Підготував Гриць Письменний

Мій друг, Юрій Касьянов, нещодавно написав розумну статтю про стан ВПС.

Юрій пише, що після розпаду СРСР на території України залишилася величезна кількість техніки, всього приблизно 2800 літальних апаратів. Більшу частину порізали на металобрухт, продали і віддали Росії як оплату боргів за газ.
«Частина техніки перебуває на зберіганні – її ремонтують, відновлюють, модернізують і передають у війська. Але ресурс залізяк не вічний, і, з урахуванням списань і втрат у льотних пригодах, ми маємо мізерний повітряний флот, який приблизно у 10 разів менший від того, що Росія протиставляє нам на півдні і сході.
У випадку прямого збройного протистояння наша бойова авіація закінчиться на другий-третій день конфлікту високої інтенсивності. Можливо, і раніше, якщо противнику вдасться знищити більшу частину літальних апаратів на землі ракетними ударами...
Ми не застосовуємо авіацію у зоні АТО не тільки «через Мінськ», а й тому, що Росія прикрила окуповані території ешелонованою системою протиповітряної оборони, для подолання якої у нас немає сучасних літаків-постановників перешкод і протирадіолокаційних ракет. А бомбити цілі ми можемо майже і тільки вільно падаючими бомбами, а це, знову ж таки, майже самогубство...»
... Найбільш правильно, з фінансової точки зору, було б відмовитися від ВПС на користь ППО, збільшивши кількість засобів виявлення і зенітних ракет. Але нам ніхто не продає комплекси ППО, це по-перше. По-друге, відмова від експлуатації, ремонту і модернізації бойових літаків призведе до повної втрати специфічних знань, технологій і цілої галузі. А це – неправильно...
Ми не можемо розраховувати на авіацію у цій війні. І даремно втрачати її теж не можна; в окремих операціях без бойової авіації важко обійтися. Нам потрібно розосередити літаки на аеродромах західної частини країни – по одній-дві ескадрильї, постійно переміщаючи їх. Нам потрібно мати домовленості зі сусідніми дружніми державами про можливий переліт літаків на їхні аеродроми у випадку загрози їх повного знищення противником. Нам також потрібно мати план гідного «останнього бою», якщо це буде необхідно».
Повністю погоджуся з Юрієм, що в нинішніх реаліях Україна має зробити ставку на ППО. Справа в тому, що, на відміну від ВПС (бойової авіації), Україна може самостійно випускати і модернізувати цілком сучасні й ефективні комплекси ППО вже зараз.
В умовах відсутності сильних ВПС Україна повинна максимально забезпечити ППО – нехай це будуть не найновіші С300 або модернізовані С200, «Буки», «Квадрати», «Куби», «Оси», «Печора», «Стріли» і т. п., а також різноманітні ЗУ і наплічні системи, але цього «добра» повинно бути достатньо, і воно повинно бути правильно розгорнуте, замасковане і захищене з інженерної та антидиверсійної точок зору. Тобто, повинна бути висока щільність сил і засобів ППО, а також надійний зв’язок і взаємодія між різними дивізіонами ППО, авіацією і штабами. Не будемо забувати і про українські «Кольчуги», які вважають досить сучасними й ефективними системами.
Що стосується ідеї про перельоти ВПС на Захід, то тут змушений з Юрієм не погодитися. Коли йдеться про війну, немає сенсу думати «про майбутні» ВПС і про втрату навичок, тому що може так статися, що тут думати будуть уже росіяни і явно не про майбутнє українських ВПС. На жаль, у будь-якій війні зі сильним противником великі втрати у живій силі і техніці, на жаль, неминучі. Але це не означає, що техніку потрібно «ховати» у сусіда, і нехай б’ються піхотинці, танкісти й артилеристи. Що б не сталося, але в сучасній війні ВПС використовувати необхідно. Навіть під час Шестиденної війни 1967 року, коли ізраїльські ВПС за перші кілька годин конфлікту знищили понад 300 літаків противника і майже знищили ВПС Єгипту і Сирії як клас, (не кажучи вже про тотальну перевагу у пілотажний майстерності і тактиці ізраїльських пілотів над єгипетськими і сирійськими «колегами»), але навіть ті кілька десятків уцілілих єгипетських літаків змогли завдати певної шкоди ізраїльській бойовій авіації та наземним силам.
Також не будемо забувати, що ВПС аж ніяк не такі непереможні. Наприклад, під час російсько-грузинської війни 2008 року навчені в Україні грузинські ППОшники, які воювали, використовуючи українську техніку, збили, щонайменше, 12 літаків. Абсолютно очевидно, що українські ППО незрівнянно міцніші та численніші, ніж грузинські, а в професійному плані навіть більш підготовані, ніж їхні грузинські колеги зразка 2008 року.
При адекватному тренуванні й взаємодії з наземними силами ВПС можна успішно застосовувати над територією, прикритою силами українських ППО. Вони можуть стати дуже важливим бойовим фактором.
80 МіГів і 40 СУшок – це велика сила, тим більше, якщо працювати вони будуть не в глибині чужої території, а в зоні ефективного прикриття власних сил ППО і в умовах чіткої взаємодії зі сухопутними силами.
Інша справа, що весь наявний парк авіації потрібно:
– привести у справний стан і бажано модернізувати до того максимального рівня, на який сьогодні здатний вітчизняний ВПК;
– підготувати на кожен літак, мінімум, 2-3 екіпажі;
– відпрацювати до дрібниць і автоматизму швидку дозаправку, і заміну БК літака після його повернення із завдання, з паралельним експрес-технічним обслуговуванням літака і заміною екіпажу на новий, який на той час уже отримав наступне бойове завдання (котре повинно бути виконано на даному літаку) і вже підготувався до його виконання;
– розосередити і замаскувати літаки, щоб унеможливити їхнє одночасне знищення у випадку раптової ракетної або бомбової атаки;
– розмістити безліч фіктивних цілей (макетів літаків або небоєздатних реальних літаків на різних аеродромах), зокрема, впереміш зі справжніми бойовими машинами, аби ускладнити завдання зі знищення літаків у місці їх базування і введення в оману противника щодо реальних втрат своєї техніки при атаці;
– заховати основний парк справних бойових машин у добре захищені і замасковані ангари;
– навчити всіх бойових пілотів практичним навичкам злітання і посадки з/на дороги громадського користування;
– спільно з Нацполіцією, НГУ і сухопутними військами розробити реальний план перекриття дорожнього руху на певних ділянках доріг для злітання і/або посадки літаків в особливий період, з мінімальними збитками для дорожнього руху наземного транспорту (тому що у випадку війни забезпечення оптимального функціонування дорожньої інфраструктури наземного транспорту також є надзвичайно важливим завданням);
– максимально прикрити засобами ППО основні, запасні та допоміжні аеродроми ВПС, а також бази ВПС і ППО;
– пілоти повинні бути постійно біля своїх літаків, щоб не вийшло так (якщо ППО проґавлять), що при несподіваній атаці злітно-посадкових смуг літаки не встигли злетіти, а також має бути добре налагоджений зв’язок між аеродромами (згадайте операцію «Мокед» 1967 р.);
– забезпечити максимальну таємність не тільки планування, але і будь-якого переміщення літаків і технічних засобів;
– інші заходи, які, очевидно, повинні бути викладені не в рамках подібної статті.
Також не слід недооцінювати кількісні та якісні показники потенційного противника, однак, не слід і переоцінювати їх. Радянська і теперішня російська пропаганда завжди перебільшували свої досягнення і можливості. Очевидно, що жодних тисяч і навіть сотень сучасних і придатних до бойового застосування літаків ВПС РФ просто немає. Вони, звичайно є, але не насправді, а на папері, у вигляді корпусів, які стоять в ангарі Мухосранська та охороняють ведмедів з балалайками, і які просто фізично не здатні виконувати бойові завдання через свій жахливий технічний стан.
Що стосується фантастичних цифр як літальних апаратів, так і танків та іншої техніки, які ви можете знайти у будь-яких статистичних зведеннях, то вони зумовлені ось чим.
Справа у тому, що ці цифри або просто взяті зі стелі з пропагандистською метою, або ж вони базуються на тотальному підрахунку всього того (як реально діючого, так і старого мотлоху), що десятиріччями перебувало на консервації. Наприклад, якщо дивитися на статистику, то виходить, що у РФ понад 15 тис. танків і 10 тис. літальних апаратів, тобто, у 40 разів більше танків і в 4 рази більше бойових літальних апаратів, ніж у Великобританії. І це при тому, що військовий бюджет РФ більший, ніж британський тільки на 1/5. Це при тому, що Британія має значно більші виробничі та коопераційні можливості, ніж РФ, не кажучи вже про ВВП на душу населення. Для скептиків нагадаємо, що лише за період жовтень-грудень 1941 року в рамках Ленд-лізу Британія передала СРСР 669 літаків! (Для порівняння – на 1 жовтня 1941 року в складі 3 фронтів, які захищали Москву, було всього 568 літаків, з них 389 – справних (див. Військова література – Дослідження – М’ягков М. Ю. «Вермахт біля воріт Москви», 1941-1942), а також 487 танків! (див. Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-1945. Коротка історія. – 2-е вид. – М., 1970.). І це при тому, що в той час Британія вела війну з нацистською Німеччиною (яка тоді перебувала на піку своєї військової могутності) не тільки в небі над своєю батьківщиною, яка зазнавала масованих атак Люфтваффе і ударів ракет ФАУ, а й на морі і безкраїх просторах Близького Сходу. А тепер, уявімо, що може дозволити найпотужніша економіка Британії, яка не тільки не воює, але навіть дружить з Німеччиною... Це я про те, що вірити російським цифрам не треба. Це – брехня і блеф.
Тому розумно припустити, що фактично РФ зможе ввести в дію тільки те, що і так стоїть напоготові на півночі, сході та півдні України, плюс те, що зараз перебуває у Сирії, плюс невеликі резерви, які розтягнуті вздовж неосяжних кордонів Росії по всьому периметру, ну і, звичайно, частині московського військового округу.
Чи може Росія дозволити собі перекинути значну частину своїх сил і засобів із цих рубежів? Відповідь – звичайно, ні! Кордони з країнами НАТО вона не може оголити з геополітичних причин, а кавказький і далекосхідний напрями – зі суто військових міркувань. Так само ніхто не піде на ослаблення московського військового округу, з причин, зрозумілих будь-якій колишній радянській людині.
При цьому, слід визнати, що і цей потенціал досить солідний і становить серйозну загрозу «найсильнішій армії Європи» (с), (дикі фантазії президента України), але це не ті міфічні тисячі, якими нас лякають. А з реальними силами і засобами Україна цілком може впоратися в оборонному плані (звичайно, за умови правильного використання свого військового потенціалу. А ось це вже інше питання. Чи зможуть червонозоряні генерали, які не зуміли за 2,5 року сяких-таких реформ ним скористатися. На місці багатьох з них японський генерал уже давно зробив би харакірі).
Тепер – про якість. Зовсім не факт, що бойові літаки ВПС мають сучасні системи навігації або ж здатні виконувати бойові завдання у нічний час і в складних погодних умовах. Наприклад, відомий ізраїльський авіаконструктор Леонід Токарський, який добре обізнаний зі станом справ у російському ВПК і авіації, досить яскраво описує, як російські пілоти ще на початку 2000-х прикріплювали автомобільні навігатори до своїх комбінезонів, тому що нічого кращого в їхніх «унікальних бойових машинах» просто не було. Навіть у війні з Грузією, яка була не в такому вже й далекому 2008 році, ВПС РФ користувалися все тими ж автомобільними навігаторами. Нема жодних підстав припускати, що ситуація принципово покращилася з тих часів, хоча певна кількість бойових машин була модернізована, як і були закуплені окремі нові літаки і вертольоти, проте відсоток таких машин явно невеликий.
А тепер звернімося до найголовнішого компонента ВПС – льотного складу. Припустімо, що РФ докладе зусиль і суттєво збільшить парк своїх бойових машин. Але хто буде їх пілотувати?! Підготовка пілота – дуже дорога і вимагає тривалого часу. Росія тривалий час економила на цій статті витрат і, схоже, продовжує робити це і зараз. Ця теза побічно підтверджується аналізом доведених втрат російських ВКС у Сирії упродовж 2015-2016 років і в Грузії у 2008 році. Дивно, але найбільш поширене звання збитих російських пілотів – підполковник! Щоправда, іноді зустрічаються майори і навіть полковники. Але що це означає для України? А те, що в Росії майже немає покоління молодих бойових пілотів. Ось чому замість лейтенантів і капітанів за штурвали бойових машин змушені сідати підполковники передпенсійного (з льотних стандартів) віку. Це не таємна інформація, досить погуглити, скільки було років збитим пілотам і штурманам літаків у Сирії. Ні в США, ні в Ізраїлі у 50 років уже не літають.
Іншими словами, існує суттєвий кадровий голод і відсутність будь-яких хоч більш-менш прийнятних резервів!
Не варто переоцінювати джедайсько-космічні сили росіян. Сирія добре показала, що літають вони на непотребі. А те, що у них називається «застосуванням високоточної зброї», насправді є все тим же «старим добрим» методом «килимових бомбардувань» ФАБами.
З іншого боку, якщо припущення Юрія правильне, й українські ВПС дійсно перебувають у такому жахливому стані, що не можуть бути застосовані в реальних бойових сутичках з агресором, то ці літаки потрібно не евакуювати в дружні країни, а терміново продати закордонним покупцям.
Добре, що СУшки і МіГи все ще охоче купують країни третього світу. А на виручені гроші терміново закупити, провести і/або модернізувати системи ППО. Це конструктивно і по-господарськи. А літати туди-назад – безглуздо.
Однак, на мою думку, українські ВПС не можна списувати з рахунків. Дійсно, успішно діяти над окупованою територією навряд чи можливо, але вони цілком можуть бути використані як допоміжні засоби ППО, а там, дивись, і в наступі згодяться...