Роман Бортейчук з авторським світильником

	Світильник-павук
	Роман Бортейчук на виставці своїх виробів на гуцульському фестивалі
	Біля Романа Бортейчука завжди багатолюдно
	Різьблена тарілка
	Інкрустована шкатулка
	Таця з хрестом
	Вази

Косівський район, Івано-Франківської області, відомий усьому світові як центр декоративно-ужиткового мистецтва Гуцульщини. Саме на Косівщині була заснована школа, а пізніше – Косівський технікум (зараз – інститут) прикладного та декоративного мистецтва. Саме звідси походить династія гуцульського різьбярства Шкрібляків-Корпанюків.

Проте, на жаль, ми дуже мало знаємо, що багато не менш талановитих майстрів, як професійних, так і самобутніх, є у сусідньому Верховинському районі, котрий за площею є більшим, ніж Косівський. Звісно, якщо брати за кількістю майстрів, то Косів має значну перевагу, і косівські, здебільшого, вчаться в інституті, а верховинські майстри, здебільшого, самоуки. Помітним у галузі ужитково-декоративного мистецтва є мешканець села Кривопілля, Верховинського району, професійний майстер Роман Бортейчук.
Майстер різьбить усе, що характерно для гуцульської різьби. Із об’ємно-просторової композиції різьбить та­ріл­ки, хрести, патериці, прикраси, шка­тул­ки, писанки, різні композиції, кубки, гри­бочки, баклаги, куманці, барильця. Також займається пластичною різьбою. Виготовляє світильники-павуки (пані-кадило по-гуцульськи) для церков. Обкладинки для Євангелій, хрести запрестольні, кивоти, нагрудні хрести, хрест у руку священика, аналої. У церкві у рідному селі пан Роман оформляв хори з колонами. Крім декоративно-ужиткових виробів, виготовляє також господарські і побутові речі.
Зацікавлення мистецтвом у пана Романа з’явилося ще з 6-ти років. А почалася все з одного цікавого випадку.
«У батька була стара парасоля, – пригадує пан Роман. Я акуратно вибрав з неї один дротик з жолобком, розрізав натроє і зробив собі три різці. Звичайно, що після того мені добряче дісталося. Зате почав різьбити. Спочатку малював гуашшю фанеру, покривав лаком, через копірку переводив картинку і так пробував різьбити».
Побачивши захоплення сина, батьки зрозуміли, що це від нього не відібрати, і змирилися. І так малий Роман почав малювати, копіювати малюнки з книжки і різьбити. Малював і різьбив також у школі.
Навчаючись у 8-му класі у рідному селі, пан Роман зробив портрет Шевченка на фанері і залишив школі у подарунок. Коли вчився у 9-му і 10-му класах, за той час оформив кабінети української і російської літератури портретами (розміром 60х80 см.) Т. Шевченка, І.Франка, Л.Українки та інших літературних діячів. Виготовляв рідкісною технікою інтарсії. Картинки для портретів брав із книжки, збільшував по клітинках і створював портрети.
Перша спроба поступити у Косівське художнє училище була невдалою. Тоді був сильний акцент на математику, з якою у пана Романа були певні труднощі. Тоді влаштувався на роботу на Коломийській щітковій фабриці. На фабриці виготовляли щітки для одягу, які були оздоблені ромбоподібним орнаментом. Згодом тематика була довільна, і тут молодий різьбяр дав своїм талановитим рукам волю: гуцули, гори, смереки.
Згодом пана Романа призвали до армії. На щастя, у війську довелося займатися улюбленою справою. Пан Роман служив у морському флоті і займався виготовленням чеканок. Здебільшого, виготовляв різні вітрильники і броньовики з мідної міліметрової бляхи. А ще займався фотозйомкою.
Після демобілізації Роман Бортейчук таки досяг своєї мети і з першої спроби вступив у Косівський технікум. Навчався на факультеті художньої обробки деревини. Був одним з найкращих учнів курсу. Після закінчення технікуму пішов працювати у Косівську художню майстерню. Працював майже до досягнення пенсійного віку. Здобув найвищий розряд різьби по дереву. У 1984 році вступив у Спілку художників України. Зараз на пенсії, але працює художником-оформлювачем у Верховинському краєзнавчому музеї. Постійно займається різьбою.
Починаючи з 1984 року, Роман Бортейчук брав участь у районному святі ремесел у Верховині. У 1990 році було засновано щорічний Міжнародний гуцульський фестиваль, в якому майстер теж бере активну участь від початку його заснування і дотепер. Бере участь у багатьох інших регіональних та всеукраїнських фестивалях і святах. Кілька років пан Роман не займався творчістю взагалі. Це було пов’язано зі смертю його батьків. Не міг ні душевно, ні фізично віддатися творчості. Але згодом душевні рани загоїлися, і майстер знову поринув у творчу роботу.
Неперевершені роботи талановитого митця знайшли своє чільне місце у приватних колекціях у США, Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Росії та багатьох містах України.
Вся сім’я Романа Бортейчука має талант до творчості. Дружина Ганна, з котрою познайомився у Косові під час навчання, родом з Верховинського села Кривопілля. Живуть разом з 1982 року. Вона навчалася на відділі художньої кераміки. Працювала на фабриці «Гуцульщина» з виготовлення художньої кераміки. Ліпила куманці, кахлі, глечики, вази. Потім пішла в декретну відпустку і на роботу більше не поверталася. Як-не-як, а виховувати четверо дітей нелегко. Правда, частково займалася керамікою в домашніх умовах з допомогою чоловіка. Ліпила різні скульптурки: троїстих музик, гуцулів, різних тварин. Випалювали у невеличкій пічці вдома.
Свій талант до мистецтва Роман Бортейчук передав трьом своїм дітям: син Тарас успішно закінчив Косівський художній інститут по дереву. Повністю відданий цій роботі. Спеціалізується з виготовлення художніх меблів. Має багато творчих робіт. Робив церковні двері з глибокою пластичною різьбою, допомагав у виготовленні іконостасу у стилі бароко. Пан Роман покладає великі сподівання, що син буде його продовжувачем у цій галузі мистецтва.
Старша донька Оксана закінчила Коломийський педагогічний коледж, відділення образотворчого мистецтва, за спеціальністю «живопис». Пізніше – Львівську академію мистецтв, факультет художнього розпису тканин. Зараз вона проживає у місті Миколаїв і працює за фахом. Молодша донька Марія навчається у Косівському художньому інституті на факультеті ткацтва. Займається гобеленами. Уже має виставки своїх робіт.
Батьки Романа Бортейчука теж мали мистецькі задатки, але це не було їх основним заняттям. Мама була простою робітницею. Батько – теж. Усе життя працював на залізниці, починаючи від кочегара і закінчуючи машиністом вантажного поїзда. Але, попри те, коли мав вільний час, займався столярною роботою. Виготовляв вікна, двері, меблі. Пан Роман пригадує, що батько вступив і півроку провчився в якомусь коломийському училищі з художньої обробки деревини, але батьки не мали змоги утримувати студента, і він пішов працювати робітником-кочегаром на залізницю.
Дідусь пана Романа по маминій лінії у 80-річному віці почав займатися лозоплетінням. Виплітав великі кошики для господарських потреб. Іншого свого дідуся майстер не пам’ятає: його вивезли до Сибіру і він там загинув.
Минулого року Роман Бортейчук створив у Верховині осередок народних майстрів Верховинщини.
«У Верховинському районі, котрий за площею є більшим, ніж сусідній Косівський, є дуже багато професійних і народних майстрів, – каже пан Роман, – але про них дуже мало знають. Хоча, якщо взяти за кількістю майстрів, то Косів має значну перевагу. І косівські, здебільшого, вчаться в інституті, а верховинські майстри – самоуки. Вони працюють творчо, перебувають у постійному творчому пошуку. Напевно їх надихає гірська місцевість. І тому ми подумали з нашим управлінням культури і владою, що нам було б непогано створити осередок народних умільців. Такі осередки давно є в Косові, а чому у нас немає»?
Спочатку подали оголошення в районну газету, запросивши майстрів виставити свої вироби на виставці в музеї, і так крок за кроком створювалася спілка. На першу виставку відгукнулося 20 майстрів, а тепер їх кількість уже збільшилася вдвоє. Часто виставляють свої твори, які заледве вміщаються у трьох залах музею. Виставки проходять одна за другою. Це дає можливість побачити, що у Верховинському районі є художники, живописці, ткалі, різьбярі, фотохудожники, вишивальниці, писанкарі та інші.
Попри своє основне заняття різьбою, талановитий майстер займається виготовленням гуцульських духових музичних інструментів. А все почалося з колядницьких рогів. Пан Роман протягом багатьох років ходить колядувати з церковними колядниками. У верховинських селах ходять з рогами і трембітами і тільки чомусь у Кривопіллі без інструментів. Дехто доказував, що не було такої традиції, але коли пан Роман подивився на старі фотографії колядників села, то побачив, що і в цьому селі використовували такі інструменти. Власне, це й спонукало майстра взятися за виготовлення рогів і трембіт. Спочатку було важко, позаяк майстер ніколи цього не робив, але після третього інструменту робота пішла, як по маслу, і зараз уже вся колядницька партія забезпечена цими інструментами. Традиційні гуцульські роги пан Роман удосконалив, зокрема, мундштук, і додав ремінь, щоб було зручно носити.
Виготовлення рога є складним. Насамперед, дерево має пройти певну витримку. Матеріал повинен бути вистояним. Робиться кілька штук і дається витримку, щонайменше, два тижні.
«Виготовлення рога є складним процесом, – каже пан Роман. Коли я роблю, то стараюся давати витримку, а за один захід не роблю. Це – непрактично. Ріг має бути вистояний. Зі середини деревину трохи стесується, а тоді тиждень-два вистоюється. Потім знову стесується до 3-міліметрової товщини стінки. Тоді дві половинки склеюються докупи й обмотуються березовим ликом. Також треба знайти добру березу, налупити лика, зварити й обмотати. Зверху покривається лаком, аби не лущилася береза і щоб ріг мав належний вигляд».
Банально звучить, але зупинятися на досягнутому майстер не має наміру. Коли добре освоїв виготовлення рога, почав вчитися робити трембіту. Поки що робота йде повільно, зате є результат – одна трембіта вже готова. Надалі, сподівається майстер, буде ще не одна.
А ще пан Роман виготовляє ліри. Одну ліру зробив з розбитої гітари, а ще одну виготовив від початку і до кінця. Проте, виготовлення ліри – задоволення не з дешевих, оскільки дуже дорогі струни. Найкраще підходять від віолончелі. Можна ставити струни з жилки, але вони розтягуються і не мають якісного звучання. Можна ще ставити струни з баранячої жили. Вона дає добрий звук, але дуже тихий, тому потрібно ставити підсилювач звуку.
«Коли і як до вас приходить творче натхнення?» – запитую у пана Романа.
«Якщо людина творча і повністю віддає себе мистецтву, то їй не потрібно налаштовуватися. Я працюю у музеї на роботі, потім приїжджаю додому і зо дві-три години працюю творчо. Часто протягом дня з’являється якась цікава ідея. Я її зафіксовую на папері або просто запам’ятовую. Наприклад робота з об’ємно-просторовою композицією. Зробив композицію, легенько накинув на папері і почав працювати. Зробив одну детальку, щось не вийшло, зробив другу-третю. Півроку тому я готував для виставки «Писанковий коровай». Опівночі все закінчив, склеїв, бо завтра зранку уже треба везти, а тут раптом приходить нова ідея. Я це все розбираю, розклеюю, точу нові деталі, наново складаю і везу у Спілку художників на виставку. І недаремно я то переробляв. Пізніше мені казали, що я щось таке зробив, що біля моєї роботи постійно фотографуються. А ще мене надихають на творчість гори. Влітку заходиш у ліс, а там таке свіже повітря. Таке враження, якби людина заново на світ народилася. І тут з’являється натхнення. Приходить якась цікава думка, приходиш і вже починаєш щось робити. І головне, що хочеться працювати. Якщо ми кинемо цю роботу і не будемо працювати, то шкода жити. Я завжди звертаюся до наших майстрів з такими словами: «Хлопці і дівчата! Творімо, тому що краса повинна перемогти всі негаразди. Не здаваймося. Любімо, творімо, показуймо людям, що в нас є щось таке гарне і цікаве».

Підсвічник	Підсвічник-трійця
Писанковий коровай	Церковний хрест
Натільний хрест	Ліжко
Придорожній хрест-фігура	Патериця