Перед початком гри всі щасливі
	Перед боєм курінь на курінь. «Леви» тоді перемогли «Вовків»
	На «Гурбах» ви будете багато ходити
	«Вовки» взяли реванш – знайшли прапор «Левів»

Мене звати Олександр Портян. Наразі я закінчую вивчати філологію в Києво-Могилянській академії. У вільний час займаюся активними видами спорту, цікавлюсь військовими вишколами. У зв’язку з тим, що наша країна вже два роки перебуває у стані війни, переконаний, що ці знання є необхідними і для цивільного населення.

На щастя, в Україні існує багато структур та організацій, де можна було б отримати базові вміння та навички, які допоможуть людині не загинути протягом перших п’яти хвилин бою. Насамперед, хотілося б згадати про організацію «Українська Тактика», де я пройшов курс «INTRO». Проте, все починалося зі знайомства з МНК (Молодіжним Націоналістичним Конгресом) – громадською організацією, члени якої не тільки беруть активну участь у громадсько-політичному житті країни, а ще й удосконалюють своє тіло та дух у власноруч організованих таборах та вишколах. Подібні заходи вони проводять по всій території України, хоча офіс їхній у Києві. Відвідавши один з найскладніших таборів («Відвага» 2014), цього року я вирішив поїхати на «Гурби-Антонівці» (серед учасників – просто «Гурби») – найбільшу в Україні спортивно-патріотичну теренову гру. Цей захід зробив мене сильнішим, тому хочу поділитися своїми враженнями з читачами.
5 травня 2016 року на «Гурби» з’їхалося близько 400 патріотів. Гра проходить уже чотирнадцятий рік поспіль і відбувається на місці найбільшого бою в історії УПА – у лісовому масиві між Рівненщиною й Тернопільщиною. Оскільки цей захід має вікові обмеження (брати участь можуть юнаки та дівчата віком від 18 до 28 років), то «старожилів» цього року було небагато. Але ті люди, які приїжджають на гру 8-9 раз поспіль, дійсно заслуговують поваги, адже «Гурби» – це щоразу важко й боляче, але, водночас, щоразу по-новому.
Традиційно учасники поділилися на два курені, «Вовки» та «Леви», та протягом 60 годин безперервної гри намагалися набрати якомога більше балів для своєї команди. Заробити їх можна було, «вбивши» ворога (для цього, застосовуючи елементи боротьби без ударів руками та ногами, треба зірвати з гравця нарукавну стрічку) або захопивши прапор супротивника. А щоб учасники не розслаблялися, у грі брав участь і курінь «Диверсантів», сформований з досвідчених учасників, котрі грали не менше, ніж три рази. Варто зазначити, що «Гурби-Антонівці» – це ще й серйозна перевірка на витривалість, кмітливість та братерство, адже учасники мали працювати в команді, вміти орієнтуватися за допомогою компаса на території, площею у 20 км2 та самотужки добувати собі їжу та воду. Тут варто наголосити, що зі собою можна було брати необмежений об’єм провіанту: все залежить від того, наскільки власна жадібність сильніша від здорового глузду. Адже воду можна було пити з річки Яловиці (що всі й робили), а їжею завжди ділилися побратими. Коли після блукань лісом нарешті повернувся до свого куреня, перше, що зробили мої товариші, це нагодували мене.
Дбати про ночівлю теж треба було самостійно. З досвіду можу сказати, що туристичного килимка (у народі «карімат») та спального мішка вистачало з головою. Єдине, що обов’язково треба мати – якісний дощовик чи шматок поліетиленової плівки для того, щоб не прокинутися зранку в калюжі, – це теж з досвіду. Але мені пощастило: на «Гурби» я поїхав із друзями, які у часи небезпеки (якось утрьох ми билися проти чотирнадцяти диверсантів) підставляли плече, а коли вночі було нестерпно холодно – ми притискалися спиною до спини і так грілися. Учасники гри, залежно від рангу, мали від трьох до п’яти життів. Тож іще одним завданням було навчитися їх використовувати: важливо було не просто «дожити» до кінця гри, коли, зазвичай, відбуваються масові бої курінь на курінь, а й у певних ситуаціях пожертвувати собою, щоб прикрити відхід цілої чоти або зберегти життя курінного.
Гра вже понад 10 років єднає молодь з усієї України. Цього разу завдяки тому, що захід організовує Міністерство молоді та спорту спільно з Тернопільською ОДА, учасникам з Південних та Східних регіонів компенсувалася вартість проїзду.
Микола Ляхович, начальник відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту, зазначив: «Для нас пріоритетом є військово-патріотичне виховання молоді, оскільки триває війна. Саме тому ми підтримуємо заходи «Молодіжного Націоналістичного Конгресу».
Тому серед гравців була молодь з Харківщини, Сумщини, Луганщини, Миколаївщини, Одещини тощо. Цікаво, що участь у грі взяв і представник української діаспори з Нью-Йорка Андрій Щегельський. Він є головою осередку «Організації Чотирьох Свобід України». Андрій розповів, що про «Гурби-Антонівці» дізнався ще 12 років тому з видання діаспори. А цього року його запросили на гру представники МНК. «Цією нагодою я знехтувати не міг», – зізнався Андрій. Юнак розповів, що найважче під час гри було витримати постійні переходи. І справді, учасники протягом трьох діб прочісували ліс з надією знайти прапор суперника, адже, захопивши й принісши його на РВС (Раду вищих спостерігачів), можна було додати своїй команді одразу 200 балів.
Курінь, за який грав Андрій, обрав саме цю тактику і, зрештою, переміг. «За три дні ми пройшли десятки й десятки кілометрів, тому після закінчення гри я не відчував своїх ніг. Вони дуже спухли й боліли», – ділиться враженнями Андрій Щегельський. Також він розповів, що на оселі СУМ («Спілки Української Молоді») в містечку Еленвіл, що розташована в штаті Нью-Йорк, серед української діаспори також проводяться подібні ігри, але не на такому рівні, як в Україні. Загалом, гостю з Америки гра сподобалася. Він планує приїхати й наступного року, можливо, вже з друзями.
Оскільки гра відбувається на місці найбільшого бою загонів УПА з НКВД, то учасники гри не забули вшанувати пам’ять бійців за незалежність України. Тоді, з 21 по 25 квітня 1944 року, 5 тисяч воїнів УПА, перебуваючи в оточенні (у так званому «Гурбинському мішку» біля урочища Гурби, на півдні Здолбунівського району, який охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини) вели запеклий бій з ворогом, кількість якого становила 30 тисяч вояків. Попри те, що проти українських повстанців застосовували важке озброєння (артилерію, танки, авіацію), частині вояків все ж вдалося вийти з оточення.
Перед початком гри учасники відкрили у м. Шумськ пам’ятну дошку Мартину Головатюку, бійцеві УПА. Також хлопці та дівчата на волонтерських засадах протягом двох днів прибирали могили бійців УПА, приводили до ладу численні хрести та вивісили в музеї штабу інформаційні банери про національно-визвольну боротьбу на Шумщині.
Цьогорічна гра була присвячена пам’яті Романа Атаманюка. Він неодноразово брав участь у «Гурбах-Антонівцях», був бійцем 93 ОМБ і загинув під Донецьким аеропортом у травні 2015 року. Під час офіційного відкриття гри Романові Атаманюку було присвоєно звання «Почесного члена МНК».
Як бачимо, нині ми живемо в часи, коли історія тече крізь пальці. І щоб знайти опертя в цьому хаотичному світі, потрібно не тільки пам’ятати минуле, але й активно творити сучасне, будуючи фундамент для майбутніх звершень. А щоб у цій справі досягти успіху, треба бути сильним та впевненим у тих, хто поряд. Саме за цим і їдуть на «Гурби».

Шикування перед офіційним відкриттям	Бій триває!