Кожної святої Літургії священики цим виголосом закликають вірних приступити і прийняти у Святій Тайні Євхаристії Ісуса Христа. А чи можна прийняти Його і чи ввійде Він до нашого серця, якщо воно не буде чисте і сповнене любові до Нього і до ближніх, згідно з Його Заповідями любові? Ні! Ніколи!

Власне, з таким розумінням, ставленням і переживанням вже з перших часів християнства вірні у Святій Євхаристії приймали до свого серця Спасителя.
Три сторіччя священнослужителі не мали служебників. Не було церковного статуту щодо богослужінь: відправ літургії, вечірні, утрені, звершення Святих Тайн, різних вказівок і приписів щодо сповнення обрядів. Та, проте, було найважливіше – велика віра, праведне і святе життя в любові. А без цього жодні канони, догмати, статут і будь-що інше нічого не варті, безкорисні і не спасенні.
У IV ст. церква отримала свободу віросповідання. З цього часу, крім багатьох важливих проблем, вона в особі великих святих богословів Василія Великого, Івана Золотоустого і Григорія Двоєслова починає впорядковувати церковні відправи. А їх було дуже багато, зокрема, близько 60 чинів літургій. І ніхто навіть не припускав думки про їхню неправильність, бо в основі був дух, а не буква, зміст, а не форма, переживання в серці, а не тілесне, розумове, зовнішнє, формальне звершення, що насправді є обрядопоклонінням. (А Отець Небесний шукає собі поклонників в дусі та істині).
Все перше тисячоліття – це час формування всіх відправ. Найбільшою мірою до цього спричинилися монастирі. Вони окремо кожен для себе творили статут богослужінь. Тому очевидно від тоді походить прислів’я: «Не лізь зі своїм статутом у чужий монастир».
Друге тисячоліття – це активна християнізація грецькими і болгарськими місіонерами слов’янських народів, яка почалася ще наприкінці першого тисячоліття. Велика праця була покладена святими братами Кирилом і Методієм для перекладів з грецької слов’янською мовою Біблії і богослужбових книг. Та з часом навіть у літургійні тексти почали закрадатися помилки. Одні з них з’являлися через неуважність переписувачів, а інші – на їхнє особисте, але неправильне розуміння. Так, у ХIV ст. з’явилася вставка в Євхаристійний канон молитви – тропаря Третього часу «Господи иже Пресвятого Твого Духа…», яка по суті розриває смисловий зв’язок попередньої молитви священика «ще приносимо Тобі цю духовну і безкровну службу і просимо, і молимо, і благаємо…» і наступної «і сотвори ото хліб цей…»
Ще гіршим в ті часи стало опущення слова «і з любов’ю» у виголосі священика, яким він закликає вірних до Святого Причастя. Тобто, правильно мав би він звучати так: «Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступіть». І це повністю відповідало б духу не лише Святої літургії, але й, в цілому, всієї спасенної місії Христа, Його науці, Хресній жертві, які Він звершив для нас, грішних, з безмежної любові. До такої Любові неприпустимо приступати без любові.
На жаль, наші богослови, перекладаючи богослужбові тексти російських видань з церковнослов’янської мови українською, переклали з їхніми помилками, очевидно, довіряючи оригіналам. А, до речі, повне звернення «Зі страхом Божим вірою і любов’ю приступіть» є сьогодні в літургії грецькою, сербською, болгарською і навіть у перекладах російською мовами.
А тепер ще низка важливих зауваг.
З часу прямої трансляції на радіо «Дзвони» різних богослужінь щоп’ят­ниці, у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, і посвяття на прокімені читається стих «Господь воцарився, нехай гніваються люди». Але ж це неприпустимо, бо перший вірш 99 (98) псалма, який є, власне, цим стихом, у Св. Письмі звучить так: «Господь царює – нехай тремтять народи». Так він правильно записаний тільки в одному служебнику Священної і Божественної літургії св. Йоана Золотоустого і св. Василія Великого, виданому видавництвом отців василіян «Місіонер» у Львові 2007 р. А всі інші служебники і молитовники подають неправильний переклад цього стиха. (А як читається цей стих у всіх наших храмах?)
Донедавна правильно було опускати єктенію за «оглашенних». Тепер правильно її виголошувати. В такому випадку правильно і логічно буде, щоб оглашенні виходили з храму, коли прозвучить: «Оглашенні вийдіть», а на виголошенні «Двері, двері в премудрості будьмо уважні», ці двері закривали (?!).

Для чого в повітрі робити знак хреста над неосвяченими дарами?
«Благодарім Господа!» – сьогодні звучить чисто по-російськи. Чи не правильніше було б «подякуймо Господеві», оскільки ці слова і є в усіх літургійних молитвах.
Зовсім незрозумілі дії багатьох священнослужителів на виголошенні: «Твоє від Твоїх...», коли неосвяченими дарами хрестять чи то антимінс, в якому перебуває частинка мощів святого, чи кивот, у якому Господь і є в освячених дарах. А вони ще не освячені. Бо далі диякон виголошує: «Благослови, владико, Святий хліб і сотвори ото хліб цей чесним Тілом Христа Твого; ... а те, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого...». Чи ж у нас подвійне освячення? Чи ми Духа на Духа призиваємо?
Виголошення «Особливо за Пресвяту, Пречисту...» багато вірних сприймають як заклик молитися за Богородицю.
Церковнослов’янське «О, Пресвятей...» означає через Її покров і заступництво або під Її покровом і заступництвом… Те ж саме як перед виголошенням (О, Пресвятей) або під заступництвом спочилих у вірі праотців, отців, патріархів і т. д. і після виголошення через св. Йоана, Пророка, святих дня і всіх святих, тобто, не за них, а через або задля них.

Акафіст до Ісуса Христа

Кондак 1
«Непереможний Владарю (чи Володарю?)... похвалу виписую (виписують цитати, документи, дані і т. д.; чи виголошую Тобі?)».
Ікос 10
«Ісусе, убогих одіння» (чи одіяння?).
Ікос 12
«Ісусе, квіте запашний» («квіте» – в українській мові такого слова не існує. Правильно або «цвіте запашний», або «квітко запашна»).

Молитва до Господа нашого Ісуса Христа

«Тобі, Господи,.. ісповідую гріхи мої... До тебе припадаю недостойний співаючи» (краще було б: визнаючи або оплакуючи... Як можна оспівувати гріхи?).
«... і стріне мене множество мрячних і нелюдських демонів» (чи не краще страшних демонів? Хіба існують людяні демони?)
«... щоб не похвалилися мною вороги мої». (Тут, швидше за все, страх бути приниженим. А потрібно боятися бути переможеним. То, може, правильніше, «...щоб не поглумилися (або: не познущалися) наді мною вороги мої», тобто, не завдали болю).
«... а ворог мій нехай не радіє мною». (та чи не правильніше: нехай не володіє мною?)

Акафіст до Пресвятої Богородиці

Кондак 1
«Непереможній Владарці (українською – Володарці)… благодатні (подячні) пісні виписуємо (приносимо або підносимо)…, щоб звати Тобі (щоб співати Тобі)».
Ікос 3
«Радуйся, ниво родюща» (родюча).
Ікос 5
«Радуйся, бо Ти ... вгасила» (погасила).
«Радуйся, бо Ти позбавила влади нелюдяного мучителя» (жорстокого).
Ікос 6
«Радуйся, покрове світу, ширший від облаків», а є і від оболоків (на мою думку, більший від небес, тому що це охоплює всі виміри (довжину, ширину і т. д.). Слів «облаків» і «оболоків» в українській мові не існує. Такий неправильний переклад є і в молебні до Богоматері.
«Радуйся, служебнице» (а може, служнице?).
Ікос 9
«Радуйся, пристане плавби» (чи плавання?). Слово «плавби» в українській мові не існує.

Молебень до Христа Спасителя

Тропар
«... тому благодарственно кличемо То­бі» (...подячно співаємо або виголошуємо Тобі).
Самогласний, глас 6
«Не повіряй мене людському заступництву, Пресвята Богородице» (не залишай чи не покидай мене на людське заступництво).
«...терпіти я не в силі демонського стріляння» (з якої зброї?!) – «...демонських нападів».
Це ж є і в молебні до Богоматері.

Єктенія

«Ще молимося, щоб зберегтися городові» (місту, бо люди в селах кажуть, що моляться за городи);
«…ізбавив» – визволив (як у молитві «Отче наш»).
Молитва
«Тобі, Господи, … співаючи» (про гріхи не потрібно співати, а «… визнаючи або краще оплакуючи»).
«...Ні, Господи, не забудь щедрот Тво­їх». (Господь нічого не забуває. Тож, потрібно так: «Господи, заради щедрот Твоїх не покарай мене за мої беззаконня...»)

Молебень до Богоматері

Стихири
«... хворих посіщення» (чи відвідання?).
«Радуйся, зростивши грозно таїнст­венне». У «Молитовнику для родини» (видавництво «Апріорі», Львів, 2007), перекладено: «Радуйся, зростивша гро­но таїнственне» (тобто, гроно виноградне – о. М. М.). Проте, в усіх інших молитовниках перекладено «...зростивша грозно таїнственне». Слово «грозно» – західноукраїнський діалектизм, цілком незрозумілий для мешканців інших регіонів України. Тому, щоб запобігти нерозумінню, правильним сучасним літературним і для всіх зрозумілим перекладом є варіант «...зростивша гроно таїнственне».
«…радуйся, двере небесна». На мою думку, кращий варіант перекладу буде або «радуйтесь, двері» або «ворота», оскільки звертання «двере» в українській мові не існує.

Молитва

«Згадай, о всемилостива Діво Маріє… Мати Слова, не погорди словами моїми, а послухай їх ласкаво і вислухай». (Це – тавтологія. Потрібно: вислухай і виконай, тобто, сповни мої прохання).
Зовсім втратила колись правильний і мудрий смисл молитва: «Вислухай нас, Боже, Спасителю наш, уповання всіх кінців землі, і тих, що на морі далеко...» (а хто молитиметься за тих, що близько на морі?).
А в Молитвослові (видавництво оо. василіан 1990, Рим-Торонто) «...Вислухай нас, Боже... надіє всіх людей на землі» (а під землею шахтарів?); «...і тих, що далеко на морі» (а на воді і під водою?); «...та в повітрі» (а над повітрям – космонавти?) Можливо, просто – всіх людей на світі.

Ранішня молитва до Пресвятої Богородиці в широко розповсюдженому молитовнику Християнської родини
«О, Пречиста... Будь мені, Маріє, матір’ю по всі дні життя мого, щоб могла Ти бути моєю Царицею в Небеснім Царстві Твого Сина» (Вона може! Потрібно, щоб я міг бути Її гідною дитиною. Отже, потрібно так: «Щоб я був Твоєю дитиною і в Небеснім Царстві Твого Сина»).
Неприпустима і навіть блюзнірська за своїм змістом помилка вкралася у широко вживану нашим народом молитву «Під Твою милість прибігаємо». З церковнослов’янської мови словосполучення «не презри» переклали українською «не погорди»: «...молитвами нашими в скорботах не погорди». Український тлумачний словник подає значення слова «погордити, погорджувати» як «ставитися до кого-небудь зневажливо, зверхньо, презирливо». І не лише значення, а й саме звучання слова «погордити» вказує на прояв гордості, пихи, зверхності. Отож, хіба Богородиця може погордити кимось або чиїмсь благанням?! Та ж Вона є найкращим взірцем смиренності й покори! У Ній не було і немає й тіні гордості! Тому така смислова помилка повністю суперечить вченню і традиції Церкви щодо особи Пресвятої Богородиці та Її всенародному сприйняттю. З огляду на це, така помилка обов’язково потребує виправлення через адекватний змістовий переклад. Можна вжити один з таких варіантів: «...молитов наших в скорботах (або: в час скорбот) не відкинь» або «...молитвам нашим в скорботах не відмов».
Так, переклади всіх богослужбових книг і, зокрема, Євангелій богословам у тісній співпраці з філологами необхідно добре перевірити і виправити всі помилки.
Як зрозуміє наш сучасник з євангельського читання наступні слова: «...Христос вліз у корабель... стояв над берегом і т. д.»?
Згідно з молитвословами, виданими василіанами, молимось «за отців і братів наших». У жіночих монастирях і на парафіях необхідно додавати «за матерів і сестер наших».
У «Слові св. Івана Золотоустого на Пасху» краще і правильніше читати не «Де твоє, смерте, жало?», а «Смерте! Де твоє жало? Аде! Де твоя перемога?»
Іноді найвища, тобто, немудра і неправильна, ревність священиків спонукає їх до неприпустимих вчинків, які можуть мати навіть трагічні наслідки, про які доводилося дізнатися. Та й сам був свідком того, як дяк на хорах почав читати не той тропар, а настоятель з вівтаря так голосно на весь храм до нього крикнув, що можна було не лише дітям, але й дорослим перелякатися. До того ж, на всю відправу могла втратитися зосередженість на молитві вірних. А це важливіше, ніж будь-яка помилка дяка чи хору.
Буває, що священики вигадують що завгодно, щоби захопити вірних зовнішньою показовою стороною, не переймаючись внутрішньою сутністю. Так, один священик, освячуючи будинок, на противагу іншому священику, обходив його з кадилом і свяченою водою навколо будівлі. А як бути тоді з квартирами на поверхах, як їх обійти навколо? Та найкраще для таких було б окропити будинок з даху.
Велике прохання від дуже багатьох вірян до наших ієрархів, щоб все ж таки доклали зусиль для того, щоби хоч Господня молитва «Отче наш» мала один варіант у всіх єпархіях, а так само і 50-й псалом.
Крім того, щоби на відправі літургії з Ватикану і з нашої катедри було однакове «Вірую» – з Філіокве або без. А то – суцільна плутаниця.
І ще, щоби на Благовіщення, на честь якого був написаний перший акафіст, по радіо співався власне він. Так само на Покров, на святителя Миколая-Чудотворця, бо православні просто насміхаються, що ми не маємо жодного статуту.
Насамкінець треба зауважити, що тут подано далеко не повний перелік помилок і неточностей, а тільки найбільш грубих і таких, що впадають у вічі та потребують якнайскорішого розгляду та коригування компетентними фахівцями.