Андрущенко, Порошенко й Зернецька вітають першокурсників на початку нового 2015-2016 року навчання. За ними сидить Зайцева

У самий розпал вступної кампанії-2016 кілька провідних вишів отримали додаткову гучну рекламу у ЗМІ та правоохоронних органах. Чотири зі статусом «національного» й один – зі званням «державного» (за нинішніх умов після кількох жорстких хвиль позбавлення ліцензій й переглядів професорсько-викладацького складу це вже не мало).

Йдеться про Запорізькій національний та Запорізький державний медичний університети, а також про Педагогічний університет імені М. П. Драгоманова й університети у Дніпрі та Кам’янці-Подільському, чиї викладачі офіційно долучилися до «наукових конференцій» в окупованому росіянами Криму. І це при тому, що на півострові наразі заборонено й системно переслідується діяльність усього українського, кримськотатарського, й, взагалі, будь-чого, не пов’язаного з ФСБ.
Як з’ясувалося, разом з підтримуваними Кремлем сепаратистами доцент Володимир Хейлик (Запоріжжя), доцентка Людмила Стребуль (Дніпро) й професорка Ірина Зайцева (Київ) досліджували «російську мову у полікультурному світі». Саме так називалася зорганізована 8-11 липня в Ялті так звана конференція. Не українську ж досліджувати адептам «русского міра»... Та ще й на загарбаній ними суверенній українській території.
За результатами проведення збіговиська «делегати з України» в єдиному кримнашистському запалі приєдналися до дружнього «ватного» хору, який у підсумковій резолюції заспівав «осанну» зрадникам України, очільникам тимчасової окупаційної адміністрації Аксьонову й Константінову, більш відомим як кримінальні авторитети «Гоблін» та «Аксьонов».
Відповідно до оприлюдненої у загальному доступі програми зустрічі, ще п’ятеро російських філологів із Запоріжжя (Каніболоцька, Рагріна, Гейченко, сестри Калашник), двоє з Кам’янця-Подільського (Літвіннікова, Главацька) та одна викладачка з Дніпра (Панченко) подали тези своїх виступів, але, як стверджують в органах держвлади, адмінкордон із Кримом не перетинали й до зони окупації не виїздили. Одначе, формально вони брали участь у заході на загальних підставах, поряд з русистами з Москви, Санкт-Петербурга, Тамбова, Саранська, а також із прифронтових Донецька та Горлівки, де, як і в Криму, є ті, хто щиро підтримує загарбників й з новими силами долучається до справи русифікації.
Питання про те, наскільки потрібною в сучасній України є вивчення російської мови, в яких обсягах та формах, залишимо відкритим. Воно є настільки об’ємним та принциповим, що потребує окремої статті, якщо не цілого циклу статей. Тут справа в іншому. Для чого їхати для обміну досвідом на окуповані території? Та ще й для спілкування з русистами з РФ, а не, скажімо, з країн Балтії чи, скажімо, Фінляндії, де так само існує російськомовна етнічна меншина, що потребує певної обмеженої кількості кваліфікованих педагогічних працівників, котрі мають фахово та високопрофесійно забезпечувати повноцінний навчальний процес, однак, лише з національних державницьких позицій.
Принаймні, заступник декана з наукової роботи факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара Олена Панченко, завідувачка кафедри мовної підготовки Запорізького державного медичного університету Катерина Гейченко й професор Ірина Зайцева з НПУ ім. Михайла Драгоманова мали б розуміти такі очевидні речі. Нібито, відповідні посади зобов’язують. Якщо, звичайно ж, у своїй професійній діяльності вони керуються державницькими міркуваннями.
Чи, може, дехто їздив за новими інструкціями і, як кажуть у кінострічках про шпигунів, за «шифровками з центру»? Не виключено. До прикладу, якщо йдеться про пані Зайцеву, то запитань стосовно неї справді більше, ніж відповідей.
Питання перше. Чому на професорській посаді може навчити майбутніх учителів середньої школи відома поборниця деукраїнізації Донбасу й колишня заступниця одіозного міністра освіти й науки Дмітрія Табачніка? Як готувати підґрунтя для російського збройного вторгнення? Чи як славити у навчальних закладах Партію регіонів, заохочуючи встановлення недемократичного одноосібного правління, як це було за Януковича?
Нагадаємо, що це саме та «регіоналка» Зайцева, яка добрих років двадцять послідовно боролася з «українським націоналізмом» і «фашизмом» на Донбасі, захищаючи міф про «реальну двомовність» України. Більше того, українську мову вона вважає неповноцінною (нею, каже вона, начебто, надруковано значно менше наукової літератури, ніж російською), не надто потрібною для учнів й взагалі не потрібною для студентів-іноземців. Це саме та Зайцева, яка витісняла українську за рахунок російської, цілеспрямовано русифіковувала школи й впроваджувала подвійні українсько-російські шкільні атестати (програма «Московський атестат»), переконуючи дітей та їхніх батьків у тому, що в РФ «студенту з України запропонують значно кращі, ніж на батьківщині, умови в плані забезпечення житлом, роботою». А, опинившись з подачі ПР у Києві, надала своїй діяльності загальнодержавного масштабу, зокрема, лобіювала скорочення вивчення школярами історії України та скасування обов’язкового титрування російських кіно- й телефільмів державною мовою («Уявляєте, яка буде економія!»).
Порівняно нещодавно 171 представник української громадськості – вчені, педагоги, митці, політики та журналісти – вимагали від чинного міністра освіти і науки України Лілії Гриневич, а також ректора Національного педагогічного університету Віктора Андрущенка звільнити Зайцеву з посади професора НПУ. У відповідь Гриневич навела формальне роз’яснення, що, оскільки університет діє на принципах автономії та самоврядування, призначати або звільняти працівників цього закладу має його керівник.
Питання друге. Яким чином викладач з національного вишу у Києві може поєднувати свою основну роботу з викладанням у... фейковій «Луганській державній академії культури і мистецтв імені Матусовського» (рос. «ЛГАКИ»), створеній бойовиками «ЛНР»? Чи то пак діяльність у «ЛНР» є для Зайцевої основною, а вже у Києві – додатковою, так би мовити, факультативною?
Факт «офіційного» працевлаштування Зайцевої в «ЛГАКІ» відомому журналісту-розслідувачу Сергієві Іванову, котрий змушений був виїхати з Луганська й нині живе та працює у Києві, підтвердили телефоном на «ЛНР»-івський «кафедрі», у «приймальні ректора», а також у їхньому «відділі кадрів». Записи своїх розмов з «академією» бойовиків він виклав на YouTube.
Питання третє. Чому за Зайцеву «взялися» лише після відповідного розголосу? Чому «робоча група» з «вивчення ситуації», як написав Андрущенко в пояснювальному листі до Міносвіти, аби не зганьбити добре ім’я «драгоманівців», створюється тільки тепер? Й чому там «категорично засуджують» тільки участь Зайцевої у кримській «конференції», й не кажуть жодного слова про її роботу в «ЛГАКІ»?
Може, тому, що саме Зайцева керувала докторською дисертацією Алли Анатоліївни Зернецької (дівоче прізвище – Переведенцева), рідної сестри першої леді країни Марини Порошенко. А з місяць тому на зборах Інституту іноземної філології НПУ його директором одностайно було обрано саме Зернецьку.
...Табачник переховується від українського правосуддя за кордоном. Його рахунки та майно заарештовано. Отож, пані потрібні нові впливові покровителі. Бажано з бізнесом на території РФ й приналежністю до Московського патріархату.
Тим більше, якщо доводиться виконувати таку надскладну й небезпечну місію, як «човникове» викладання у Києві й Луганську одночасно. Але... однією мовою й майже за однаковою програмою. Не цураючись отримувати зарплату й пенсію в російських рублях у терористів, тоді, коли інші викладачі з того ж університету ім. Драгоманова йдуть добровольцями на фронт, на передову, щодня пильно вдивляючись в очі смерті. Тоді, коли з окупованого Донецька до Києва з ножем у кишені їде навіжений «адвокат» Оленцевич (читачі мають пам’ятати цю особу за однотипними судовими позовами у відповідь на присвоєння звання Герой України Степанові Бандері й Романові Шухевичу, у відповідь на вшанування жертв сталінського Голодомору тощо) й кидається на дружину Олександра Турчинова, яка викладає у тому ж корпусі, що й Зайцева.

Що сказало МОН

Як і у випадку з налаштованими проти України вчителями (на жаль, такі є і досі) реакція профільного міністерства щодо Зайцевої, Хейлика&Co. є вкрай розгубленою, а, отже, беззубою. Відповідальності там на себе брати не хочуть і в кращих традиціях пострадянських бюрократів намагаються перекласти її, себто, відповідальність, на інших. Зокрема, на правоохоронців.
Правову оцінку діям українських науковців, які брали участь у заходах на території окупованого Криму, у Міністерстві освіти і науки просять дати Службу безпеки та Генеральну прокуратуру.
«Проведення «міжнародних наукових заходів» у незаконно анексованому Криму є частиною політики Росії, що має на меті хоча б частково «легітимізувати» факт анексії в очах міжнародної спільноти», – заявили у Міносвіти.
Також у відомстві запевнили, що «жоден з українських науковців не перебував на згаданій «конференції» як представник свого університету». Мовляв, Зайцева, Стребуль та Хейлик поїхали туди з «порушенням трудового законодавства» (хоча alma mater Хейлика стверджує, що він їздив під час відпустки за власний рахунок).
Так і хочеться підказати юридичній службі МОНу: шановні, а як же пункт 3 статті 41 Кодексу законів України про працю, де додатковою підставою для звільнення з роботи будь-якого педагогічного працівника є «вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи»? Чи співпраця з терористами і російськими окупантами це вже не «аморальний вчинок»?
Що ж до перебування педагогів (так само як і державних службовців, до речі) на окупованій РФ українській території, то це питання потребує окремого врегулювання на рівні Верховної Ради й окремого закону «Про окуповані території», де буде чітко прописано, які райони підпадають під цю категорію, а які не підпадають. Де буде детально розписано режим перебування на цих територіях громадян України, режим економічного співробітництва з ними, якщо таке взагалі можливе, тощо.
Поки що ж із цими територіями суцільна невизначеність, яка модерується в «ручному» режимі. Й нерідко в інтересах наближених до влади осіб.
Виступати там на «конференціях» – ні, не можна. Це ганебно й аморально, питань немає.
Однак, офіційно закуповувати вугілля та іншу стратегічну сировину – так, можна. Із цим усе гаразд.
Перераховуючи туди кошти, які потім йдуть на «конференції». Й не тільки...

P. S. 28 липня професор Зайцева І. П. написала заяву на звільнення за угодою сторін. Перед цим адміністрація вишу виявила, що вона була відсутня в університеті ім. Драгоманова з 20 травня по 15 червня 2016 року, хоча, згідно з табелем обліку використання робочого часу, її протабельовано повністю, що суперечить чинному законодавству України.
30 липня ГПУ затримала Єфремова О. С., який свого часу виписав їй політичний «квиток» на Київ.