Уже понад сорок років Український Інститут модерного мистецтва, що розташований у серці українського Чикаго, займається популяризацією нашої національної культури в різних її жанрах. Мистецький комітет цієї установи плідно працює над тим, щоб показати американцям і представникам багатьох співіснуючих у Чикаго народностей багатющий пласт культурних надбань українських художників, музикантів, співаків.

Голова комітету Михайло Голіян отримує багато прохань від осіб, котрі мають бажання виступити в залі УІММ або зі симфонічним оркестром при Wright College. Завдячуючи пану Михайлові, у складі цього колективу майже половина українських музикантів. Пан Михайло очолює цей оркестр впродовж багатьох років, хоч і перебуває вже на заслуженому відпочинку. Вважаю, що українській громаді пощастило мати таку людину, котра допомагає як молодим талановитим митцям, так і солідним мистецьким колективам реалізувати себе на теренах Америки.

У суботу, 28 травня, в УІММ відбувся сольний концерт українського піаніста Дмитра Суховієнка, ім’я якого добре відоме у світовій музичній спільноті. Початок мистецького життя пана Дмитра асоціюється зі спеціалізованою Київською музичною школою-інтернатом для обдарованих дітей ім. М. Лисенка. Далі – Національна музична академія ім. П. Чайковського, Музична академія Ієгуді Менухіна (Швейцарія), консерваторія міста Ношатель, яку закінчив з відзнакою.

Дмитро Суховієнко є переможцем численних престижних конкурсів, лауреатом багатьох премій, виступав з концертами з багатьма знаменитими у світі оркестрами. У 2004 році під патронатом ЮНЕСКО вийшов у світ документальний фільм про творче життя піаніста.

Із 2005 року володіє статусом «Bosendorfer artist», що дало піаністу можливість успішно дебютувати в одному з найпрестижніших концертних залів світу – Musikverein (Відень). У 2012 році був у складі журі на міжнародному музичному конкурсі ім. М. Лисенка, що проходив у Києві. В цьому ж році Дмитро Суховієнко призначений Артистичним директором серії концертів в Європейському парламенті (Брюссель).

З моменту спільного виступу піаніста з Філіпом Ентремоном та Камерним оркестром Нідерландів пан Дмитро має досить насичений графік сольних концертів, одним з яких насолоджувалася в цей вечір чиказька публіка.

Перед виступом Дмитро Суховієнко погодився поспілкуватися з читачами нашого часопису:

– Пане Дмитре, в Чикаго ви вперше. Які враження викликало у вас місто вітрів і чого очікує ваша душа від цього концерту?

– Для мене особисто цей концерт буде знаменитим тому, що Чикаго – це місто, в якому я давно мріяв побувати. Мій перший концерт у Чикаго буде символічним, оскільки відбудеться він в Українському Інституті модерного мистецтва. Ці два поєднання дають мені надзвичайно щасливу емоційну силу, і я сподіваюся передати свої емоції українським та американським слухачам.

– Судячи з інформації в Інтернет-мережі, ви підкорили майже всю Європу, також побували в багатьох інших країнах світу. У Чикаго ви вперше?

– Мій зрілий творчий шлях починався в Європі. Мистецьке життя було і залишається досить насиченим. Брак часу і нагоди відсували Америку на майбутнє. Не маючи менеджера, музиканту важко самому організовувати свої концерти. Отож, вся моя увага була зосереджена на Європі. Але зараз, дякуючи українцям Вашингтона і Чикаго, маю нагоду запізнати місцеву публіку. Своїй появі в Чикаго я завдячую однокласниці по музичній школі Галині Кулешко та управі Українського Інституту модерного мистецтва. Сподіваюся на перші позитивні кроки задля майбутнього процвітання не тільки української, а й світової музичної культури.
Музика, яку виконую я як класичний музикант, кордонів не має. Для прикладу – Шопен уже не належить тільки полякам, Брамс не належить тільки німцям. Подібні постаті належать усьому світові. Америка, як країна, є гарним прикладом співпраці музикантів класичного стилю всіх націй.

– Сьогоднішній концерт є початком вашого турне по Америці?

– Минулого року я побував у Нью-Йорку. Ми привезли вихованців школи, з якої свого часу починалося моє навчання. Це лауреат першої премії конкурсу Володимира Горовіца Христина Михайличенко з родини переселенців із Криму та Євген Моторенко. У нас була дуже цікава програма. Спочатку був виступ наймолодшої Христини, за нею виступив Євген. Завершив програму я. Це був символічний виступ поколінь – вихідців київської музичної школи-інтернату ім. М. Лисенка. З цим концертом ми побували в Нью-Йорку, Вашингтоні та Александрії. Концертна програма була досить успішною. Я був приємно здивований кількістю публіки й атмосферою, яка панувала в залах під час концертів. Найвищою оцінкою виступу музиканта є те, що він зумів своєю грою викликати позитивні емоції у слухача. Пізніше я отримав запрошення приїхати зі сольним концертом.

– На сьогоднішньому концерті звучатимуть твори Колесси, Баха, Ліста, Мусоргського. Чи пробували ви колись творити власну музику?

– Раніше, традиційно, композитор сам виконував свої твори. Шопен, для прикладу, був гарним піаністом-віртуозом. ХХ сторіччя принесло світові таку велику кількість музики, що музикант мусів робити вибір між вивченням всього створеного з часів Ренесансу і створенням власної музики. Але після таких геніїв, яких я назвав вище, створити щось грандіозніше дуже важко. Композитор мусить мати час на створення шедеврів, а виконавець – на те, щоб донести ці шедеври до людей. Практично двадцяте сторіччя дало початок роз’єднання композитора і виконавця. На мою думку, місія музиканта подібна до місії тих людей, які бережуть вогонь. Без музиканта музика зникне, і тому музиканти повинні берегти цей скарб, що належить людству.

– Які ваші плани на майбутнє щодо Америки?

– Мрію привезти до Сполучених Штатів Київський філармонійний оркестр, у складі якого дуже гарні молоді українські музиканти. Це досить високого рівня виконавці, які вже виступали на сценах Японії та Китаю. Молодим музикантам треба допомагати реалізовувати себе. В інших країнах, для прикладу, в Росії, впродовж десятиріч налагоджувались контакти у світі. Навіть диригенти «витягують» своїх виконавців на світові сцени. Починаючи з радянських часів і по сьогодні, в їхніх руках весь міжнародний менеджмент. В Україні все треба починати з нуля. За десятки років незалежності на державному рівні так і нічого не створено. Музикант мусить робити свою кар’єру сам.
Я є представником культурної асоціації, що базується в Монако. З ініціативи колишнього Міністра культури Михайла Кулиняка мене було запрошено представляти цю асоціацію в світі. Асоціація має певні плани на майбутнє в Америці. Є багато талановитих дітей, яких треба показувати світові. Але це – тема окремої розмови.

– Дякую, пане Дмитре, за розмову, і що б ви хотіли побажати українській громаді Чикаго?

– Насамперед, я хочу подякувати Галині Кулешко та її родині за можливість побувати в Чикаго. Також висловлюю щиру вдячність Українському Інституту модерного мистецтва, зокрема, голові музичного комітету пану Михайлові Голіяну за те, що він оцінив мою працю і я отримав можливість виступити в Чикаго зі сольним концертом.
Українській громаді Чикаго бажаю любові до мистецтва, любові одне до одного, адже любов робить людей добрішими і рятує світ.