На високій горі, на Лисоні,
у прекраснім куточку землі,
сплять Вкраїни сини ясночолі,
сплять герої її дорогі.
Ніжний вітер гору обвіває,
обеліск омивають дощі,
серце смуток тяжкий огортає,
біль тупий виринає в душі.
Скільки їх, синьооких, чорнявих,
зовсім юних накрила земля.
Щоби вигнать чужинців зухвалих,
щоби Вільна Вкраїна була.
Не хотілося їм помирати,
залишать матерів у журбі,
їм би ще довго жити, кохати
і творити добро на землі.
Ця могила видніє здалека,
з висоти у пташиний політ.
Звідти видно, як мудрий лелека
ходить поміж озер і боліт.
Хоч далеко до тої могили,
хоч до неї стежина крута,
та не в’януть чарівні жоржини,
пам’ять в серці людському жива.
На горі Бережанській, Лисоні,
золоті колосяться жита
і шепочуть тихенько – Героям –
вічна слава! Безмежна хвала!

Лисоня стала знаною на українських землях як місце героїчної слави і болючих втрат Українських січових стрільців. 2 вересня 1916 року тут була найкривавіша битва легіону УСС у складі австро-угорських коаліційних військ з російською армією. Перемогу було здобуто ціною втрати більше, ніж половини особового складу легіону; 81 вояк убитий, 293 – поранені, 285 – потрапили в полон. Найбільше втрат було серед старшинського складу. У бою полягли хорунжі – Денис Кліщ, Ярослав Кузьмович, Іван Максимишин, Юліан Соколовський. Поранення отримали: сотник Роман Дудинський, поручник Осип Яримович, четарі – Богдан Гнатевич, Остап Коберський, хорунжі – Михайло Мінчак, Євген Ясеницький. Потрапили у полон поручники – Андрій Мельник, Роман Сушко, четар Василь Кучабський, хорунжі – Михайло Дорошенко, Микола Загаєвич, Михайло Матчак та інші…
1927 року за ініціативою Тернопільського воєводства та Бережанського повітового осередку охорони воєнних могил на пам’ять про героїзм українського стрілецтва на Лисоні насипали меморіальний курган, який одразу став місцем паломництва українців. Це викликало різкий спротив польської влади, яка не могла допустити якнайменших проявів патріотизму та стремлінь до державно-політичної незалежності серед української спільноти в Галичині.
Польська поліція забороняла проведення мітингів на Лисоні. Через рік польський уряд видав постанову, згідно з якою всі захоронення вояків на Лисоні переносять на один цвинтар у селі Підвисоке. Лисоня стає відома як «розрита могила»: її розкопували декілька разів, неодноразово нищили і Хрест на ній. Українці протестували проти такої наруги в польському сеймі, зверталися з позовами через осквернення могил до су­ду, врешті, відновлювали могили, встановлювали хрест. Та все повторювалося знову.


Невдовзі після проголошення у Львові в червні 1941 року Акту відновлення Української держави на Лисоні відбувся багатотисячний мітинг, на який прибули українці з усіх куточків Галичини. Найбільше було молоді у національних строях, козацькому та стрілецькому вбранні. Після цієї події німецька окупаційна влада заборонила проведення подібних маніфестацій на горі Лисоня.
Радянський режим також жорстоко боровся за викорінення з пам’яті українців будь-яких згадок про героїчне минуле українського народу в його прагненні до незалежності. У 1970 роках поховання на Лисоні ледве вдалося вберегти – ділянку мали намір розорати під сільськогосподарські угіддя. Ще за існування комуністичної влади у липні 1989 року відбувся величний багатотисячний мітинг-реквієм, на якому вперше майоріли синьо-жовті прапори.
Нині на вершині Лисоні височить Хрест Скорботи і Слави, встановлений у 1994 році, як данина світлій пам’яті Українських січових стрільців. На мармурових плитах викарбувані імена полеглих героїв. Поруч із Хрестом збудована капличка для відправ і молитви. 2007 року біля підніжжя Хреста Скорботи і Слави було встановлено Державний прапор України, а у 2008 – Стенд Пам’яті.

Лисоня – це величавий символ боротьби за волю України, доказ незламності духу та звитяжності українського стрілецтва.
На горі Лисоня 4 вересня 2011 р. розпочався 6-й фестиваль стрілецької та повстанської пісні «Дзвони Лисоні». Участь у фестивалі взяли творчі колективи з Тернопільської, Львівської, Рівненської, Івано-Франківської, Волинської областей.
На фестивалі було представлено виставку українських бойових нагород 1914-1952 років. Почесним гостем заходу був син командувача УПА Романа Шухевича – Юрій.
2-го вересня 2011 року на горі Лисоня розпочалося таборування пластової молоді, які весь час підтримували «стрілецьку ватру». Вогонь з ватри учні шкіл відвезли у всі населені пункти району; о 20.00, в рамках акції «Підтримай вогонь Лисоні», «стрілецькі ватри» запалали на всіх найвищих точках Бережанщини.
Бережанська Лисоня назавжди залишиться Меморіальною святинею пам’яті про героїчну славу і болючі втрати Українських січових стрільців.
Згідно з рішенням уряду України, 100-річчя Лисоні відзначатиметься на державному рівні.
Прохання до всіх українців Америки, а насамперед, до вихідців з Тернопільщини і Бережанщини: запрошуємо підтримати фінансово і духовно відзначення цієї важливої дати нашого історичного минулого. Адже народ, який не знає і не пам’ятає свого минулого – не може мати світлого майбутнього.
Номер рахунку «Лисоня» зможете дізнатися в банку «Самопоміч». Всі датки будуть висвітлені в газеті.