Під таким гаслом у неділю, 21-го серпня, тобто, з випередженням календарного свята на три дні через збір урожаю, у селі Середній Березів, що на Косівщині, відбулось святкування 25-ї річниці проголошення Незалежності України.

Успішному проведенню свята передувала копітка підготовча робота: щоденні репетиції сільського хору, які через сінокоси та інші господарські роботи не завжди збирали належну кількість хористів попри наполегливі старання керівника хорового колективу Оксани Сулятицької; підготовка приміщення актового залу місцевої школи, яке за день до концерту було закритим для генеральної репетиції і впродовж кількох годин ключ не вдалось знайти, й учасники святкового концерту, зокрема, і маленькі діти, згаяли купу часу під палючим сонцем і, врешті-решт, репетицію довелось проводити у приміщенні сільської ради.
Однак, ці та інші прикрощі, що сталися через безвідповідальність відповідальних осіб, не затьмарили яскраво гуцульського колориту свята Незалежності України. Можна було б банально перерахувати всі концертні номери та їх виконавців. Але це була б статистика, або, радше, бухгалтерія. Я намагався побачити зародки нового підходу до задуму і реалізації сценарію. Перший сценарій, написаний працівниками місцевого Народного дому, хоч і віршований, проте солодкаво-пустослівний: жодної прив’язки до реалій теперішнього життя.
Другий сценарій, написаний досвідченою вчителькою і організаторкою масових дійств сільського масштабу Симчич (Бодруг) Марією Дмитрівною, виявився напрочуд вдалим і актуальним. Головна акцентація зроблена на глибокому розумінні нинішньої ситуації російсько-української війни і причетності кожного з нас, українців, до долі нашої держави. Згідно зі сценарієм, ведучі концерту дві сестри – близнючки Ігнатюк – логічно наголошували, що нашому мирному святкуванню ми завдячуємо, передусім, тим захисникам України, в лавах яких чимало наших березунів, які героїчно стоять на вогневих рубежах протистояння добра і зла, волі і рабства, життя і смерті. Цій меті був підпорядкований і репертуар сільського хору, який, попри труднощі під час репетицій, зумів зібратись і виступити на високому виконавському рівні. Якість звучання хору, його репертуар, в якому переважали стрілецькі і повстанські пісні, зокрема, у виконанні чоловічого ансамблю Березівської станиці ОУН-УПА, яку очолює Климюк Іван, колоритні гуцульські строї хористів з елементами повстанських одностроїв ( шапки-петлюрівки) викликали у глядачів щире захоплення і пропозиції виступити в сусідніх селах.
Глибоке розуміння у глядачів викликав виступ жіночого гурту «Березунки», яким понад двадцять років керує Малкович Анна. Цей самобутній колектив привернув увагу глядачів цікавою творчою новинкою – створенням і виконанням пісень-балад про унікальні історії з героїчного і романтичного життя української партизанки, про лебедину вірність закоханих, котрі навіть перед загрозою смерті чи вивезення до Сибіру не зраджували вірності коханим і Україні.
Відкидаючи зайву скромність, довелось і мені, авторові цієї кореспонденції, виступити в ролі акапельного виконавця пісні «Летять, ніби чайки». Свій спів я присвятив світлій пам’яті великого українського співака Дмитра Гнатюка, з яким мав честь бути знайомим і спілкуватись на теми значення української пісні в утвердженні української нації і держави, високого мистецтва і цивілізованого суспільного життя. Бути незалежними для березунів, як і для всіх українців, означає не тільки жити у незалежній Україні, але й утверджувати нашу національну самобутність і гідність, наше одвічне прагнення жити в «народів вольнім колі».