26 квітня в офісі Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), Нью-Йорк, відбулася важлива і приємна подія: вручали нагороди відомій громадській діячці Іванці Заяць. Цю почесну місію здійснив також громадський діяч та народний посланець з України Іван Родіченко.

Іванка отримала: орден святої Варвари від патріарха УПЦ Філарета, медаль «Сильному духом» від військового комісара Київської області Євгена Пошатала, Грамоту-подяку від командира військової частини № В-4050 В. М. Осипчука. А на додачу – ексклюзивний раритетний подарунок від батальйону «Київська Русь»: прапор, прошитий бойовими кулями, БМП з назвою «Патріот», броньованої машини, яка вивозила поранених з оточення в Дебальцевому. А далі – чому ці військові нагороди отримала зовсім цивільна, жіночна пані зі завжди милою посмішкою, комунікабельним добрим характером у статусі дружини, матері, бабусі. І перебуваючи на відстані десяти тисяч кілометрів від зони фронтових дій російсько-української війни на Сході України. А ще – чому вручав ці нагороди волонтер, який спеціально для цього приїхав з Києва.

Іван Родіченко вручає нагороди Іванці Заяць за дорученням їхніх авторів у Києві. Нью-Йорк, офіс УККА, 26 квітня 2016 р.	Київські нагороди-2016 для Іванки

Отож, герої мого нарису: Іванка Заяць, голова Нью-Йоркського відділу УККА протягом дев’яти років та Іван Родіченко – волонтер з Києва. Вперше вони познайомилися в квітні 2014 року в Нью-Йорку. Своєму знайомству та дворічній тісній співпраці зобов’язані ... російсько-українській війні (офіційно – АТО). Треба було обмундирувати та екіпірувати, бодай, найнеобхіднішим тих перших патріотів – добровольців, які поїхали в район Донбасу захищати Батьківщину прямо з Майдану. Гарячі небайдужі серця і бажання допомогти добровольцям подружила й об’єднала цих двох українців: Іванку, яка проживає, працює і займається активною і різносторонньою громадською діяльністю в Нью-Йорку, і киянина Івана – випускника Київського університету культури і мистецтва, що мав за плечима досвід близько 10 років роботи в шоу-бізнесі України. Його бізнес приносив непоганий прибуток, мав філію бізнесу в Штатах.

Іванку та Івана об’єднала та подружила волонтерська діяльність на допомогу українській армії

Спільна історія Іванки та Івана – результат закономірної випадковості: у лютому 2014 р. відбувається протестна акція українців Америки у Вашингтоні проти путінської політики стосовно України. В акції бере участь група українців з Нью-Йорка, яких, як завжди, організувала і привезла спецавтобусами Іванка. Серед учасників групи – Андрій Добрянський, член УККА, відомий активний громадський діяч. Він абсолютно випадково знайомиться там буквально в натовпі протестуючих з молодиком, який приїхав на акцію самостійно. Це був Іван. Слово за слово – зійшлися. Свої! Однодумці!
Невдовзі після цього у Нью-Йорку відбувається зустріч членів Американсько-європейської ради «Солідарність», яка виникла на хвилі Майдану й об’єднала тутешні громади українців, грузинів, поляків, татар – усіх, хто проти політики Путіна.

Цю зустріч теж організувала (як і саму раду) Іванка. Як завжди. А завжди вона брала на себе уже протягом багатьох років організаційні питання всіх протестних акцій громади Великого Нью-Йорка (антиянуковицькі, антипу­тінські, за свободу Надії Савченко, за права кримських татар і т. д.). Маючи досвід плюс авторитет, фантастично швидко могла домовлятися з відділком поліції міста про отримання дозволу, скрупульозно виконуючи їхні (поліції) вимоги. Організація учасників, здебільшого, теж на ній. І завжди на акціях, накинувши на плече український прапор чи інший символ, мала слово по темі. Говорила без зайвого пафосу, спокійно, переконливо.
І ось на цю зустріч місцевої «Солідарності «Андрій Добрянський запросив свого нового знайомого Івана. Пізніше, до слова, вони навіть називатимуть себе братами на базі взаємодіяння в допомозі Україні – інформаційній та сфері народної дипломатії.

Андрій та Іван стали братами по духу і спільних справах

Отож, з’являється (влітає) на вигляд, скоріше, юнак, ніж 33-річний чоловік. Сів поруч і в якийсь момент несподівано запитав Іванку: «А ви будете мені допомагати, коли я повернуся в Україну?» Цими словами ніби якісь вищі сили започаткували дружбу і взаємодію цього дуету волонтерів зі забезпечення обладнанням української добровольчої армії. На той час «голої і босої». Іванка та Іван! Символ української родини, нації.

Що було до цього доленосного знайомства з Андрієм, який і познайомив Івана спершу з активістами громади, а потім і зі самою громадою та ввів його у коло політиків американського Конгресу? До цього Іван певний час перебував в Америці у справах свого бізнесу. Коли почалося т. з. АТО і з’явилися перші закордонні враження від того, що відбувалося на Сході України, спокусився на поради свого оточення залишитися в Штатах. Але коли з’явилися в руках папери, підготовлені адвокатом, переживав внутрішню боротьбу: «Як вчинити: залишатись чи повертатися»? Залишившись наодинці зі своєю совістю, робить вибір: папери розриває на шматки, легко видихає, і, звільнений від проблеми вибору, тим часом їде у Вашингтон на протестну акцію. Це була зима 2014 року. Між іншим, на Майдані був протягом місяця.

Іван (Україна) – Іванка (Нью-Йорк):

перші контакти з фронту

З Америки повернувся в Київ 15 червня 2014 р.. В першу добу приїзду близький родич Сергій Коханський, який у час Майдану був у складі Яворівської сотні, знайомить його заочно зі своїм побратимом Володимиром Губарчуком, який перебував на полігоні «Десна», під Києвом, на військових навчаннях – лікбезі – для добровольців, які прийшли, щоб захищати Батьківщину.
Іван приймає рішення теж стати до лав добровольців і на другу добу разом з батьком виїздить на полігон «Десна». Його зустрів Володимир Губарчук (Лом) із групою своїх побратимів: «Брат», «Ліс», «Андре», «Лижник» – вояки та «Скіф», уже призначений командиром підрозділу розвідки, який щойно формується і має стати важливим загоном спеціального призначення 25-го батальйону «Київська Русь». На той час він був добровольчим , а пізніше переведений в склад ЗСУ. Бійці цього батальйону, офіційно створеного лиш два тижні тому у складі близько 400 осіб (з них 170 – майданівці), проходять тут двомісячне навчання. Один з його організаторів, теж доброволець Андрій Янченко, став його командиром. Будучи сильним стратегом і тактиком, комбат зіграв велику роль у долі Івана, в тому, ким він став упродовж минулих двох років війни. Бо Янченко зорієнтував і навіть просив Івана займатися волонтерським забезпеченням батальйону, незважаючи не те,що він пройшов курс військового навчання в «Десні». Для комбата це було значно важливіше, ніж ще один штик у загоні. Так Іван, успішний продюсер (промоутер) шоу-бізнесу, розбещений легкими заробітками, став успішним волонтером – постачальником. Більше того: народним послом зі зв’язків із конгресменами та сенаторами Конгресу США. Зустрічі з ними відбувалися в Українські дні, організовані головою Інформаційного бюро УККА у Вашингтоні Михайлом Савківим.


А тим часом ось ця перша зустріч у «Десні» з групою бійців роти розвідників, які при знайомстві називали лише свої позивні. Зустріч, яка дуже скоро об’єднає тісною співпрацею Івана з Києва та Іванку з Нью-Йорка.
Як виглядали ці вояки? На декому ще майданівський одяг, тобто, «хто в чому»; «Лом» – у літніх сандаліях. Зі зброї – автомат, залізні післявоєнні шоломи, які легко пробивають пулі. Сучасні кевларові шоломи? – Та що ви, звідкіля? Мрія... А чого забагато? Готовності захищати свою землю. Патріотизм зашкалює.
І ці люди при першій же зустрічі вразили Івана своїми людськими рисами: щирі, душевні, прості, світлі. Просять спорядження... Імпульсивний, швидкий до прийняття рішень, Іван тут же – експромтом англійською мовою записує на свій айфон звернення до української діаспори з проханням допомогти захистити державу. А Володимир Губарчук після Івана промовляє буквально зі сльозами на очах чистою українською (він родом з Яремчі): «Любі українців світу! Допоможіть захистити Україну... Я не можу багато обіцяти. Але обіцяю зробити все можливе для цього».
Повернувшись у Київ з «Десни», Іван із притаманною йому, як професіоналові, швидкістю викладає ці звернення на YouTube.


А тим часом телефонує друзям, колегам, давнім і новим знайомим із проханням про доброчинні внески на таку-то ціль. Треба одягти і забезпечити всім необхідним конкретну групу людей наших захисників – військових. Одна з перших відгукнулася бізнесмен Марина Єрмілова з чоловіком. Забігаючи наперед: родина за минулий період уже витратила на допомогу армії між $50 та $100 тисячами. До слова, були і є до цього часу бізнесмени-доброчинці, які просять не називати їхні прізвища. Купував на передані Іванкою «через своїх» кошти потрібне обладнання та перевозив на лінію фронту. Або допомагав киянам, які зголошувалися допомагати, у придбанні та постачанні на фронт потрібних речей. Чітко, зі знанням справи, організував публічну звітність: фотографував закуплене, те, як передавав «із рук в руки» на фронті.

Іванка відгукнулася і почала діяти в Нью-Йорку

А першою із закордоння, хто відгукнувся на відеозвернення Івана Родіченка і Володимира Губарчука була, звичайно ж, Іванка Заяць з Нью-Йорка. Порозумілися і вирішили повністю взяти на себе екіпіровку роти розвідників батальйону в складі 40 військових. Іванка одразу ж виклала це відеозвернення у Фейсбуці, закликала відгукнутися, відкривши для цього рахунок під парасолею Нью-Йоркського відділу УККА. З’явилися перші внески. На передані в Київ перші власні – $500 – від Іванки закупили дощовики. Потім два спеціальні біноклі для снайперів (мала «свою» людину в Києві, хто закупив і передав Івану).
Потім все інше, згідно зі списком необхідного від військовиків тут, у Нью-Йорку, про роту розвідників і «Київську Русь» знала чи не вся наша громада. Знала і я, бо щоразу отримувала надіслані нею листи-звернення електронною поштою. Чітко: якому підрозділу і список потрібного. Так, до жовтня-листопада 2014 року було передано Іванкою обладнання, одягу, медикаментів на суму від $6000 до $7000. Це 15 посилок, які отримував Іван, а потім привозив на лінію фронту чи місць дислокації своїх підопічних. Іванка довіряла йому на «всі сто». А за весь цей період передала купленого обладнання або готівкою уже більше, ніж $60.000.

Іван вручає отримані від Іванки посилки бійцям свого «підопічного» підрозділу

А коли приїздив на короткий час до Нью-Йорка з питань народної дипломатії (це було двічі за два роки), то допомагав і діставати «товар», і пересилати.

Іванка та Іван (у періоди приїзду в Штати) відправляють посилки з обладнанням для батальйону «Київська Русь», придбаним за кошти українців діаспори. Нью-Йорк, 2015-2016 рр.

Допомагали пакувати та оформляти посилки молоді українки Нью-Йорка

Забезпечивши «рідну» роту, почали передавати іншим підрозділам «Київської Русі», а потім навіть кіборгам. За свої кошти Іванка терміново передала для них медичні аптечки.
Отримувачі на фронті знали, від кого ті посилки: від Іванки. Через неї дякували всім доброчинцям української діаспори.


На заклик Іванки чеки присилали з інших штатів – від найскромніших $25 і більше. Одразу несла в банк на спецрахунок. Пенсіонерки додавали зворушливі листи-звернення до воїнів або свої роздуми. Всі листи зберігає – це ж історія! Намагалася відповідати авторам найбільш зворушливих. Враження – одна родина, що об’єдналася в час біди, а Іванка – як мати цієї родини. Важко, як ніби своїх рідних, переживали тут, на нью-йоркських теренах, загибель у Дебальцевському оточенні восьми зі 40 «своїх» розвідників, а потім ще 15 воїнів опікуваної «Київської Русі». Так 25-й батальйон втратив 25 воїнів, яких нині називають героями...
Отож, волонтерством Іванка займається з найбільш критичного літа 2014 р. по сьогодні – червень 2016-го. Виробила свій метод взаємодії «Жертводавці (США) – отримувачі в Києві – добровольці (фронт)». Поміщає у ФБ: лого військового підрозділу, конкретний перелік потреб і їх загальну вартість. Просили: військову форму, шоломи, навігатори, прилади нічного бачення, теплу білизну, камуфляжі, годинники і т. д. Готівку в Київ могла передавати звідсіля «своїми» людьми. Їх отримує Іван і закуповує необхідне. Були випадки, коли на щось термінове позичала гроші в довіреної особи в Києві – потім передавала «борг». Всі учасники цих «операцій» лише довірені особи. Щоб не пропав жоден цент жертводавців. За весь період закуплено спорядження або вислано готівкою понад $60.000
Збирала кошти не тільки через ФБ і через отримання пожертв чеками. Протягом 2015-2016 рр. організує низку акцій з метою збірки пожертв. Наприклад, разом з директором Андрієм Стасівим Академії святого Юра (так називається католицька середня школа при церкві святого Юра) провели зустрічі з учнями, інформували їх про військову ситуацію в Україні і, відповідно, оголошували про збір внесків і отримували їх.
Організувала майстер-клас української пари бальних танців зі Студії танців Фреда Астора та танцюристів Київського ансамблю «Калина». І тут збірка грошей.
Використовуються травневі фестивалі української культури в Нью-Йорку: в шатрі Нью-Йоркського відділу УККА продають сувеніри, книжки – все для каси пожертв...
Вони мають поповнюватися. Бо ось 19 жовтня 2015 р. звернення 2-ї роти 25-го батальйону «Київська Русь»: «Потрібна ваша допомога: потребує ремонту автобус, який пройшов шляхом війни з дня заснування батальйону (травень 2014). Нової техніки нам не бачити, але можемо допомогти дати нове життя йому (і фото цього автобуса). Треба 30000 грн. ($1200) Іванка пише звернення до тутешніх наших: «Ніхто, крім нас».
Неправда, що сьогодні наші військові забезпечені державою всім необхідним. Без волонтерської допомоги не обійтися. В нинішньому, 2016 р., в полі зору Нью-Йоркського відділу УККА (читай – Іванки) три нові підрозділи, які на лінії фронту.
Це Грузинський національний легіон, командир Мамука Мамулашвілі, з яким до речі, була організована зустріч недавно в Нью-Йорку. У ФБ – що потребують:
2 тепловізори нічного бачення, 5 біноклів, 18 бронежилетів, 18 уніформ, батареї АА, ААА. Вартість – $10000. Не забула подякувати після цього переліку: «Дякуємо сміливим людям, які вірять у свободу майбутніх поколінь Грузії та України». Коли зібрала $5000, написала про це у ФБ. У червні останнє повідомлення: «Треба ще $2000»


16 березня 2016 р. Іванка звітувала: за зимові місяці ми відправили 24-й Яворівсько-Львівській бригаді: спальники, теплий одяг, чоботи, пояси, ліхтарики – звичайні і на голови, медичне обладнання... Її приписка: «Війна не закінчена! Навесні продовжуємо допомагати солдатам».
І ось невдовзі пряме звернення 6-ї роти 2-го батальйону 24-ї Яворівсько-Львівської Окремої Залізної механізованої бригади: «Бригада дякує і звертається по гуманітарну та зберігаючу життя (шоломи, бронежилети) допомогу, щоб захистити українську територію від російського агресора». І перелік Іванкою їхніх потреб: вживаний Jeep, прилад для електрокардіограм, устаткування для зупинки крові, лікарства, тактичні рукавиці». Її припис: «Допоможіть зібрати на це $5000».
У день моєї зустрічі з Іванкою та Іваном для цієї розмови 12 травня ц. р. вони вдвох передали через компанію «Міст» в Нью-Джерсі на Іванову адресу в Києві велику цільову посилку для медичної роти 59-ї бригади (наплічники, спеціальні годинники в умовах війни, а на додачу – «домашнє»: каву, вервечки, газети особисто від Іванки). Скоро мала їх відповідь про отримання. Її привіз на місце дислокації цієї роти Іван, повернувшись зі США наприкінці травня ц. р. – з відвідин США вдруге за ці 2 роки.
Повнішу від розповідей уяву про затрачені зусилля для передачі амуніції на фронт (з перевалочною адресою Івана) через компанію» Міст» у Нью-Джерсі дали мені збірки фото на ФБ Іванки і Івана. Все зафіксовано: розвантаження з власних авто, розкриті пачки з «товаром», їхні підписи зі зворушливим «Ми вас любимо».
Підопічні військовики після кожної отриманої допомоги шлють теплі слова подяки, які звучать як вияв дружніх, товариських відносин, а не формальність.
Ось у травні 2016 р. опікуваний нею батальйон територіальної оборони «Київська Русь» вітає через Іванку від душі оформленою листівкою всіх матерів діаспори з Днем Матері.
Гріє «народних постачальників» і персональна подяка матері воїна 80-ї Аеромобільної бригади Зіновія Гайдука пані Лесі Гайдук: «Щирі слова вдячності Володимирові Губарчуку та Іванові Родіченку, які передали від української діаспори (УККА в Нью-Йорку) чудові берці для мого сина» (17 червня 2015 р.).
І найпростіше з того воюючого краю від бійців: «Слава тобі, Іванко!»
(Авторська ремарка: наголошую на такому елементарному факті, бо це породжені Революцією гідності елементи нових відносин народжуваного громадянського суспільства народної держави: одні воюють, інші забезпечують, віддаючи власне. Що відрізняється від забезпечення олігархічною державою, де спочатку зі спільного беруть собі, а залишки – армії. Бо куди зникають усі виділені бюджетом на рік 80 мільярдів, де зібрані народом у 2014 р мільярди, де 800 мільйонів на Стіну Яценюка, яка так і не була збудована? Звітів народ не бачить, пане міністре оборони! А ось у Іванки є звіт за кожний долар).

Іван про Іванку – автору: «Вона продовжує щиро турбуватися і працювати для України. Віддає для цього весь свій час, безсонні ночі, сили. Я не був впевнений, коли оголосив радіозвернення на YouTube. Вона відгукнулася першою. Це був вчинок! Бо вселила нам в Україні віру і надію, що є люди за океаном, які не залишать в біді Україну. І ми стали мостом між діаспорою США та Україною».

Іван: відвідини Штатів.

Місія народного дипломата

Отож, з моменту повернення Івана в Україну в червні 2014 р. та відвідин полігону «Десна» серед багатьох сотень (а може й тисяч?) інших, схожих до Івана, він залишив свій бізнес і повністю присвятив себе волонтерству. Коли разом з Іванкою та всіма жертводавцями забезпечили свою роту розвідників і почали дбати про інші підрозділи 25-го батальйону «Київська Русь», Іван 7 січня 2015 р. приїхав до Америки і пробув тут чотири місяці, що виявилися найбільш ефективними для справи.
Завдання: разом з українською діаспорою переконати Америку в необхідності надати допомогу Україні, сприяти збору доброчинних внесків для подальшого забезпечення батальйону. Знову ж: разом з Іванкою, Андрієм, іншими місцевими активістами провів понад десяток зустрічей у різних аудиторіях громади Нью-Йорка, штатів Нью-Йорк, Коннектикут, Нью-Джерсі. Розповідав правду про реальні фронтові будні наших добровольців-захисників, демонстрував слайди – їхні фото в реальних фронтових умовах. І з болем – розповіді про тих, хто загинув з «їхньої підопічної роти».
Пропонував: треба об’єднуватися і допомагати нашим українським військовим, які в дуже скрутному становищі. Виступав запально, агітуючи за Україну та її порятунок Люди його почули. Іванка та інші, такі, як вона, почали отримувати пожертви частіше.

Символічна картинка одного з американських телеканалів з підписом: «Збір народних коштів на війну в Україні – з Мангеттена»

Одночасно бере участь у всіх вуличних акціях, які проводила громада.

Під час приїзду до Штатів Іван виступає в різних аудиторіях громади та бере участь в її акціях

Акція українців «Зберегти демократію в Україні» біля Білого дому з гаслами: «Обама! Подай руку Україні», «Обама! Не бійся Путіна», Вашингтон, 2015 р.

Якось скористався можливістю просвітити навіть американську російськомовну публіку: 27-го лютого 2015 р. у Нью-Йорку відбувалася їхня зустріч з відомим російським опозиціонером і нинішнім резидентом США Гаррі Каспаровим. Іван прийшов і розповів цим зазомбованим путінською пропагандою людям правду, хто насправді веде війну на сході України. Дискутував з цією публікою так запально, що ледве не застосував до когось із них відомий «аргумент Парасюка».
Успішно виконує й іншу місію, яку добровільно взяв на себе: місію народного дипломата. Разом з Андрієм Добрянським, який вхожий у Конгрес по лінії діяльності УККА зі зв’язків з американським урядом, їдуть в офіційний Вашингтон з вимогою: «Допомагайте! Зброєю, обладнанням, грошима, чим можете. Досить лише стурбованості!» Побували на високих зустрічах та форумах, порушуючи питання українських проблем. І треба сказати: таки наробили корисного Україні «галасу».