На Свято Героїв у нашому рідному селі Середній Березів, що на Косівщині, нас двоє (я, автор цих рядків, і Микола Сулятицький, голова Івано-Франківської обласної ОУН) поспішали з доброю звісткою: 21 травня в Києві делегати ХХІ-го Великого Збору Українських Націоналістів (ВЗУН), до яких належимо і ми, одноголосно прийняли рішення про подання до президента України Петра Порошенка, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України кандидатури 94-річного сотенного УПА Мирослава Симчича-Кривоноса на присвоєння йому звання Героя України.

Ми з Миколою виступили на ВЗУНі і переконали делегатів, що Кривоноса вже декілька разів висували на цю найвищу нагороду нашої держави, але якось так виходило, що людям, які не тільки не боролись за незалежність України, але й розкрадали її, улесливо прислуговували своїм мистецтвом ворожій державі, підписували з ворогами України згубні угоди, тобто, заохочували агресорів до нападу на нашу державу, отже, таким одіозним фігурам звання Героя України присвоїли «лєгко», а легендарному сотенному УПА, командирові Березівської сотні, яка виграла чи не найуспішніший бій за всю історію УПА – бій під присілком Рушір, в якому Березівська сотня під орудою Кривоноса – Мирослава Симчича – вщерть розбила батальйон енкаведистів на чолі з командиром дивізії героєм совіцького союзу (за депортацію кримських татар) генералом (посмертно розжалуваного до підполковника) Дергачовим, котрий поспішав на виручку своїй дивізії, яку три курені УПА впродовж трьох днів добивали в оточеному селі Космач, яке тоді називали Бандерівською столицею.
У 1948 році з другом «Чернецем»-Томичем Кривоніс потрапив у «пастку» – їх оточили в хаті, де вони перебували. Зав’язався бій, що тривав 10 годин; Чернеця тяжко поранили; хату підпалили, а Кривоніс продовжував відстрілюватись, поки не втратив свідомість від диму палаючої хати. Енкаведисти їх витягли, пов’язали і відвезли до Яблунева, де після катувань Чернець помер, а напівживого Кривоноса відвезли до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Там його били залізними прутами так, що все тіло почорніло, але він вижив і не спокусився на сите життя за зраду побратимів. Відбув у сибірських ГУЛАГах 32 з половиною року, але вижив і вже в Незалежній Україні повернувся до рідної Гуцульщини.
Після освячення хреста, спорудженого на кошти Березівської громади воїнам Збройних Сил України, Національної гвардії, воїнам-добровольцям, які загинули в боях з московськими окупантами на Сході України, ведучий свята, колишній голова місцевої сільради Святослав Перцович виголосив змістовну промову, в якій назвав імена не тільки полеглих березунів-воїнів УПА, але й 15 воюючих нині і 2-х загиблих у зоні АТО молодих березунів. «Ця війна не за Порошенка, не за Гройсмана, – наголосив С. Перцович. – Ця війна за нас, за майбутнє наших дітей та внуків, за Українську Самостійну Соборну Державу.
Дехто питає наших захисників: «За що воюєте»? Вони відповідають: «Коли припинимо воювати, тоді зрозумієте, за що ми тепер воюємо». Якби не наші волонтери, яким особлива шана, якби не масова підтримка свідомого населення України, якби не підтримка Європи та Америки, то московська орда розкошувала б по всій Україні».
Під час мого, Миколи Симчича, виступу, в якому я розповів про рішення ХХІ -го ВЗУНу подати кандидатуру Мирослава Симчича-Кривоноса на присвоєння йому звання Героя України, з’явився і сам Кривоніс. Тому я звернувся до учасників віча з пропозицією привітати Народного Героя трикратним «Слава! Слава! Слава!» Кривоніс відповів «Слава Господові Богу! І Слава Україні!» Учасники віча одностайно підтримали рішення ХХІ-го ВЗУНу про подання кандидатури Мирослава Симчича-Кривоноса на звання Героя України і запросили його на святковий бенкет на честь свята Героїв.
На урочистому вічі змістовно виступили: учасник АТО, депутат Косівської районної Ради Юрій Коваль, голова Координаційної ради Прикарпаття «Національний вибір» Богдан Юращук, голова Березівської станиці Братства ОУН УПА Іван Климюк, представник Коломийщини Михайло Беркещук, голова місцевої сільської ради Микола Ігнатюк та активний учасник Оранжевого Майдану та Майдану гідності, депутат Косівської районної ради Микола Васкул. Окрасою віча були пісні у виконанні чоловічого хору Середнього Березова та хору міськрайонної станиці Братства ОУН УПА Коломийщини під орудою Марії Маївської. Завершилось віче спільним виконанням всіма учасниками віча Славня України «Ще не вмерла Україна!»
Після закінчення віча ми обоє з Миколою Сулятицьким роздали учасникам віча, здебільшого, воякам Братства ОУН УПА й учасникам бойових дій АТО наші подарунки від ХХІ-го ВЗУНУ: найсвіжіші числа газети «Українське слово. Літаври». А Мирославові Симчичу-Кривоносу і Музеєві визвольних змагань, що успішно діє при місцевій середній школі, урочисто вручили книгу «Україна – моє життя». Автор – славної пам’яті останній президент УНР в екзилі, голова ОУН, наш земляк з Русова, що на Снятинщині, Микола Плавюк. Не дивлячись на відсутність на вічі учнівської молоді, над чим треба задуматись дирекції школи, Свято Героїв у Середньому Березові успішно виконало свій патріотичний чин.