шукав? Чому зацікавився саме Інною Черняк?
Із двох причин.
Перша з них – у одному з інтерв’ю олімпійська чемпіонка прохопилася фразою, що у них в Запоріжжі дуже маленький зал для тренувань – такий, що вона весь час боїться когось сусіднього зачепити, відпрацьовуючи кидки і захоплення спаринг-партнера.
І я подумав – а як же, тренуючись у таких скрутних умовах, Інна зуміла стати кращою в світі, поборовши суперниць, у більшості з яких були значно більш сприятливі умови для тренувань?
Дух, характер, воля?
Друга причина – крик душі журналістки Олени Гранішевської.
Його не можна переповідати – тільки цитувати, настільки він вулкано-киплячий.
Ось його фрагмент:
«Пост гніву! Вибачте, мат, без якого неможливо описати мої почуття, буду замінювати словом Карл! Сьогодні робила інтерв’ю з нашою паралімпійською чемпіонкою з дзюдо, яка взяла «золото» в Ріо, Інною Черняк.
Друга половина нашої розмови вибила мене з колії.
Я розчавлена! По мені наче катком проїхали! Карл, Карл, Карл!!!
Спортсменка, інвалід по зору другої групи, чемпіонка паралімпіади, живе у двокімнатній хрущовці, і разом з нею проживають ще ШЕСТЕРО осіб! Карл!
Інна зі сестрою-близнючкою, її мама з вітчимом і старша сестра з чоловіком і їхнім 3-річним сином! У двокімнатній хрущобі, Карл!!!! Карл, Карл, Карл!!!
Позавчора вона була запрошена на прийом до президента. І знаєте, що він їй вручив? Орден княгині Ольги 3-го ступеня – ЯКИЙ У НЕЇ ВЖЕ Є!!! Вони навіть не вивчають досьє ЧЕМПІОНА, Карл!
Вручили вдруге той самий орден – і геть з очей! Карл, блін!!!
Вона зараз тренується в манежі «Запоріжсталі», з якого її постійно виганяють – або гроші плати, або геть з залу!
Що ж це за влада у нас така?! Коли ж ви вже нажеретесь?!
Від вас користі – мінус у мільйонній ступеня, ви вже лопаєтесь від бабла, жадібні тварюки! А дитина, яка прославляє Україну і Запоріжжя на весь світ, подачок від вас повинна чекати!
При цьому, вона не їде з міста і країни, тому що вона – справжній патріот! Реальний патріот, на відміну від усіх цих мерзенних жадібних ділків у владі!
У наступний четвер вийде інтерв’ю – я розшарю його на весь світ.
І  зроблю все для того, щоб країна і місто гідно оцінили спортивні досягнення Інни та її тренера!»

Долучаюся до наміру Олени «розшарити» цю кричущу інформацію на весь україномовний світ, який читає нашу газету в друкованому вигляді та Інтернеті.
Всі автори солодких вітальних промов жодного разу не поцікавилися – а в яких умовах живуть і тренуються наші героїчні спортсмени-паралімпійці. Про це – жодного рядка, а я переглянув масу матеріалів про них та, зокрема, про Інну.
Сама вона не скаржиться, а серйозні дядьки-чиновники, напевно, не цікавляться.
Хтось з них зможе сказати, що спортсменам видали преміальні по 40 тисяч доларів.
Що ж, для України сума значна, хоча призові здоровим українським олімпійцям чомусь були в два з половиною разу вищими – по 100 тисяч доларів.
У Запоріжжі можна на такі гроші купити окрему невелику квартиру. Але ж лікування, ймовірні операції, інші затрати – хіба ж цих грошей вистачить?
Хіба не може запорізька влада разом з бізнесменами полегшити життя тих, хто такими титанічними зусиллями прославив їхнє місто й Україну?
Можуть і повинні.
То чому ж не роблять цього? Карл!
А центральна влада – чому не вникає в умови кожного спортсмена-героя і замість палких промов не покращує їм умови? Умови життя і тренування? Карл!!!
Адже вони ще не раз змусять підняти український прапор і прозвучати український гімн на різних міжнародних змаганнях найвищого ґатунку.
Що ж ви за люди такі, чинуші?
Карл!!!! Карл, Карл, Карл!!!