Шон Іден (Тарас Шевченко), Джеремі Тарді (Айра Олдрідж), Марія Плешкевич (Катя Толстая) та бандурист Юліан Китастий (автор та виконавець музичного супроводу) у виставі «Темна ніч, ясні зорі» авторства мистецької групи «Яра». Режисер – Вірляна Ткач *****
	Шон Іден (Тарас Шевченко) – американський музикант, композитор, актор вразив проникненістю в життя та долю українського геніального поета *****
	Шона Такер (Мати Айри) та Барак Такер (Айра підліткового віку) у виставі «Темна ніч, ясні зорі»

Мистецька група «Яра» – проукраїнський експериментальний театр

Американський театральний режисер та перекладач українського походження Вірляна Ткач протягом 25 років є незмінним художнім керівником організованої нею мистецької групи «Яра». Наша газета не раз писала про цей експериментальний театр. Зокрема, в останніх двох авторських публікаціях йшлося про зустріч з письменником Сергієм Жаданом з Харкова разом з групою «Яра» у Нью-Йорку (№ 16, 17, 2016).

Оригінальність цієї групи в тому, що її альма-матер став американський експериментальний театр ЛаМаМа, що в даунтауні Мангеттена, недалеко від української ерії. А, отже, і вони – митці «Яри» – експериментують. І, насамперед, у засобах вираження, відмінних від традиційного театру. Це і драма, і мюзикл, і відеоряд, і театр поезії, і пісня, і танець – все в одному. В музичному супроводі – народні українські інструменти, такі, як бандура, трембіта, сопілка, баян, морінхур та двострунний смичковий інструмент кил-кияк (відповідно, монгольський та киргизький народні струнні інструменти), а також найсучасніші комп’ютерні музичні програми. Назвали це в 90-х роках синтетичним театром з його метафоричністю, символізмом, мінімалізмом і «mixed» («змішанням»). Але це ще не все. Акторський склад – мультинаціональний. Мова на сцені – теж мультинаціональна. Здебільшого, англійська (театр розрахований на англомовних американців). Українська мова, хоч трішки, має звучати у виставі обов’язково.

Національна заслуга Вірляни Ткач у тому, що вона добре знає українську літературу, театр, історію, рідну мову перфектно зберегла, робить переклади англійською Шевченка, Тичини та інших українських поетів. Навіть американську премію отримала за перекладацьку роботу. А головне – з 34-х вистав (вона називає їх «міжнародними проектами») дві третини з них пов’язані з українським театром та літературою. Саме український класик – Лесь Курбас – її кумир. Двадцять три вистави, поставлених нею, базуються на творах українських поетів-класиків та сучасних: Т. Шевченка, Л. Українки, В. Ярошенка, С. Жадана, О. Лишеги. Чого варті лише впродовж останніх 5 років виступи в Мангеттені колядників із карпатського села Криворівня з автентичним різдвяним репертуаром та справжньою трембітою! «Яра» здійснює чи не щорічні поїздки в Україну з прем’єрами або майстер-класами (в центри Курбаса у Києві та Львові). Виявляється, недарма отримала державну премію – орден княгині Ольги.

Цікавий збіг: випадковим моїм сусідом на перегляді вистави «Темна ніч, ясні зорі», про яку піде мова, виявився однокашник Вірляни в роки навчання в театральній студії Колумбійського університету Джон, який працює в Оф-Бродвеї. Він сказав: «Вірляна найбільш успішна серед нас – 20 студентів мистецьких студій. Вона найбільш креативна, творча». Приємно.

Першоджерело для створення вистави «Темна ніч, ясні зорі»

А тепер про прем’єрний показ «Яри» в Нью-Йорку в червні 2016-го вистави «Темна ніч, ясні зорі». Режисер-постановник – Вірляна Ткач. Вистава створена на документальній основі з життя Тараса Шевченка. Це історія знайомства та короткої дружби двох ясних зірок на історичному небосхилі світової культури: нашого Кобзаря Тараса Шевченка (1814-1861) та його сучасника, видатного афро-американського актора Айри Олдріджа – Іra Aldridge (1807-1867). У київському музеї Тараса Шевченка зберігається відомий хрестоматійний портрет Айри Олдріджа, написаний Тарасом Шевченком у1858 р. Тарас Шевченко тоді уже повернувся із заслання, проживав у будинку віце-президента Академії мистецтв, художника, графа Федора Толстого, який, до слова, і виклопотав помилування для нього. В цей же час родина Толстих на час перших гастролей у Росії дала прихисток Айрі Олдріджу. Тут вони і познайомилися, подружилися на ґрунті багатьох збігів життєвої долі та особистих симпатій. Велику роль у цих відносинах зіграла 15-річна донька Толстих – Катя. Вона була їхнім перекладачем, симпатизувала обом. І найважливіше, коли вже стала відомою художницею Катериною Юнге, жила та працювала в Києві, написала мемуари (1912), в яких детально розповіла про свої юнацькі враження від спілкування цих двох зірок і вже з точки зору зрілого віку розказала, що ж так об’єднувало Тараса з України та Айру – з Америки... Її мемуари стали першоджерелом для створення вистави.

Здається, жодна вистава з репертуару «Яри» останніх років не була така популярна і відвідувана. 12 вистав протягом 3-х тижнів! Для камерного експериментального театру – це успіх. У середовищі естетів громади побутувало навіть запитання: «А ти уже була (був) у Вірляни?»

Що, на мій погляд, зіграло роль у цьому успіху? Безумовно, цікавість до тематики: з життя славетних людей. І наступне. Сценарій вистави, що, зазвичай, називають п’єсою, був найбільш приближеним до традиційного сюжету і вдовольняв таким чином шанувальників театру – традиціоналістів і модерністів, які звикли, що Вірляна «видасть» щось несподіване. Приємною несподіванкою, як на мене, виявилася якраз послідовна сюжетна лінія з додатком несподіваних креативних «вкраплин», які тримали глядача у стані зацікавлення, очікування чогось «вірлянівського». Наприклад, цікава знахідка – танець українця, афроамериканця та росіянки під мелодію, виконану Юліаном Китастим на бандурі: «По дорозі рак, рак, Нехай буде так, так! Якби таки молодиці Посіяли мак, мак!» Або коли Айра Олдрідж (Джеремі Тарді), позуючи Тарасові Шевченку (Шон Іден), за спиною маляра навмисне, для сміху, блазнював, кривлявся. Як у коміка, це в нього класно виходило. Або репліка Каті Толстої (Марія Плешкевич), коли вона пригощала своїх гостей чаєм: «Тарасе Григоровичу! Ром до чаю, а не чай до рому» – вдалий прозорий натяк. Взагалі, поставлена мета – показати не бронзового, хрестоматійного Шевченка, а, передусім, Людину, яка живе, як усі, страждаючи, переживаючи наругу заслання, нудьгуючи за Батьківщиною, але й веселячись і мріючи про хатинку свою і родину. Десь може трохи більше, ніж один місяць спілкувався з Айрою Олдріджем, розуміючи один одного з помірним втручанням юної перекладачки – Каті. В своїх мемуарах Катерина Толстая-Юнге писала: «В них обох було надто багато спільного: обидва – чисті, чесні душі, обидва – справжні художники, обидва мали тяжкі переживання в юності. Вони не могли спілкуватися інакше, як за допомогою перекладача, але вони співали один одному пісні своєї Батьківщини і так знаходили порозуміння». В цій, як і інших виставах «Яри», йдеться про можливість комунікації без використання мовних засобів.

Народження вистави в «Яри» – завжди ексклюзив

Але моєю першою внутрішньою експресією щодо вистави було: «Ексклюзив»! Коли дізналась, що п’єса для вистави, яку так позитивно сприйняли глядачі різних естетичних вподобань, писали ... колективно! А саме: творці та актори вистави: Вірляна Ткач – режисер, автор музичного супроводу та виконавець пісень Юліан Китастий та четверо з п’яти виконавців ролей. Це актори: Джеремі Тарді (Айра), Шона Такер (мати Айра), Шон Іден (Тарас), Марія Плешкевич (Катя) та Микола Шкарабан (Тарас, Україна). Останній грав роль Шевченка українською мовою в час гастролей в Україні в 2014 р. Тоді зіграли вісім вистав: в Одесі (участь в американському фестивалі) та в центрах Курбаса у Львові та Києві.

Як з’явилася п’єса? Збиралися на кухні у Вірляни, і кожен щось придумував, пропонував. Так виписувалися окремі епізоди, мізансцени, які потім оформлювалися в сцени. Далі «вибудовували» весь сюжет, додавали відеоряд. Вийшла унікальна п’єса, колективний творчо-інтелектуальний продукт, якого не знайдете більше ніде. Правда, всі вистави «Яри» «пишуться» колективно. Тут було, думаю, найскладніше, тому що матеріал зобов’язував дотримуватися реальних подій. А ось як його відтворити і змалювати героїв – у цьому був і виклик для акторів, і інтрига для глядачів. Судячи з відгуків, митці «Яри» впоралися на «відмінно».

Що ж вийшло?

Структура: пролог, три сцени, епілог. Три зустрічі двох зірок – Тараса та Айри у будинку Толстих у Санкт-Петербурзі. Кожна пов’язана з конкретною датою: І. «Знайомство» (12 листопада 1858), ІІ. «Заборона» (через місяць після зустрічі – посвячення один одного в життєвий та творчий досвід), ІІІ. «Портрет» (25 грудня, 1858).

Пролог: Катя Толстая (Марія Плешкевич) в образі жінки похилого віку тримає свій «Щоденник» і згадує, як колись батько зустрів Його (Тараса Шевченка) на станції і привів до їхньої оселі... Гортаючи цей старий зшиток, якому 50 років, натрапляє на дату 12 листопада 1858 року, і свої записи в цей день...

Вистава розпочалася з біографічної події двох головних героїв. На сцені – Тарас читає вірш з часів заслання. Переклад англійською тут і далі Вірляни Ткач та Ванди Фіппс. Юліан Китастий грає вступну мелодію.

Отож, на сцену входять Айра і Катя – весела, жвава 15-річна юначка і знайомить своїх гостей. Тарас робить комплімент Айрі щодо його ролі Отелло в однойменній виставі і просить виконати один з монологів.

Вистава пішла... У швидкому ритмі, хоч цього не помічаєш. Ніби все йде по-домашньому буденно в цій гостинній оселі, де буде писатися згодом портрет Айри. Спілкування героїв досить просте, доступне. Потішне намагання Тараса запам’ятати англійські слова, Айри – українські. Довелося довго пояснювати, чому Шевченко з такою міцною статурою є «Little Russia» ( з Малоросії). Згодом з радістю знаходили зрозумілі обом слова «mama», «home», «portrait», «frіend», «веаutiful».

Що з’єднало цих двох людей? Як вони здивувалися, коли дізналися, що батьки в обох померли, коли їм було по 9 років. Обоє народилися в часи «Темної ночі» (в Росії – кріпацтво, в Америці, де народився і навчався Айра, громадянська війна). Обоє проживають не на своїх батьківщинах. І мріють про них.

Айра прожив після Шевченка ще 6 років, гастролював в Європі і Росії, підготував гастролі для поїздки на Батьківщину, але не встиг. Теж пішов в інші світи на чужині, як і наш Тарас Шевченко.

А тим часом при зустрічах розповідають про свої долі. Шевченко розказує, як його арештували прямо на пароплаві на Дніпрі, коли він прямував на весілля до друга. Айра ніяк не може зрозуміти, що арештували лиш тому, що царю не сподобалася його поема. А що за це «дали» 25 років заслання, не сприймав зовсім. Приводом до цієї розповіді слугувало радісне повідомлення Каті, що директор театру в Санкт-Петербурзі замість 6-ти вистав дозволив грати 21, «але не ту, де йдеться про вбивство короля». Мається на увазі «Макбет». Виставу до цього часу, до слова, в Британії називають «Шотландська п’єса», а в Росії вона була заборонена якраз через вбивство (за змістом) першої особи в королівстві. Звичайно, Айра обурився цензурою.

Під час вистави Айра на прохання Тараса демонстрував свій талант трагіка в уривках із п’єс «Отелло», «Король Лір», «Венеціанський купець», а талант коміка – монологом з комедії «The Padlock» Ісаака Бікерстаффа.

Тарас, своєю чергою, читав для Айри свої поезії. Катя, як могла, перекладала. А в п’єсі – це переклади, повторююся, Вірляни Ткач та Ванди Фіппс. У виставі твори Шевченка мають важливе місце і відіграють значну роль. Американський англомовний глядач знайомиться з творчістю нашого генія.

Прозвучали майстерно виконані Шоном Іденом (Тарас) радикальні поезії «...А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить...», «Такії, Боже наш, діла ... Ми в раї пекло розвели...», «Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні...» Мріючи про повернення в Україну, процитував своє бажання: «Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насаджу...»

На прощання, розстаючись з Айрі, радісно повідомив, що їде додому, в Україну: «Ми заспівали, розійшлись... Чи зійдемося ж знову? Чи заспіваємо колись?»
Не довелося.

Епілог. Щоденник 1912

Завершальна мізансцена: Катерина Толстая-Юнге зачитує уривок зі своїх мемуарів: «Тарас Шевченко намагався поїхати на Батьківщину, але був арештований і повернувся назад у Санкт-Петербург. Помер за 7 днів до скасування кріпацтва. Скоро після відвідин містера Олдріджа в Лондоні я дізналася, що він виконав обіцянку, дану Шевченкові – відвідати його вдома, на Батьківщині. Олдрідж зіграв свої вистави в Києві, Харкові, Житомирі, Одесі. Містер Олдрідж після закінчення громадянської війни в Америці мав намір відвідати свою Батьківщину з гастролями, але скоро помер. Обидва художники ніколи не змогли повернулися до своїх домівок. Але мій дім став їхнім домом. А портрет Айри Олдріджа, написаний Шевченком, я зберегла...»



«Митці «Яри» грали з ентузіазмом, любов’ю та глибоким проникненням у матеріал», – такими були відгуки тих, хто поділився своїми враженнями.

Глядачів інтригувало, як впорається американський музикант та актор Шон Іден з роллю Тараса (Шевченка). Адже образ поета близький та добре знаний переважній більшості глядачів. Шону Ідену допоміг, як мені здається, великий досвід співпраці з групою «Яра» ще з 1990 р. Він зіграв у трьох виставах «Яри» і брав участь у багатьох поетичних вечорах. Художнє читання – це його «коник». З віршами Шевченка Шон впорався дуже добре, переконливо, і своїм іміджем був схожий на Тараса. Привабливість зіграла свою позитивну роль.

Джеремі Тарді – актор-афроамериканець, приїхав з Лос-Анджелеса, щоб зіграти роль Айри (Олдріджа) та навіть грав її в Україні (2014). Раніше він зіграв Лукаша у виставі «Вогонь Вода Ніч» за «Лісовою піснею» Лесі Українки.

Відчувалося, що Айрі Олдрідж – це його роль, він буквально «купався» в цьому матеріалі, насолоджуючись різноплановістю ролі: і трагік, і комедійний актор, і драматичний, коли йшлося про власне життя. Чудово! Іскрометно! Захоплююче!

Чи не найбільше мені припала до душі 15-річна Катя Толстая, в яку перевтілилася Марія Плешкевич. Вона, як на мене, просто геніально відтворила і свій підлітковий вік з бажанням побешкетувати, і статус вихованої доньки аристократів, і природній розум з притаманним даром аналізувати у спілкуванні зі своїми високими гостями, такими, як Тарас Шевченко та Айра Олдрідж. На рівні почувалася Катя (Марія Плешкевич) в ролі маленької господині, перекладачки та друга цих двох ясних зірок. У пролозі та епілозі миттєво перетворюється в пані поважного віку, і ці епізоди теж вдало зіграні.

Судячи з її гри та поведінки, мені здалося, що ця дівчинка недавно приїхала з України. Яким було здивування, коли виявилося, що вона є українкою в четвертому поколінні з Коннектикута. Великий респект батькові, який у мультимовній родині виховав її українкою, прищепив любов до гри на бандурі, до української пісні. Вона співає і грає у фольклорному ансамблі «Коріння» (штат Нью-Йорк). Це її третя роль у виставах «Яри». В 2014 р. їздила на гастролі в Україну.

Суттєву роль в успіху вистави зіграв Юліан Китастий – автор музики до вистави. Юліан залишався на сцені від початку до кінця. Час від часу нетрадиційною грою на бандурі власних композицій підтримував внутрішній стан героїв. Це мелодії українських пісень зі словами або без («Ой, піду я лугом», «Стоїть явір над водою», «Від Києва – до Лубен», «На ріках круг Вавилона» (з Давидових псалмів). Також акомпанував і співав разом зі всіма афро-американські спірічуелси, точніше, гімни, які співав батько Айри в своїй церкві.

У виставі, окрім трійки головних героїв, є ролі другого плану. Маму Айри зіграла актриса Шона Такер, лауреат премії Audelco, яка брала участь у виставі «Яри» «Світло зі Сходу» в Україні (1991), та її 11-річний син Барак Такер (Айра в дитинстві). Ці персонажі допомогли пізнати біографію Олдріджа, витоки його таланту та життєвого шляху.

Обов’язкову, дуже важливу роль у всіх виставах «Яри» відіграє відеоряд. У цій виставі це, здебільшого, іміджі матеріалів, пов’язаних з Тарасом Шевченком, які створив киянин Вольдемарт Клюзко; вдалі, мінімізовані під епоху життя героїв костюми створені дизайнером Кейко Обремськи.

Побажаємо «Ярі» не прощатися з «Ясними зорями» і зіграти їх на інших майданчиках. Вони того варті. А шанувальникам театру Великого Чикаго – запросити їх на гастролі.

Джеремі Тарді (Айра) та Шон Іден (Тарас) – талановитий акторський дует – іскрометно зіграв ролі двох ясних зірок  світової культури