Нещодавно 94-річний сотенний УПА Мирослав Симчич-«Кривоніс» після перенесеного інсульту повернувся з лікарні до своєї скромної однокімнатної квартири у Коломиї.

14 липня 2016 року ми двоє з моїм двоюрідним братом Іваном Климюком, головою Березівської станиці Братства ОУН-УПА, відвідали народного героя України «Кривоноса» і, зважаючи на його стан здоров’я, яким пильно і турботливо опікується його дружина Раїса, коротко поспілкувались на наболілі теми. І хоча тіло «Кривоноса» перестає підкорятись крицевій волі й оптимістично-бійцівському духові сотенного, його розум ясний і бадьорий.
Оскільки в ці дні на саміті НАТО у Варшаві українська делегація на чолі з президентом України Петром Порошенком досягла значних успіхів у питаннях міжнародної підтримки нашої держави у боротьбі проти російських агресорів-окупантів, за дивним збігом, цілковито в інтересах російської загарбницької і безвідповідальної політики, екстремістсько-шовіністичні елементи в Польщі знову почали мусолити стару і болючу для обох народів тему Волинської трагедії 1943 року, я запитав «Кривоноса», чому поляки піддаються деструкції у питаннях українсько-польських відносин. «Кривоніс» повільно розповів про те, що в 1943 році бойові підрозділи УПА, які базувались і діяли в Карпатах, вели безперервні бої з німецькими окупантами, що саме в розпал Волинської трагедії німці намагались здобути бандерівську столицю село Космач, що на Косівщині; війська фашистських окупантів напали на повстанську столицю з трьох напрямків: з Яблунева, з Жаб’я (тепер Верховина) і з Микуличина. Але повстанці відійшли в гори, і коли всі відділи гітлерівців заполонили розложисте на пагорбах гуцульське село, упівці замкнули кільце довкола ворогів і в тривалих і затяжних боях знищили нападників. Згодом, у січні 1945 року, такий самий тактичний прийом повстанці вчинили і з московсько-большевицькими карателями депортаційної дивізії генерала ще й на додачу героя совітського союзу (за депортацію кримських татарів) Дергачова.
Оскільки у Космачі функціонувала старшинська школа УПА, де вишколювали офіцерів і де пройшов вишкіл «Кривоніс», то не тільки курсанти цього вишколу, але і всі бійці були добре проінформовані про події на Волині. Упівці дізналися про т. зв. «осадників», тобто, понад двісті тисяч поляків, яких польський уряд переселив на Волинь після окупації Польщею Західних областей України в міжвоєнний час, тобто, після 1920 року. Малося на меті повністю ополячити Західні області України. Крім задавненої польсько-української конфліктності, українцям допікала т. зв. «пацифікація», тобто, заборона всього українського, проти якої різко повстало молодіжне крило ОУН на чолі зі Степаном Бандерою і влаштувало низку атентатів, зокрема, на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького.
З перших днів війни на Волині активно діяли московсько-большевицькі диверсанти, які провокували своїми терористичними діями німецьких окупантів на масові репресії проти мирного українського населення. Створена на Волині УПА під орудою Тараса Бульби-Боровця всіма силами намагалась порозумітись з Армією Крайовою щодо спільних дій проти німців, але, як пише у своїй книжці «Армія без держави» отаман Волинської Січі Бульба-Боровець, «Шовіністичне польське підпілля далі вважало Західну Україну невід’ємною складовою частиною Польщі і на жодні переговори з українськими «зрадниками Польщі» не хотіло дати своєї згоди. Вони називали УПА «бандою», яка бореться і буде боротися проти цілості кордонів Польщі». Міжетнічна війна на Волині між поляками та українцями була, на думку «Кривоноса», інспірована спецслужбами як большевицького НКВС, так і фашистського гестапо з метою, щоб поляки та українці перебили одні одних, а вони, як окупанти, скористались з цього конфлікту і загарбали українські землі. «Кривоніс» каже, що у Волинській трагедії з боку москалів були задіяні боївки армії польського генерала Андерса, яку совєти сформували з ув’язнених поляків на підставі договору «Сталін-Сікорський».
Андерсівці та Армія Крайова винищували українські села на Волині, не шкодуючи ні жінок, ні маленьких дітей. Під кінець Другої світової війни армія Андерса перейшла на бік західних альянтів. Приблизні втрати під час Волинської трагедії «Кривоніс» оцінює у 20 тисяч з боку українців і понад 30 тисяч з боку поляків. Щодо деструктивної постанови Польського сейму про визнання геноцидом Волинської трагедії 1943 року, то «Кривоніс» вважає, що питання волинських жертв було вирішене ще президентами О. Кваснєвським і Л. Кучмою у 2003 році, коли спільно парламентами обох держав були ухвалені ідентичні постанови в дусі порозуміння: «Прощаємо і просимо прощення».
І не треба спекулювати окремим політикам на крові міжетнічного непорозуміння, спровокованого лютими ворогами як України, так і Польщі, які і тепер намагаються через свою агентуру посварити два наші народи і відгородити Україну від рятівного блоку НАТО та Євросоюзу, адже інтеграція України до Балто-Чорноморської дуги під егідою НАТО – це основна проблема Росії. Якщо польським шовіністам так кортить вживати слово «геноцид», то краще б вони нарекли цим словом масакру цвіту польської нації – офіцерів та представників інтелігенції, розстріляних большевицько-сталінськими енкаведистами під білоруським селом Катинь без оголошення війни Польщі, або до цих пір невідомо як знищений над територією Росії польський урядовий літак з майже повним персоналом керівництва Польщі на чолі з президентом Качинським.
Тільки боягузи і зрадники свого народу, вважає «Кривоніс», можуть закривати очі на такі кричущі звірства. Оптимістичною перспективою українсько-польських відносин мають бути такі наші спільні дії, які проявились яскраво під час спільного проведення чемпіонату з футболу «Євро-2012», коли москальські фани вчинили бійки, але польські вболівальники та охоронці порядку приборкали хуліганів.
Взірцем і символом наших двосторонніх відносин мають бути польські банки, які відкрили кредитну лінію в розмірі один мільярд доларів для виснаженої російсько-українською війною і корупцією України, а також Лєшик Бальцерович,творець польського «економічного чуда», який тепер продуктивно працює радником президента України Петра Порошенка. Тому старенький упівець Мирослав Симчич-«Кривоніс» переконаний, що нас з поляками має об’єднувати спільне майбутнє.