9 серпня – Міжнародний день корінних народів світу. Відзначають його у всьому світі. А в Україні, як свідчить Мустафа Джемілєв, зроблять це на державному рівні. М. Джемілєв знає, про що каже. Адже він не тільки має звання лідера кримськотатарського народу, але й є Уповноваженим президента України у справах кримськотатарського народу.

А саме цей народ в Україні має статус корінного. Поряд зі ще меншими народами кримчаків, караїмів, гагаузів.
Загалом, у цій проблемі спостерігаємо парадокс.
З одного боку, поняття корінних народів є загальноприйнятним, і представників таких народів у світі налічується більше, ніж 300 мільйонів осіб.
А з іншого боку, його офіційного міжнародного визначення не існує.
Спеціальний доповідач Підкомісії ООН з попередження дискримінації та захисту меншин Х. М. Кобо в 1984 р. запропонував своє визначення, згідно з яким, корінними є народи, «що мають нерозривний історичний зв’язок зі землею, до вторгнення колонізаторів, на території якої вони здавна проживали; що вважають себе відмінними від інших соціальних груп, які в даний час домінують на цих територіях або на окремих її частинах.
Схоже, розуміння потім не раз було підтверджено міжнародними документами.
Так, у Конвенції Міжнародної організації праці № 169 від 1989 р. певні народи в незалежних державах визнаються корінними, якщо вони є нащадками тих, хто колись населяв цю країну чи географічну область, але потім був витіснений іншим народом, який посів у даній державі панівне становище. Але не асимілювався, не розчинився в цьому панівному народові, а зміг зберегти свою самобутність.
Класичний приклад – американські індіанці.
13 вересня 2007 р. Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією 61/295 затвердила Декларацію ООН про права корінних народів.
У ній також дипломатично обійдене визначення цього поняття, зате дано опис прав корінних народів.
Це право на самобутність, право на самоідентифікацію, право не бути асимільованим, право на певні історичні землі, їхні ресурси та право самоврядування на цих територіях, узгоджених з панівним народом даної території.
А ці права логічно приводять до визнання за корінним народом його найбільш важливого права – на політичне та економічне самовизначення.
Хочеться додати – включно до права на власне державне утворення, або ж і на повноцінну державу.
Але питання це дуже гаряче, і всі тут намагаються бути обережними у формулюваннях.
Звичайно, дуже важливим є сприйняття себе корінним народом як окремої етносоціальної спільноти, його етнічна самосвідомість – що і підкреслено в преамбулі Декларації.
Щодо України, то тут названа проблема обговорюється в двох аспектах – проблеми кримськотатарського народу та проблеми українців Польщі, зокрема, Закерзоння.
Із кримськотатарським народом усе було більш менш зрозуміло до 2014 року. Цей народ визнавався корінним народом в Україні, оскільки в національній самосвідомості кримських татар їхньою рідною землею завжди був Крим.
Сьогодні, нібито, нічого не змінилося ні в офіційній позиції української влади, ні в позиції тих політиків, які нині в Україні сприймаються як повноважні представники кримськотатарського народу.
Але як помістити в цю схему той факт, що Крим уже 2 роки є офіційною територією Російської Федерації, поки що не зовсім ясно. Україна оголосила це окупацією. Належність Криму до складу РФ не визнана міжнародною спільнотою. Чимало кримських татар нині проживають на території материкової України. Але вони вважають своєю батьківщиною не Україну, а Крим у складі України.
Не можна ігнорувати і той факт, що колишній Меджліс у нинішньому Криму російською владою заборонено, його лідери – М. Джемілєв і Р. Чубаров – там поза законом, а взамін Меджлісу там установлюються нові структури з кола тих кримськотатарських активістів, які співпрацюють з російською владою.
А щодо українців Закерзоння, то тут справа також є дуже складною.
На відміну від кримських татар в Україні, українці Закерзоння поки що так і не змогли отримати статус корінного народу в Польщі.
Дослідники зазначають, що українську етнічну самосвідомість мають українці Закерзоння, депортовані українці Холмщини, українська етнічна інтелектуальна еліта, активісти української спільноти Польщі.
Вони відповідають практично всім ознакам корінного народу, існують їхні історичні землі, звідки їх було витіснено, існує їхній багаторічний спротив асиміляції. Більше того, вони мають досвід державотворчих зусиль і проектів, бо брали участь у створенні національної державності ЗУНР (1918-1920 рр.), Української Повстанської Республіки на Закерзонні (в травні-серпні 1945 р).
Етномовні карти Речі Посполитої підтверджують, що лемківсько-русинське населення тих земель, які колись були їхніми, а внаслідок історичних пертурбацій стали польськими, було населено українцями, які користувались мовою лемків, вважали себе русинами і зараховували себе до української нації.
Залишилось не так багато – визнати цих українців корінним народом у Польщі. Але поки що цей бар’єр для поляків є надто високим, і коли його можна буде подолати – невідомо.
Наостанок я хочу висловити стурбованість, яка не покидає мене, та й тисячі українців по всіх усюдах.
Чи немає загрози, щоб українці на своїй історичній землі стали перед небезпекою перетворитися на корінний народ у тому сенсі, що їх витіснить панівний конгломерат хохлів, малоросів, етнічних росіян, представників інших націй і народностей, які між собою різняться, але об’єднані одним – не люблять і не визнають українську мову, культуру, історію, право української нації будувати свою національну державу, свою незалежну самостійну соборну церкву?
Адже недавня принизлива подачка українцям у вигляді гарантованого мовного мінімуму в радіо- та телеефірі, який значно менший, ніж половина ефірного часу, є якраз однією з ознак того, що вищезазначений антиукраїнський конгломерат продовжує витісняти українців з мовного та культурного простору, з простору історії, а в підсумку, може зазіхнути і на українські землі – що вже і відбувається і чим дедалі частіше погрожують.
Коли антиукраїнці кажуть, що проект «Україна» є невдалим і йому загрожує неминуча загибель, це і є доктриною перетворення українців зі самостійної нації на окрему народність, а потім етнічну спільноту, яка в чиїхось запалених мізках має стати корінним народом на власних історичних землях під пресом іншої панівної нації-конгломерату.
Історичне завдання українців – не допустити цього, а навпаки – всебічно розвивати українство в усіх вимірах.