Українська армія, скільки б у неї ні вливали коштів, буде маленькою радянською армією. Маленька радянська армія з великою радянською армією змагатися не може.

Цві Аріелі – інструктор-волонтер 1-ї бригади швидкого реагування Нацгвардії України, яку формують за зразком бригад НАТО. Служив, як і більшість ізраїльтян, в Армії оборони Ізраїлю, а також в антитерористичному підрозділі. Цві розповів про бригаду, яка може стати прообразом нової української армії.

– Цві, що вас найбільше вразило в українській армії?

– В Україні фактично армії не було. Її тримали тільки тому, що державі потрібна армія. Наскільки можна було, її розкрадали. Мені розповідали, що люди зі сіл йшли в армію тільки тому, що краще служити, ніж бути безробітним або їздити на роботу в місто.
Були величезні проблеми з екіпіруванням. В одному підрозділі, де я проводив курс тактичної підготовки, бійцям видавали шоломи 1948 року... Вразили побутові умови, а також підмітання лісу від соснових голок. У країні, де йде війна, строковики прибирають ліс від голок! Безумовно, мінімальні госпроботи потрібні, але тут їх виконували замість бойової підготовки.

– За два роки ви побачили зміни в кращий бік?

– Я був у багатьох підрозділах протягом останнього часу. Не можу сказати про якісь принципові зміни. Бронежилетів більше, почали давати нормальні шоломи, виділяти більше грошей, але це не є принциповими змінами. Більше – не означає краще.

– Кажуть, що швидкий перехід на натовські стандарти неможливий, тому перші і принципові етапи реформ триватимуть до 2020 року.

– Справа не в часі, а в принципових кроках. Є багато речей, які потрібно змінити. Наприклад, налагодити зв’язок між підрозділами. В Ізраїлі застосовують систему хмарної розвідки, коли вся інформація стікається до командира, навіть те, що дізнавався зовсім інший підрозділ. Якщо зараз не почати проводити реформи, змінювати конкретні речі – зв’язок, військову освіту, посилювати роль сержантів, давати офіцерам справжні, а не фейкові знання (коли вони раз у півроку стріляють на полігоні) і т. п. – нічого не зміниться.
Система не здатна сама себе реформувати. Люди самі не підуть з «теплих» місць. Тому війна може тривати ще як завгодно довго. В Африці є країни, які воюють дві тисячі років. Євреї дві тисячі років, образно кажучи, грали на скрипці і вчили «Талмуд», а останніх років 70 воюють.
Два роки війни дозволяють оцінити професіоналізм і патріотизм усіх учасників подій. Необхідна система «військового ліфта», яка підніме наверх молодих і здібних офіцерів і проконтролює, щоб ті, хто засів у «годівниці», не звели нанівець їхні починання.
Для цього критично важливо не втрачати час, а вже зараз переводити силові структури на стандарти НАТО і кращих іноземних армій (Перша бригада швидкого реагування у складі Нацгвардії – наочне тому підтвердження), а також впровадити в армії, крім інститутів політичного контролю, інститути громадського контролю з реальними повноваженнями.
Багато управлінців повинні піти. Це логічно і природно, що обіймати посаду керівника бойового підрозділу повинна людина, яка особисто брала участь у бойових операціях. Участь в АТО – один із пунктів в резюме, який зобов’язаний бути за замовчуванням. В Ізраїлі та інших ефективних арміях люди, які не воювали, можуть обіймати посади тільки у небойових військах. Сита людина з «цивілки» не може зрозуміти бійця, який сидить у бліндажі, недоїдає, зазнає масованих артилерійських обстрілів. Це дуже важка робота.

– Які принципові зміни потрібно зробити у військовій сфері, щоб перемогти в цій війні?

	Фото з Facebook Артема Яковлєва, інструктора Першої бригади швидкого реагування

– Якщо хочемо виграти цю війну, ми повинні розуміти, що російська армія (незважаючи на те, що побудована за радянським, трохи модернізованим, типом) – це потужна армія. Українська армія, скільки б у неї ні вливали коштів, буде маленькою радянською армією. Маленька радянська армія з великою радянською армією змагатися не може! Тому, якщо ми хочемо перемогти або досягти якогось паритету, нам потрібно створити маленьку сучасну ефективну армію.
Корупція – найбільша проблема. Якщо її не вдається перемогти, то необхідно хоча б максимально зменшити. Війна триває два роки, а «відкати» є досі! Закупівлі для армії проходять під «відкат», ці гроші йдуть у кишені. Не можна з цим погоджуватися! Ці речі потрібно контролювати. Не треба казати про обмежений бюджет, якщо його частина йде «наліво». На ці гроші можна купити кілька бронетранспортерів, тепловізорів і т. п. Може, це врятує хоч одне життя або вбереже від інвалідності. Тому контроль над корупцією – найперше, що потрібно робити.
Друга річ – це професіоналізм. Підрозділами керують згідно з радянською системою. Вона – неефективна. Сьогодні в українському батальйоні штаб майже не відіграє жодної ролі. Штаб є просто засобом передавання наказу. Однак, є мільйон умов, про які вище ніхто не знає. У натовській й ізраїльській системах (вони на 90% ідентичні) в штабі є великі відділення, які займаються складанням інформації, створенням загальної картини, пропонують командиру декілька варіантів дій.
Командир не повинен сам приймати рішення, не маючи для цього жодних інструментів. В Ізраїлі командир бригади ніколи не скаже командиру роти, як виконувати те чи інше завдання. Він каже, яких результатів потрібно досягти. Наприклад, є завдання – провести рейд, знищити лабораторії з виробництва вибухових речовин і піймати такого-то терориста. Командир роти сидить зі штабом, опрацьовує інформацію, після цього формує наказ.
В українській армії наказ просто спускають згори. Тому операції часто є провальними. Наприклад, операція в донецькому аеропорту, де техніка або не вийшла, або вийшла і зламалася. Здавалося б, що, не можна перевірити техніку?! Ось як було насправді. Зверху запитали: у вас стільки-то бронетранспортерів? У відповідь – так точно! Коли дають завдання і запитують, чи все нормально, у відповідь чують: «Звичайно, нормально!» Люди бояться сказати, що є проблеми.
Є ще одна проблема. Дуже багато офіцерів вищої ланки – полковників, генералів – замість того, щоб налаштувати роботу так, аби нижчі командири працювали ефективно, особисто намагаються проконтролювати найнижчу ланку. Фактично, виконуючи роль сержанта. Тобто, те, що може зробити лейтенант або сержант, в Україні часто робить полковник або генерал. Така система управління абсурдна й неефективна.
В Україні немає роботи з діаспорою. У Канаді, США, Іспанії мешкають багато українців. Мені хотілося б бачити 10-20 інструкторів з української діаспори, які викладали б тут рік-два, а не кілька тижнів, як часто відбувається. У 60-70-х роках, коли в Ізраїлі тривала повномасштабна війна, в країні приземлялися десятки літаків з усього світу, заповнених євреями. Діаспора збирала мільйони доларів. Якби не діаспора, Ізраїлю не було б.
Звичайно, українці за кордоном допомагають своїй країні, але ця допомога неадекватна тим викликам і тій кількості людей, які є в діаспорі. Держава повинна створити програми, наприклад, «Спробуй себе в українській армії». Такі програми існують в Ізраїлі. Зі мною на курсі молодого бійця у взводі було п’ять-шість осіб з Австралії, Південної Африки, США. Будь-який єврей, не маючи ізраїльського громадянства, може служити в ізраїльській армії.

– Мені здається, є ще один важливий фактор. Країна повинна любити і цінувати своїх захисників. Свого часу мене вразила історія ізраїльського солдата Гілада Шаліта. Заради полоненого капрала ізраїльське суспільство пішло на «угоду сторіччя». Були відпущені тисяча двадцять сім терористів, зокрема, з кров’ю на руках, що сиділи за звинуваченням у вбивстві ізраїльтян. Кожен ізраїльський солдат впевнений, що у випадку його полону, поранення або смерті держава Ізраїль зробить усе можливе і неможливе, щоб повернути його додому. Це дуже добре мотивує людей захищати свою країну.

– Дійсно, кожен солдат знає точно, що за ним прийдуть. Якщо не прийдуть, то обміняють. Якщо не обміняють, то, щонайменше, його будуть шукати. Живим або мертвим, але його витягнуть. Так, це безумовно позитивне явище, але є і свої мінуси. Чим воно позитивне? Тим, що ізраїльська армія дуже сильна, її ефективність разюча. Є ізраїльські розробки, які закуповує Америка.
Свого часу араби придумали нову тактику – тероризм. Вбивство цивільних всередині країни, зокрема, за допомогою терористів-самогубців. Це мало ефект на ізраїльське суспільство, яке дуже чутливе до втрат. Якщо ми вийдемо на вулицю і запитаємо українців, скільки загинуло сьогодні в АТО, не багато хто відповість. В Ізраїлі загибель від теракту 10 осіб – на кшталт ефекту бомби, що розірвалася – може змусити уряд розпочати війну або вжити серйозних заходів.
Суспільства з низькою чутливістю до втрат – це і слабкість, і сила. Вони можуть дозволити собі великі жертви. Для нас втрати – це удар, для них – ні. Коли в Ізраїлі починається війна, генерали через кілька днів кажуть: «Вистачить, завтра знову будуть обурення в суспільстві». До того ж, у нас є різні засоби захисту – «Залізний купол», системи ППО, починають встановлювати спеціальні покриття на будинках, завдяки яким будівлі залишаються майже цілими при будь-якому вибуху (щонайменше, від того, що є в арабів, наприклад, ГРАДів,«Смерчів»). Тобто, різні технології, які дозволяють не воювати до переможного кінця. Берегти кожну людину. Це призводить до того, що під час військових операцій не досягаються їхні цілі. Ми йдемо звідти раніше, ніж могли б знищити всю інфраструктуру терору.
Ізраїль не тільки веде переговори з терористами, але і відпускає їх. Виходить, що це спонукає багатьох до дії. Отримавши довічне ув’язнення, терорист потрапляє в ізраїльську в’язницю. Це тусовка, де він сидить зі своїми друзями-терористами. Там чудові умови. У них є телевізор, зв’язок із зовнішнім світом, вони можуть абсолютно безкоштовно отримати заочно престижну ізраїльську освіту. Тобто, я платив гроші, а вони безкоштовно здобувають освіту, скоївши вбивство. Потім такого терориста можуть обміняти на заручника.

– На вашу думку, чи може тероризм прийти в Україну?

– Наразі триває гібридна війна. Чесно кажучи, думав, що після Іловайська прийде тероризм. Це була непродумана операція, але успішна – українська армія почала швидко видавлювати всіх засранців з автоматами. Якби Україна тоді довела справу до кінця, у ворога був би варіант піти всередину, почати зсередини диверсійно-підривну діяльність. Тоді Україні ніхто не дав цього зробити – Росія ввела свої регулярні частини. Тому терористичної боротьби не було. Поки ворог там, відчуває себе нормально, досяг своїх політичних цілей, у нього немає жодного сенсу йти всередину країни. Однак, тероризм може бути. Не тільки з боку росіян, але і від радикальних сил. Тому потрібно створювати свої системи безпеки.

– Читала, що на стіні в канцелярії глави генштабу Армії оборони Ізраїлю великими літерами написано: «Кожна єврейська мати повинна знати, що віддала долю сина в руки гідних командирів». В українській армії є гідні командири?

– В Ізраїлі командир, на відміну від більшості армій, завжди йде першим. В Америці командир йде трохи ззаду, щоб він міг прийняти рішення. В Ізраїлі йде першим з морально-етичних міркувань – ти не можеш послати солдата у бій. Ти повинен його вести.
В Україні є гідні командири. Вони сформувалися на війні. Здебільшого, з людей або мобілізованих, або добровольців, або контрактників. Наш командир бригади швидкого реагування – суперпрофесіонал, служив в «Альфі», «Омезі», був в Іраку, пройшов АТО.
В Україні наразі немає культури армії. Військова справа в Ізраїлі стала важливою і престижною для суспільства. У кожному бойовому підрозділі ізраїльської армії є свої традиції. Наприклад, багато хто хоче потрапити в бригаду «Голані», в якій я служив. Вона існує з дня створення держави Ізраїль, тобто, з 1948 року. На відміну від інших, її жодного разу не розпускали. Бригада має найбільшу кількість традицій, вона найбільш професійна, тому служити там дуже престижно.
Є підрозділи спеціального призначення, які провели велику кількість операцій. Ще зі шкільної лави діти дізнаються про ці бригади. І коли настає час призову, точно знають, куди хочуть йти. Більшість намагається максимально використовувати армію: або показати себе у бойових військах, або отримати якусь спеціальність.
В українській армії ще потрібно створити такі традиції. У нашій бригаді швидкого реагування з’явився смішний звичай – взимку ми не опалюємо офіцерський намет. Історія така. В офіцерському наметі було три людини, і ділити ніч на трьох, щоб опалювати, важко. Легше лягти в спальнику (сміється). І це стало нормою.
Ще одна традиція – ставити питання, а також заборона на «ніяк ні».
На базі бригади ми створили також дитячий табір. Сумські кадети і спортивна школа з Херсона провели у нас три дні. 30 осіб побували на справжньому полігоні. Каталися на БТРах і спостерігали за танками. Займалися топографією і вчилися, як поводитися зі зброєю. Вони бачили, як тренуються справжні бійці. Для них це було «вау»! Сподіваюся, що це теж стане традицією для молодого покоління.

– Українці люблять лаяти владу. Чи вважаєте, що влада – це віддзеркалення суспільства? Яка різниця між українським суспільством й ізраїльським? Чому нашим співгромадянам варто повчитися в ізраїльтян?

– Вважаю, що влада – це зріз суспільства. Мене вразила велика кількість людей, яким наплювати, і людей, які не вміють думати. В українському суспільстві мало співучасті. В Ізраїлі кожен щось робить для інших. Наприклад, там, де я живу, в однієї людини є фонд ліків. Вона збирає гроші й забезпечує потребуючих дорогими препаратами. Інша забезпечує людей у небезпечній зоні бронежилетами. У когось – фонд дитячих ліжечок, щоб допомогти молодим сім’ям, у яких недостатньо грошей. У когось – фонд весільних суконь. Це все власна ініціатива людей, сімей. Людям треба більше турбуватися одне про одного. Кожен повинен себе запитати: «Чи роблю я щось для суспільства?»
Ми добре знаємо сусідів зліва і справа. У нас неможлива ситуація, коли людина буде курити в під’їзді, і їй плювати на інших. Саме тому Росії було легко обдурити людей зі Сходу. Потрібно створювати освітні ініціативи.
В Ізраїлі за період служби в армії я не бачив жодного п’яного. Якщо солдата побачать напідпитку, його викинуть з бойових частин. Швидше за все, ще й посадять у в’язницю.

– На жаль, в Україні це велика проблема. З’явилося навіть таке математичне рівняння: 500 = 200 + 300. Тобто, 500 грамів горілки дорівнюють одному «двохсотому» й одному «трьохсотому». Як боротися з пияцтвом на війні?

– Сьогодні немає легальних дієвих інструментів, які на даному етапі працювали б. Тому вдаються до різних методів боротьби з пияцтвом, наприклад, «ями». Напевно, потрібна сильна військова поліція як засіб протидії пияцтву. У кожній частині є військовий поліцейський патруль. Якщо не створити професійну армію, то такі речі будуть продовжуватися. У нашій бригаді – повністю сухий закон.

– Наскільки велика ймовірність того, що вкладені вами ідеї в новому підрозділі «заразять» решту армії, і вона почне змінюватися?

– Імовірність дуже велика. Якщо нам вдасться створити цілу бригаду, то це буде величезна кількість людей, які не тільки отримали необхідні знання, а й мислять інакше. Вони зможуть розійтися в інші підрозділи і структури. Чи підуть нагору, на рівень бригади, батальйону... І змінять всю систему.