Андрій Єрмаков та його дружина Інна Єрмакова
	Ніко Лапунов та Андрій Єрмаков

Колись тут колосились жита, кували зозулі та щебетали солов’ї, а дівчата вечорами виспівували то ліричні, то жартівливі пісні. Або балади. Інколи старий кобзар під сторічним деревом починав співати думу, сповнену смутою. А були часи, коли цим краєм мчали козацькі полки на конях вороних, і землі ці належали до Орельської, Барвінківської, Єланецької, Кальміуської та інших паланок Війська Запорізького. А тепер… Зараз, як у пісні співається:

Чорна рілля ізорана
І кулями засіяна…

Сьогодні тут іде повним ходом війна. Знищуються цілі села, цілі українські роди і звичаї та традиції. Знищується українська культура, якою захоплюється цілий світ. Немало українських родин з Донбасу стали переселенцями-біженцями, аби втекти якомога далі від цього жахіття. Така доля випала і на сім’ю Єрмакових, яка донедавна жила спокійним життям. Тут з діда-прадіда їхні предки орали, сіяли, вирощували хліб. Отут, у селищі Олександрівка, перша письмова згадка про яке датується 1762 роком, раніше продавали зерно, худобу та ремісничі вироби, бо поселення було розташоване на вигідному торговельному шляху. Зараз Олександрівка перебуває на межі Донецької, Харківської і Дніпровської областей і є районним центром.

Акурат в Олександрівці працював водієм Олександр Тимофійович Єрмаков, де і знайшов своє кохання – Валентину – і в них народився синочок Андрій. Хлопець ріс мудрим, мав зацікавлення технікою, то ж не випадково, здобувши середню освіту, подався на навчання до Київського політехнічного інституту на радіотехнічний факультет. А відтак – служба в армії, у внутрішніх військах. Згодом навчався в Харківському педінституті імені Григорія Сковороди уже на фізико-математичному факультеті. А перші трудові будні розпочинав на шахті. У житті треба спробувати всього, аби пізнати його суть.

На зламі минулого сторіччя запізнався з Інною Луцькою, яка проживала таки в сусідньому селі, одружилися, і небавом у них народився син Олександр. На вихованні сина Андрій та Інна Єрмакови зосередили основну свою увагу, і хлопець успішно закінчив Луганський східноукраїнський національний університет імені В. Даля. Андрій Єрмаков уже з дружиною з 2002 року проживав у Луганську і працював у телефонній компанії, а дружина наполегливо займалася художньою фотографією, вступила в Спілку фотографів і працювала в Луганській академії Мистецтв завідувачкою кафедри художньої фотографії. Мали в Луганську немало друзів, залюбки відвідували концерти симфонічного оркестру щоп’ятниці, вірили в щасливе майбутнє своєї сім’ї та України.

Аж тут несподівано почалася війна, і в 2014 році посімейство покинуло Донбас і переїхало до Вінниці. І Андрій, і Інна та Олександр добре розуміли, що повернення назад не буде.

У Луганську залишили надбане майно, роботу, приятелів і уже на Поділлі починали все заново. Андрій Єрмаков, ще проживаючи в Луганську, зі сім’єю частенько робив короткочасні туристичні мандрівки в Карпати, милувався горами і народним мистецтвом, у гуцульських майстрів купували вишиванки, бо не годиться не мати вишиванки. А Вінниця й околиці зачарували переселенців своїм мистецтвом і, насамперед, вишивкою, писанкарством, ткацтвом, витинанкою. Андрій і гадки не мав, що колись по-справжньому буде вивчати вишивку сам і стане неперевершеним майстром вишивки, роботи якого експонуватимуться на виставках, будуть зачаровувати відвідувачів.

Українська вишивка внесла вже в свою історію таких іменитих вишивальників, як Ігор Чмола зі США, Дмитро Блажейовський з Рима, Михайло Білас із Трускавця, які стали для починаючого майстра добрим взірцем. А ще – Михайло Покиданець з Чернівців, Володимир Жуковець із Черкас, Григорій Гринь, з яким заприятелював надовго. А оце щойно відшукав у Криму побратима і вишивальника Ніко Лапунова, який гостював у Єрмакових у Вінниці.

Українська вишивка на сьогодні ще мало вивчена – особливо – старовинні техніки. Отож, Андрій Єрмаков відшукав у Вінниці однодумців, з якими вирушив у мандри подільськими селами в пошуках старовинних чоловічих і жіночих сорочок, технік вишивки. Відчув у своїх починаннях неабияку підтримку директора Вінницького центру народної творчості Тетяни Цвігун. Таким чином, назбирали майже 60 старовинних подільських вишиванок, з яких і зробили у Вінниці чудову виставку. Андрій Єрмаков звернув увагу, що на Вінниччині побутує доволі стара техніка вишивки – низинка, яку в Україні майже ніхто не досліджував. Натомість, у США гуцулка Євдокія Сороханюк у 1999 році, як перша українка на еміграції, отримала престижну в Америці державну нагороду The National Heritage Fellowship від Національного фонду мистецтва, що дало їй змогу видати в 2002 році чудовий альбом «Гуцульщина в низинці». Нагороду Євдокії Сороханюк вручила Гілларі Клинтон. Альбом цікавий тим, що в ньому подані зразки вишивки низинкою, зібрані в українських емігрантів, з лицевого і зворотного боків, адже низинка вишивається зі зворотного боку і потребує, зокрема, наполовину менше ниток, ніж вишивка хрестиком.

Андрієві Єрмакову подобається цей альбом, але він намагається вивчати і збирати не лише візерунки, вишиті низинкою, а й змережувальні шви та самий покрій як чоловічих, так і жіночих сорочок. Віриться, що в недалекому майбутньому українці побачать і альбом Андрія Єрмакова про вишивку низинкою, а зараз він залюбки у Вінницькій одинадцятій бібліотеці-філії дає майстер-класи з вишивки для всіх бажаючих. Тут утворився справжній клуб людей за інтересами, слава про який уже вийшла далеко за межі Поділля. Це – своєрідна студія подільської народної вишивки.

А сам вишивальник перебуває у досить вигідній ситуації, бо завжди є поруч професійний фотограф – його дружина Інна, яка вміло фотографує зразки старовинної подільської вишивки, майстер-класи з вишивки, які проводить Андрій Єрмаков, а часом і трішечки сама вишиває. Інна Єрмакова, як фотомитець, бере участь у різних фестивалях і все знаходить якусь цікавинку для чоловіка. Як-от, на одному з форумів гончарства в Опішному вона зустрілася з майстром вишивки Григорієм Петровичем Гринем, фотографувала його та його роботи і підготувала ґрунт для зустрічі відомого вишивальника зі своїм чоловіком. Так вони і заприятелювали. Досвідчений майстер ділиться досвідом з дебютантом, хоча Андрій Єрмаков впевнено робить кроки в народному мистецтві і вже має свої набутки. Окрім низинки, він добре освоїв різні види мережок, змережувальні шви, а також штапівку, лиштву, занизування та інші техніки.

У час, коли землі Донбасу – його малої Батьківщини – борознять кулі та міни, Андрій Єрмаков вимережує на полотні подільські узори чорними нитками, які нагадують чорну зорану ріллю восени. Оті узори казково гарні, звеселяють душу, підкреслюють невмирущість і живучість нашої української нації.

Він завжди – в творчому пошуку, завжди – в гарному товаристві. Андрій Єрмаков має чимало справжніх друзів, а серед них – заслужений майстер народної творчості України Тетяна Коновал з міста Свердловськ, Луганської області, яка тепер мешкає в Києві і її писанками милується Україна, а також майстри української вишивки Юрій Мельничук з Києва, Оксана Печарська зі Львова, Галина Ліщинська-Кравець та Галина Данилюк з Вінниці… Разом і кожен поодинці – вони творять красу, збагачують і примножують нашу українську культуру.