21 листопада 1964 року Папа Римський Павло VІ проголосив, що Другий Вселенський Собор прийняв рішення про Східні Католицькі Церкви під заголовком «Патріархати Східного обряду», де стверджено, що патріарший устрій є традиційним способом управління у Східних Церквах, та Собор бажає, щоби там, де потрібно, нові патріархати були створені.

В самому тексті окреслено значення і роль патріархів: «Патріархи зі своїми синодами є найвищим авторитетом для всіх справ патріархату, включно з правом встановлення нових єпархій і призначення єпископів їхнього обряду в територіальних межах патріархату без відбору від Римського Понтифіка його необмеженого права втручатися в індивідуальні справи».
У вересні-жовтні 1969 року відбувся Синод українських єпископів в Українському Католицькому Університеті у Римі. На завершення Синоду за підписом усіх учасників надіслано прохання разом із текстом запропонованої Конституції патріархальної структури УКЦ до Верховного Понтифіка, а також прохання піднести Верховного архієпископа УКЦ Йосифа Сліпого до рангу Києво-Галицького патріарха. До цього прохання пізніше долучився відсутній на Синоді архієпископ Амброзій Сенишин з Філадельфії, хоча з документів писань архієпископ Амброзій фактично вважав, що прохання про патріархат УКЦ було не на часі.
У грудні 1969 році Ватикан в особі Папи Павла VІ делегував свого особистого представника кардинала Максиміліана де Фюрстенберга до США на відзначення 10-річчя архієпархії Української Католицької Церкви у Філадельфії. На прохання Українського Конгресового Комітету Америки у резиденції митрополита архієпископа Амброзія Сенишина відбулася зустріч представників УККА з тим же кардиналом. Головною темою дискусії була справа патріархату УКЦ. Про це розповідає і передає текст пресового повідомлення про цю зустріч єпископ Василь Лостен у своїй недавно виданій англомовній книжці під заголовком «Архієпископ Амброзій Сенишин і Його візія Української Католицької Церкви в Америці».
У своїй відповіді кардинал вказав на три головні компоненти питання щодо патріархатів Східних церков у Вселенській Церкві: Другий Ватиканський Вселенський Собор прийняв рішення про створення патріархатів. Створення патріархату – це прерогатива Верховного Понтифіка або Вселенського Собору. Патріарх повинен мати юрисдикцію над вірними на території патріархату. Далі кардинал наголосив, що всі звернення повинні бути звернені до Верховного Понтифіка або Секретаря Стану. Найголовніше, кардинал вказав, що справа патріархату УКЦ є дуже складна тому, що УКЦ не існує на території України, тобто, на території пропонованого патріархату та створення патріархату в цій ситуації може спричинити додаткові переслідування людей там.
У ретроспективі і при об’єктивному аналізі наведеного, а також тексту рішення Вселенського Собору, мабуть, було передчасним з боку Синоду Єпископів УКЦ з 1969 року звертатися зі своєю пропозицією. Архієпископ Амброзій зазнав чимало критики з боку вірних УКЦ через своє розуміння цього питання, але, правдоподібно, несправедливо.
Верховний архієпископ Йосиф Сліпий тлумачив рішення Вселенського Собору інакше, покладаючись на церковну і духовну юрисдикцію, хоча не територіальну. Одначе, Ватикан мав право на своє тлумачення, яке було узгоджене з текстом рішення Собору, а Верховний Понтифік остаточно мав право приймати рішення згідно з цим тлумаченням.
Одначе, від того рішення Собору минуло 52 роки, а від звернення Синоду – 47 років. За цей час відійшли у вічність тодішній Верховний Понтифік і Верховний архієпископ УКЦ, прийшли і відійшли ще три Верховні Понтифіки і ще два Верховні архієпископи УКЦ. Сьогодні новий Верховний Понтифік і новий Верховний архієпископ. А найголовніше, що Україна стала незалежною і Українська Греко-Католицька Церква зайняла своєю юрисдикцією Києво-Галицьку територію. Тобто, змінилося дуже багато, бо виконано всі передумови навіть за тлумаченням Ватикану.
Тільки не змінилося ніщо у проголошенні патріархату Верховним Понтифіком. А вірні і духовенство УГКЦ – одні називають Верховного архієпископа Святослава патріархом, інші – просто Верховним архієпископом. Журнал «Патріархат» перестав фактично писати на цю тему, а пише на різні інші теми, мабуть, під мильним враженням, що патріархат УКЦ – це доконаний факт. Ватикан, а не Синод призначає єпископів УГКЦ. Колись при таких призначеннях були протести, і то дуже голосні і жорсткі, сьогодні прямо береться до відома. У пресовому повідомленні УКЦ про зустріч з Папою фактично у річницю безславного Львівського псевдосиноду після Його контроверсійних зустрічей з речниками Кремля (Путіним і Кирилом), немає ні згадки, що розмова включала також і питання патріархату.
Як це все розуміти? Не знаю, чи надіслано поновне прохання до Верховного Понтифіка від Синоду УКЦ уже після 1991 року, чи прямо чекають далі на відповідь на прохання від 1969 року. Знаю тільки, що Верховний Понтифік Вселенської Католицької Церкви досі не проголосив патріархату УГКЦ помимо того, що для цього існують всі передумови.
Отже, у 25-у річницю проголошення незалежності Української держави та оформлення територіальної юрисдикції УГКЦ, Синод УГКЦ має нагоду й обов’язок звернутися до Верховного Понтифіка з проханням виконати доручення Вселенського Собору з 1964 року. А тоді слово за Верховним Понтифіком.
От нагода для Папи Францішека проявити щось надзвичайне – конкретний вияв правдивої братньої душпастирської любові до українського народу. Це буде справа, давно заслужена нашою Церквою-страждальницею та великою кількістю жертв вірних тої Церкви. Такий чин, мабуть, і не пошкодить прикладом своїм для Вселенського патріарха в Царгороді також.