Давно це було... понад півстоліття тому...

	За звільнення Надії Савченко  проти московського терору, - березень 2015  року
	З сином
	На підтримку України, проти  Путіна
	Оля та Юрій-Богдан  Менцінські
	Родина Менцінських

Українців на прізвище Менцінський ми знаходимо, здебільшого, в книгах про життя українців в Австралії «Українці Австралії. Енциклопедичний довідник» (2001), «Енциклопедія української діаспори». Том 4 (Австралія – Азія – Африка) (1995), «Українці в Австралії. Матеріали до історії поселення українців в Австралії» (1966), «Українці в Австралії» (1998) та інших виданнях.

Відомо, що д-р Осип Менцінський народився майже 115 років тому, 9 листопада 1901 року, в селі Новосільці-Ґнєвош, повіту Сянок. Нинішній Сяноцький повіт – це один із 21 земських повітів Підкарпатського воєводства Польщі з адміністративним центром у Сяноку. Насправді ж це прадавня українська етнічна територія, частина української Лемківщини. Саме містечко Сянок має давню історію, бо перша письмова згадка про нього є в Іпатіївському літописі, датована 1150 роком, а магдебурзьке право Сяноку надав король Руси-України Юрій II Болеслав у 1339 році.

Ці землі належали до Перемишльського, згодом Галицького князівств. Сяніччина до середини XX ст. залишалась населеною, здебільшого, українцями (лемками) греко-католиками, про що свідчить, зокрема, народна архітектура. Попри певне ополячення та поразку української революції, в 1930-і роки Санок набув рис культурного центру Лемківщини. Тут видавалася національна преса, діяв музей «Лемківщина». Подальший розвиток унеможливила війна та сумнозвісні переселення 1945-1946 років і жахлива операція «Вісла». До виселення лемків у 1945 році в СРСР та депортації в 1947 році в рамках акції «Вісла» у селах гміни були греко-католицькі церкви парафій, якраз до Буківського деканату належала парафія родинного села д-ра Осипа Менцінського – Новосільці-Ґнєвош.

Юрій-Богдан Менцінський народився 10 червня 1936 року у Львові, де на той час, по закінченню Української гімназії в Перемишлі, медичних студій в Кенігсберґу та нострифікацій у Кракові, мав лікарську практику його тато – доктор Осип, який до цього у різний час працював лікарем у Сухоставі, біля Копичинець, то в Лютовиськах, то в Устриках Долішніх у Галичині. В родині д-ра Осипа Менцінського та його дружини Марії-Ірени (з дому – Маринович), народженої 22 грудня 1912 року в Любелі, біля Жовкви, крім сина Юрія-Богдана було ще дві доньки – Зірка-Єлизавета та Одарка-Олена. До речі, мати Ю.-Б. Менцінського, Марія-Ірена, свого часу закінчила середню освіту в Інституті для дівчат у Перемишлі і 2-річні студії в Педінституті (прирівняному до університету).

Юрій-Богдан до Австралії приїхав разом з батьками у 1949 році, здобув вищу освіту, став фармацевтом, закінчивши тамтешній Технологічний Інститут. Згодом він став відомий як власник кількох аптек у передмістях Сіднею та як директор будівельної компанії «Ґонта». Ю.-Б. Менцінський завжди брав активну участь у житті української громади: у 1956-1960 роках обирався секретарем осередку СУМ у Перті, а пізніше (1977-80) був головою СУМ-у у Сіднеї, футбольного клубу «Київ», був членом управи місцевої Громади (1966-84), та її головою (1984-89), як також – головою Комітету будівництва пам’ятника в Канберрі (на вшанування 50-річчя Голодомору в Україні), головою Комітету 1000-річчя Хрещення України.

Пан Юрій-Богдан Менцінський ще відомий як чоловий член Організацій Визвольного (пізніше – Державницького) фронту, свого часу він брав участь у світових Антикомуністичних конференціях у Манілі (Філіппіни) і Токіо у 1970-1990 роках як представник в Раді Поневолених Націй. У 1980-1984 роках він був заступником голови і референтом зовнішніх зв’язків Союзу Українських Організацій Австралії, очолював акцію «Хочемо мати Ю. Шухевича в Австралії», солідаризуючись з Рухом спротиву в Україні в 1960-70-х роках, а ще він – меценат ФУСА-КУА (колишній директор), фундатор Дому Української Молоді, перший голова УКТ-Клубу в Лідкомбі, автор численних дописів до українських та австралійських часописів. Від 1990 року пан Ю.-Б. Менцінський – голова Ліги Вільної України в Сіднеї, член хору «Боян», потім – хору імені В. Івасюка, заступник кошового отамана Українського Вільного Козацтва Австралії. Юрій-Богдан Менцінський одружений з Ольгою (з дому – Гаврилів), у шлюбі мають спільних дітей – доньку Надію та синів – Тараса й Андрія.

Тато ж Юрія-Богдана Менцінського д-р Осип, про якого я писав вище, також був видатним активістом українського громадського життя – багаторічним головою українського громади Західної Австралії, засновником хору «Бандура» та хору УГК Церкви, режисером драматичного гуртка імені Лесі Українки в Перті, активним у Союзі Гетьманців-Державників та Українському Вільному Козацтві.

Він відійшов до свого Творця 6 липня 1978 року. Мама Юрія-Богдана – Менцінська Марія Ірена, кавалер ордена Австралії, засновниця та керівник Української центральної школи імені Т. Шевченка в Перті, пізніша очільниця Союзу Українок Західної Австралії та виховниця СУМ-у – відійшла у Вічність 1 липня 2000 року.

Продовжувачами славних традицій українських патріотів, громадських діячів та меценатів Менцінських, Юрія-Богдана та Ольги, яка, до речі, також цьогорічного вересня відзначатиме свій визначний ювілей, бібліотекарки й багаторічної голови молодіжної секції Відділу Союзу Українок ім. Ольги Басараб та ініціаторки культурно-освітніх імпрез, виховниці в осередку СУМ-у імені ген. Тараса Чупринки в Сіднеї, є їхні патріотичні діти – донька Надія, яка закінчила університет Макворі, а пізніше здобула ступінь бакалавра; раніше була керівником Української центральної інформаційної служби в Сіднеї (1988-1992) та інструкторкою молодших дітей у танцювальній групі СУМ «Заграва», інженер-хімік Тарас – член Управ Осередку СУМ у Сіднеї та економіст Андрій, також активний сумівець, скарбник Управи Осередку СУМ у Сіднеї.

З нагоди 80-річного ювілею засилаю до зеленого континенту Австралії з чи не найзеленішого містечка квітучої Полтавщини – Лохвиці – Юрієві-Богдану Менцінському, як також усій його патріотичній родині Менцінських, свої найщиріші зичення – міцного здоров’я, наснаги, оптимізму, всіляких гараздів і віри у краще майбутнє нашої спільної праматері України, яка сьогодні мужньо і самовіддано бореться на Сході проти московських зайд. Думається, що тільки разом – материкові українці та розсіяні по чужинах наші брати і сестри – за підтримки світової спільноти здатні перемогти будь-якого агресора.

Українці Менцінські	Юрій Богдан Менцінський  промовляє на Святі Героїв, 2015 рік