Схема 39.
	Схема 40.
	Схема 41.
	Схема 42.
	Схема №43.
	Схема №44.
	Схема № 45.
	Схема № 46.
	Схема № 47.
	Схема № 48.
	Схема 49.

При правильному прицілюванні відкритим прицілом мушка (№ 1 на схемі № 39) повинна бути у центрі прорізу цілика (№ 2 на схемі) строго на вертикалі (вісь А на схемі), а її вершина встановлена строго за рівнем гривки цілика (вісь Б на схемі). Це називають рівною мушкою. Усю бойову зброю за статутом пристрілюють по центру, тобто, куля повинна «падати» на кінчик мушки (№ 1 на схемі № 40). Але це – в ідеалі.

У реальності людські очі не в змозі чітко бачити три предмети, що стоять один за іншим, тобто, проріз, мушку і ціль. Одна з цих точок завжди буде розпливчатою. Багатовікова практика показала, що кращих результатів стрільби досягають тоді, коли розпливчасті проріз і гривка, а мушку і ціль видно чітко. В реальності у переважної більшості стрільців так і виходить (схема № 41). На горизонтальні похибки ця однакова з двох боків розпливчастість прорізів не впливає, і стрілець інстинктивно і правильно виставляє мушку посередині. На вертикальний же розкид впливає: в одного стрільця «горизонтальна розпливчастість» гривки цілика (№ 1 на схемі № 41) більша, а в іншого – менша. Різним людям природа дала різний зір. Через це мушку беруть або вищу, або нижчу. Тому в армії конкретний номер зброї закріплюють за конкретним військовослужбовцем.

Схема 39. Пристрій відкритого прицілу. Рівна мушка:
1 – мушка; 2 – проріз; 3 – гривка; 4 – корпус цілика; А – вертикальна вісь; Б – горизонтальна вісь.

Схема 40. Прицілювання відкритим прицілом «по центру»:
1 – точка прицілювання збігається з точкою влучення.

Схема 41. Чітка мушка, чітка ціль і розпливчасті проріз і гривка цілика

Висоту мушки при розпливчатій гривці цілика потрібно брати десь посередині цієї розпливчастої горизонтальної смужки, а при подальшій стрільбі дотримуватися саме цього її положення.
При стрільбі на відстані 100 м у ростову (і навіть у грудну) мішень ви ще зможете чітко вибрати мушкою відкритого прицілу точку прицілювання на силуеті мішені. При дуже хорошому стані зору ви зможете це зробити за ростовою мішенню, стріляючи навіть на 200 м (відома команда – цілься у пояс). А на дистанції 300 м прицілитися чітко у пояс вам буде вже проблематично: ціль зіллється з мушкою.
Тому для кращої гарантії влучення вам доведеться стріляти під ціль, щоб вона була на мушці або навіть вище з невеликим просвітом між мушкою і ціллю. Для чого необхідний просвіт? Чорна мушка зливається з темною ціллю, і стрілець «врізається» мушкою у ціль і часто просто «губить» її. Наявність невеликого, «на волосину», просвіту дозволяє контролювати положення мушки щодо цілі і не «врізатися» мушкою у ціль. Так краще контролювати положення цілі щодо мушки. Щоб кулі не пішли занадто низько, приціл треба підняти, і вам доведеться звернутися до таблиць перевищення середніх траєкторій для конкретного зразка зброї.
При стрільбі з СВД на 200 м з відкритим прицілом у голову, що висунулася з окопу, цілячись «під голову» з просвітом (схема № 42), треба поставити приціл № 3. На дистанції 200 м перевищення траєкторії при цьому становить 17 см (див. таблицю перевищень на гвинтівці СВД). Якщо ви будете цілитися у кадик, під підборіддя – потрапите у перенісся. На дистанції 150 м цільтеся точнісінько так само – потрапите на 1 см вище, ефект буде такий же. На дистанції 100 м, якщо ви будете цілитися так само, під обріз з прицілом № 2, то потрапите противнику на 3 см нижче від перенісся. Такий прийом використовують у швидкоплинних вуличних боях, коли цілі раптово висовуються з-під укриттів на коротких дистанціях.

Схема 42. Стрільба у голову відкритим прицілом із просвітом з прив’язкою мушки до горизонту укриття:
1 – просвіт

При таких обставинах «чіпляйтеся» мушкою за горизонт укриття й особливо не прицілюйтесь: вилізла ціль над мушкою – «дотискайте» спуск. Головне при цьому за спуск не смикнути. Тренуйте цей момент при стрільбі зі спортивної пістолетної мішені № 4, поставленої на дистанції 200 м. Діаметр цієї мішені – 25 см, і він таким свого часу обраний не випадково. Це діаметр голови людини.
При стрільбі на дистанції 300 метрів у ростову ціль ви можете «прив’язатися» кінчиком мушки до горизонту і підборів противника. При цьому силует ростової мішені буде чудово і чітко видно зверху мушки (схема № 43). Але щоб ваша стрілянина не пішла занадто низько, поставте приціл № 5. Згідно з таблицею перевищень середніх траєкторій на гвинтівці СВД з прицілом № 5, на зазначеній дистанції з точкою прицілювання за горизонтом (або підборами) перевищення траєкторії складатиме 70 см, тобто, куля потрапить кудись у пряжку на животі. Приціл № 5 на цій орієнтовній, приблизній дистанції з прицілом у підбори – дуже хороша річ. На відстані 250 м куля потрапить теж на 70 см вище від підборів, на 200 і 350 м – вище на 64 см, тобто, майже туди, куди треба. І навіть на дистанціях 150 і 400 м у противника, який, пригнувшись, перебігає, стріляйте у його підбори з прицілом № 5 – тоді потрапите йому вище від колін. Все це дуже добре, практично і швидко виходить при маневреному швидкоплинному бою у місті і в лісі, коли немає часу встановлювати приціл, а треба ловити мушкою ціль і частіше натискати на спуск. Таким чином можна стріляти з будь-якої довгодульної зброї. Зрозуміло, для цього заздалегідь потрібно частіше заглядати у таблиці перевищення траєкторій.

Схема №43. Прицілювання «в ноги у підбори» при стрільбі прямим пострілом з прицілом № 5 – з дистанції 300 м із «прив’язкою» мушки до лінії горизонту:
1 – лінія горизонту

У низькі (грудні і плечові) цілі стріляйте точнісінько так само, цілячись за горизонтом під ціль із просвітом. На низькій цілі захисного кольору дуже важко вибрати точку прицілювання «по центру», цілячись мушкою відкритого прицілу. При цьому встановлюйте приціл «П» (постійний) – він, зазвичай, відповідає дистанції 300 м. Якщо ви потрапите вище або нижче на 10 см, це не має жодного значення. Головне, щоб ви потрапили хоча б на 1 см вище від лінії горизонту укриття, за яким перебуває ціль (схема № 44).

Схема №44. Прицілювання за горизонтом із просвітом при бойових стрільбах у низькі (грудні і плечові) цілі прямим пострілом із прицілом «П» (постійний)
У всіх вищеописаних випадках просвіт ніколи не беріть великим – його має бути ледве видно.
Відкритий приціл треба поважати і треба вміти з ним працювати. При розбитій (або «збитій») оптиці відкритий приціл – це остання надія. Час від часу тренуйтеся стріляти з ним. Як показує практика, у стрільця, який тривалий час працює з оптичним прицілом, зір іноді потрібно заново пристосовувати до роботи з «відкритою» мушкою. При цьому іноді спостерігаються несподівані речі: снайпери розучуються тримати рівну мушку. Похибки від цього видно на схемах № 45-47.


Схема № 45. «Велика» мушка. Кулі підуть вгору


Схема № 46. «Дрібна» мушка. Кулі підуть вниз


Схема № 47. При бічному зміщенні мушки кулі підуть в бік зміщення

На багатьох старих системах (трилінійна гвинтівка випуску до 1930 року, німецька гвинтівка «Маузер 7,92», японська «Арісака») для більш точного прицілювання застосовували трикутні гострі мушки і, відповідно, трикутні прорізи (схема 48). Дійсно, загостреною мушкою легше вибрати точку прицілювання безпосередньо на цілі і «закріпитися» за нею. Але таке можуть ефективно робити добре навчені стрільці з досконалим зором. У стрільців зі звичайними даними при трикутній мушці виходить ще більше розсіювання по висоті, оскільки їм важко контролювати гостру вершину мушки врівень із розпливчастою гривкою цілика.

Схема № 48. Трикутна мушка

У деяких випадках використовують так звані діоптричні приціли. Суть діоптричного прицілу полягає у тому, що зверху розпливчастий цілик із напівкруглим прорізом ніби накритий таким же розпливчастим ціликом із таким же прорізом. Виходить круглий отвір, який рівномірно розплився на краях (схема № 49). Посередині цього отвору чітко видно мушку, яку утримувати легко і точно. Око стрільця інстинктивно ставить мушку строго у центр діоптричного отвору (діоптра) і фіксує при цьому тільки дві чітко видимі точки – мушку і ціль. Точність стрільби з діоптричним прицілом незрівнянно вища, ніж з відкритим прицілом. Але в діоптричного прицілу є недолік. При поганому освітленні (навіть у похмуру погоду) через його маленький отвір нічого не видно. Становище не рятує змінний діоптр великих розмірів. До того ж, у бойових умовах, коли земля і рідке болото падають зверху вниз у найбільш непередбачувані моменти, діоптричні отвори легко засмічуються і важко очищаються. Тому в наших умовах діоптричні приціли на бойову зброю не прижилися. До того ж, у цьому прицілі зменшене поле зору, що знижує швидкість наведення й особливо невигідне при стрільбі у рухомі цілі.

Схема 49. Діоптричний приціл

На влучність стрільби дуже впливає освітлення цілі. При стрільбі з відкритим або діоптричним прицілом, якщо сонце світить, скажімо, з правого боку, на правій стороні мушки може вийти відблиск, який стрілець сприймає за бік мушки. При цьому остання буде відхилена вліво, через що і кулі відхиляться вліво. З цієї ж причини, якщо сонце стоїть високо або «світло вище», кулі підуть нижче. При яскравому сонячному освітленні темні цілі видаються меншими. При цьому мушкою відкритого прицілу важче «зачепитися» за центр цілі, а якщо стріляти «під обріз», то, незважаючи на взятий проміжок між мушкою і ціллю, кулі все одно підуть значно вище. Оптичні приціли, що дозволяють чітко бачити габарити цілі при будь-якому освітленні, позбавлені цих недоліків.

Підготував Гриць Письменний
Автор: Олексій Потапов,
книга  «Мистецтво снайпера»