Перші дні серпня принесли важливі новини всім, хто тим чи іншим чином пов’язаний зі сферою освіти – від абітурієнтів до провідних освітян.

По-перше, 27 липня завершилася вступна кампанія в українські виші, яка почалася з 11 липня. І першого серпня почали оприлюднюватися списки тих щасливчиків, які пройшли на безкоштовні місця.
Безкоштовні для них та їхніх батьків, бо ці місця також оплачуються, але через державне замовлення коштами Держбюджету. До речі, ці витрати на вищу освіту (держзамовлення) хоча й недостатні, але для бідної країни все-таки вагомі – вони складають 3,5% від бюджету України.
За даними Мінекономрозвитку обсяги державного замовлення у вищих навчальних закладах склали 272 588 місць, що на12,3% більше, ніж минулого року.
Поки що остаточні підсумки підводити треба дуже обережно. Бо дискусія щодо окремих цифр і показників все ще триває.
Міністерство освіти та керівництво українських вишів дають свої цифри, а окремі експерти та ЗМІ ставлять свої питання і висловлюють власні позиції, інколи гостро дискутуючи з керівними посадовцями сфери освіти.
Перший заступник міністра освіти та науки Інна Совсун поінформувала, що до 6 серпня абітурієнти-бюджетники повинні надати у виші, до яких вступали, оригінали документів для офіційного зарахування. На контрактну форму навчання документи слід подати до 10 серпня, а зарахування відбудеться 12 серпня.
Тим часом проводяться організаційні заходи, спрямовані на продовження змін та реформувань у освіті.
Так, наприкінці вступної кампанії, 27 липня нинішнього року, Кабінет міністрів України затвердив склад і тим самим запустив роботу Національного агентства забезпечення якості вищої освіти в Україні.
А лише через 2 дні, в п’ятницю, 29 липня, президент України Петро Порошенко підписав указ про призначення міністра освіти і науки України Лілії Гриневич главою Комітету з Державної премії України в галузі освіти та затвердження нового персонального складу цього важливого органу.
Переглянувши цей персональний склад, із приємністю побачив, що з добрий десяток його членів маю приємність знати і в різні часи по справах спілкуватися, а з декотрими з них разом вчитися чи працювати.
Тож можу з переконаністю стверджувати, що склад Комітету в своїй основі професійно, творчо та морально дуже потужний.
Це, передусім, президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень, призначений заступником голови Комітету, Віктор Андрущенко (ректор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, голова Асоціації ректорів педагогічних університетів ), Іван Бех (директор Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України), Ярослав Болюбаш (відповідальний секретар Спілки ректорів вищих навчальних закладів України), Володимир Горбулін (перший віце-президент Національної академії наук України, директор Національного інституту стратегічних досліджень, радник президента України), Леонід Губерський (ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова Спілки ректорів вищих навчальних закладів України), Михайло Згуровський (ректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», голова Асоціації ректорів вищих технічних навчальних закладів України), Володимир Луговий (перший віце-президент Національної академії педагогічних наук України), Анатолій Мазаракі (ректор Київського національного торговельно-економічного університету), Сергій Максименко (академік-секретар відділення психології, вікової фізіології та дефектології Національної академії педагогічних наук України, директор Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України), Анатолій Павленко (ректор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана), донька видатного українського педагога Василя Сухомлинського Ольга – академік-секретар відділення загальної педагогіки та філософії освіти Національної академії педагогічних наук України).
Окрім цих провідних вітчизняних освітян, до складу Комітету увійшла низка інших керівників вищих, середніх і навіть дошкільних навчальних закладів, деякі державні службовці та посадовці системи керівництва освітою і зовсім мало представників громадського сектора.
Питання це, звичайно, дискусійне, але критики зазначають, що абсолютна перевага у складі Комітету чиновників та керівників системи освіти та її різноманітних закладів робить цю систему своєрідним замкненим контуром. Хоча й гарантує високий фаховий рівень персонального складу цього новоствореного органу.
Важливо, щоб цей високоповажний консиліум з освітянських премій не перетворився з часом на такий собі «міжсобойчик», коли його члени будуть по черзі нагороджувати один одного. Виходячи з його складу, такого бути не повинно.
Звичайно, більшість з них варті і премій, але особливо важливо помічати і відзначати творчу педагогічну та освітянську діяльність талановитих учителів, вихователів, які у товщі народу, в селах, невеликих містечках, в інтернатах, спеціалізованих закладах десятиріччями здійснюють подвижницьку, часом каторжну за навантаженнями, святу справу виховання та навчання дітей і молоді України.
Як колись сільський вчитель з Кіровоградщини Василь Сухомлинський став провідною «зіркою» вітчизняної педагогіки і класиком за життя, не покидаючи рідного села і школи, так і теперішні педагогічні таланти вправі розраховувати, що такий висококваліфікований склад Комітету з премій може і повинен помічати нових Сухомлинських.
Помічати і відзначати. Зокрема, і преміями.
Новий міністр освіти Лілія Гриневич та її колеги мають вписати роботу цього Комітету в структуру тих реформ, яких так гостро і нагально потребує вітчизняна сфера освіти.