Луценко з Ситником на брифінгу. 18 серпня

Частина II

Породжене сутичкою нових «мушкетерів» та президентських «гвардійців» протистояння Юрій Віталійович вирішив не одразу, а лишень за шість днів, ще раз засвідчивши таким чином, що йдеться, власне, не про право, а, радше, про політику. Після повернення 17 серпня з Ізраїлю, де він провадив перемовини щодо притягнення до відповідальності Табачника й Ставицького (тепер уже Розенберга), генпрокурор насамперед зустрівся на Різницький з колишнім американським прокурором Богданом Вітвіцьким, а також заслухав пояснення свого заступника Юрія Столярчука й уже згадуваного нами Гуцуляка, чий департамент не дає спокійно спати Нацбюро.
«Потім зустрівся з президентом та керівниками усіх правоохоронних структур.
Завершив день нарадою з керівниками НАБУ та САП. Рішення підтвердили, що у нас спільні цілі і спільна відповідальність», – звітував Луценко у Facebook.
Тобто, зі своїми візаві (керівниками НАБУ та САП) генпрокурор зустрівся лише після розмови з Петром Порошенком, а також шефами СБ України, МВС. «У нас спільні цілі і спільна відповідальність», – ось така формула бойової «нічиєї» була спущена «мушкетерам» згори й озвучена Луценком у присутності Вітвіцького.

	Ситник, 18 серпня. Кінець примирення чи початок війни?

За однією з версій, Луценко вилетів до Тель-Авіва вже після того, коли дізнався про інцидент на Петлюри, намагаюсь таким чином «пересидіти» там перші дні й дочекатися, доки все владнається само собою. Зокрема, такої думки дотримується, зазвичай, добре поінформований про кулуарні подробиці з життя Липок політолог Вадим Карасьов. Ще одним аргументом на користь даного твердження є та обставина, що Ситник миттю зв’язався з очільником ГПУ, щойно двох його техніків потягли до департаменту Гуцуляка на імпровізований «допит». Як стверджує голова НАБУ, під час їхньої телефонної розмови Луценко пообіцяв йому забезпечити невідкладне звільнення співробітників, але ця процедура, у підсумку, затяглася на довгих 11 годин. Питання: яким чином Ситник міг оперативно вийти на контакт з Луценком, якщо той перебував тоді у дорозі або на перемовинах за кордоном? Спілкуватися того дня їм довелося неодноразово. Яким чином це могло мати місце в межах насиченої програми відвідин Святої землі?
Наступного дня політика продовжилася. 18 серпня сторони озвучили, що їх розсудить третя сторона – СБУ, котра має розпочати власне розслідування. А процесуальне керівництво забезпечить порівняно нейтральна заступниця генпрокурора Анжела Стрижевська, яка завжди була близька до «Батьківщини», а не до команди Ющенка-Порошенка.
«Я, як генпрокурор, вважаю: є ознаки правопорушень з обох сторін конфлікту», – намагався якомога швидше поставити у цій історії жирну політичну крапку Луценко.
«Як генеральний прокурор, я не маю наміру жодним чином покривати будь-якого ймовірного порушника закону, чи працює він у НАБУ, чи в САП, чи в Генпрокуратурі...» – ось вони, слова політика. Політика, а не керівника органу виконавчої влади.
Гуцуляк і Сус на період розпочатого розслідування від своїх повноважень відсторонюватися не будуть. А це вже конкретика, й сувора життєва проза, де немає жодної антикорупційної патетики... Як же їх відсторонювати, коли на них зараз стільки справ?! Лише «Укргазвидобування» чого варте! Або ж суперечка за тисячі гектарів заповідного лісу в інвестиційно привабливому передмісті Києва, де «гвардійці кардинала» браво рапортують про нові викриття та підозри, елегантно лишаючи за кадром цілу шерегу неоковирних процесуальних суперечностей і ледь прикриті інтереси окремих забудовників.
Певна річ, обидві сторони надалі будуть обережнішими.
НАБ України планує на законодавчому рівні затвердити можливість прослуховування, якої у нього на сьогодні немає.
Економічний департамент ГПУ, натомість, краще дбатиме про власний імідж. Скажімо, пан Сус раптом «втратив» власну Audi Q7 вартістю близько $1 млн., оформлену на свою 85-річну бабусю Марію Юрчик, яка мешкає у Хмельницькому, й у такий досить дивний спосіб вирішила посприяти оперативникам, зайнявшись волонтерством на користь свого онука-прокурора. Як з’ясували журналісти, заяву про викрадення іграшки класу «люкс» прокурор із зарплатнею не більше, ніж тисяч 300 на рік написав наступного дня після того, коли про наявність у нього цього коштовного аксесуара довідались медіа.
Безумовно, ситуація зі стеженням НАБУ за Сусом (й не так вона, як реакція на неї) вдарила і по самому Луценкові. По-перше, вона виявила, що його повноваження подеколи номінальні, й він особисто не завжди контролює ситуацію «на вістрі атаки». Тобто, є люди та обставини всередині ГПУ, з якими він так само змушений миритися, як і решта українців. Й у випадку чого мусить спустити все «на гальмах», намагаючись відмежуватися від винуватців та призвідників чергової пригоди.
Але завжди відмежовуватися не вийде, що сучасний Рошфор чудово розуміє. Рано чи пізно настане мить «Х», коли доведеться обирати між чимось передбачуваним в інтересах команди «кардинала» й геть сенсаційним, на користь себе самого. Ось тоді Луценко почне свою власну гру, гру «Термінатора».
Щоправда, до того часу чинний генпрокурор мусить набути неабияку вагу у суспільстві, сформовану на основі доведених до вироку суду гучних справ. І якщо економічний напрямок залежить, насамперед, від Банкової, то оргзлочинністю, сепаратистами та хабарниками у міністерствах займатися йому майже ніхто не заважає.
«Майже»... Ми навмисно вжили це слово, оскільки воно напрочуд точно передає те непросте становище безумовно перспективного й досить вольового політика Луценка, в якому він зараз опинився. Не очолити Генпрокуратуру, як стверджують наші джерела у БПП, він не міг. Вирішальну роль зіграли особисті амбіції й, особливо, пропозиція від Петра Олексійовича. Пропозиція, від якої не можна було відмовитися. А там уже як буде... Як випливе, то випливе. Президент за рахунок цього призначення а) отримав перевірену людину на чолі головного перевіряючого органу, б) ґрунтовно нейтралізував ймовірного конкурента.
«Майже» конкурента. Тому що, якщо повноваження численних антикорупційних правоохоронних органів не будуть розмежовані, у людей Луценка попереду ще не один десяток серій «мушкетерства», а реальними досягненнями їхнього патрона з часом можна буде визнати лише кілька масивних справ сумнівного характеру з чітким профілем зацікавленості провідних мінорітаріїв ЗАТ «БПП». Уже сьогодні з корупцією в Україні одночасно (!) воюють СБУ (главк «К», який традиційно очолює не менше, ніж перший заступник голови «Контори»), ГВП, САП-НАБУ, НАЗК... А незабаром з’являться ще й Державне бюро розслідувань (ДБР), після чого питомо українське «усі з усіма проти всіх» набуде остаточної гротескності. З претензією на апокаліптичність й цілковиту дискредитацію національної правоохоронної системи.
Кращого дарунку сусідній державі-агресору, не кажучи про внутрішню «п’яту колону», погодьтесь, годі й чекати.
А чим закінчуються корпоративні конфлікти за умов війни й купи солідних мілітаризованих підрозділів із впливовим прикриттям на верхніх щаблях влади, ми вже знаємо: трагедія «Лісника», справа «Краснова», системне переслідування добровольчих батальйонів тощо. Перераховувати й перераховувати. Нашарування повноважень, розмиті ділянки відповідальності чи одночасне виконання одних і тих самих завдань достатньо легко може призвести до того, про що під час відкритого судового засідання в лютому розповідала підозрювана у тероризмі Ольга Шевельова (позивний «Хільда») з групи Олега Мужчиля: «Саме ця організація зняла квартиру (помешкання на житловому масиві «Оболонь» у Києві, на якому під час спецоперації СБУ згодом ліквідувала «Лісника» – авт.), саме ця організація привезла мене і Пятакова разом з Мужчилем з Донецької області на квартиру, саме ця організація постачала нас грошима. Все те, що зараз приписується «Ліснику», насправді здійснювала ГУР».
ГУР – це Головне управління військової розвідки Генштабу Збройних сил України. Перетинається у своїй діяльності з Військовою контррозвідкою СБУ. «Перетинання», як бачимо, буває різним... Згадуються й слова засновника та першого командира полку «Азов» Андрія Білецького, котрий намагався пояснити оприлюднені аудіозаписи контактів комбата «Криму» Станіслава Краснова («Гонти») з росіянами неузгодженими діями різних розвідок, внутрішньої та зовнішньої.
Мабуть, не варто пояснювати, що подібне «мушкетерство» зробить з і без того крихкими надбаннями Луценка у вигляді справ щодо хабарників третього десятка. Першу лінію, зрозуміло, чіпати не можна. Однак, навіть другій і третій гільдії «відкатників» й видатних фахівців зі зловживань з держзакупівлями нічого не буде, якщо не матиме місце люстрація суддів й повноцінна судова реформа (включно із запровадженням інституту присяжних).

На нараді у генпрокурора, 17 серпня. Луценко, Холодницький, Вітвіцький, Ситник

Доки цього не відбудеться, діяльність Луценка-генпрокурора вперто нагадуватиме Луценка-головного міліціонера: постійній гучні заяви, PR-акції, екшени, бойовики, броньовики, парашутисти, «зоряні війни», обов’язкові прес-конференції з розмахом на 100 гривень і роботою на копійку. Винні ухилятимуться від покарання, злочинність підкорюватиме усе нові й нові галузі економіки, а «стражі порядку» наважаться зачепити хіба що чергового заступника міністра чи мера Богом забутого 100-тисячного містечка. Та й то, після того, коли вимкнуть телекамери, а на шпальтах свіжої преси висохне типографська фарба, слідчі разом зі своїм керівництвом бігтимуть далі. Бо ж на часі вибори, і завтра у цих коридорах опиниться нова команда.
Ті ж діятимуть так само. За старою, обкатаною ще у 90-х роках, схемою: коли більша частина економіки у «тіні», коли готівка становить 70-80% розрахунків (а не 12-13%, як у Швеції, де вже збираються перейти суто на електронні гроші), прийти можна за будь-яким начальничком, й він неодмінно виявиться сяким-таким корупціонером. І так – до безкінечності.
Коли ж ті $50-70 млрд., які за оцінкою експертів зараз перебувають на руках у населення, а це не тільки особисті заощадження, але й оборотні кошти цілих підприємств, власники яких не довіряють банківській системі й на додачу не бажають миритися з відсутністю зрушень у реформуванні податкової системи – коли ці папірці перетворяться у «довгі гроші» й розпочнуться масштабні інфраструктурні проекти на транспорті, у медицині та освіті, а в кишенях українців з’являться гідні зарплати, пенсії та інші соцвиплати, тоді боротися з корупцією стане не цікаво та в усіх аспектах не прибутково. Й вона перестане бути предметом політики.

P.S. До уваги НАБУ! Як живеться простим трудівникам ГПУ.
Звичайнісінький «середнячок» прокурорської системи в одному з міст-мільйонерів України Д. (ім’я цієї шанованої людини ми називати не будемо), чия посада точно називається «заступник начальника слідчого управління прокуратури міста», за п’ять років поспіль невтомної праці у своєму кріслі здатен перетворитися з людини з дешевеньким портфельчиком зі шкіргалантереї на справжнього магната з надприбутковою комерційною нерухомістю: 180 квадратних метрів на речовому ринку, супермаркет у «спальному» районі, а ще 170 квадратних метрів крамниць та офісних приміщень.
За цей самий час придбано будинок на 230 квадратних метрів, помешкання у багатоквартирному будинку площею 150 квадратних метрів, дві ділянки по 0,12 га на околиці.
Автопарк непомітного й нікому невідомого «заступника начальника»: три гаражні бокси та три елітні автівки – Toyota Lexus ES 350, Lexus LX 570, BMW X6.
Статки оформлено на дружину прокурора, яка раніше ніколи й ніде не працювала, проте одночасно з його призначенням на наведену вище посаду чомусь почала займатися підприємництвом. І, як бачимо, дуже успішно.