Кожен гріх і всяке зло рано чи пізно мусять і обов’язково будуть покарані. Це незаперечна істина Божих законів духовного життя, які ще ніхто і ніколи не переступив без покарання. Бо й в серці відчуваємо, що всяка несправедливість вимагає розплати, яка не забариться і неодмінно, без найменших запізнень, прийде в свій час.

А коли вона приходить, кидаємось в усі боки, шукаємо причини, винуватців і, як завжди було в нашій історії, дуже швидко, легко і просто знаходимо їх… деінде… А ми? Звичайно, ми – жертви і ні в чому не винні… Та чи так усе насправді? Нехай же слово самого Творця, мовлене через пророка Осію (8 ст. до Р. Х.), яке актуальне сьогодні і для України, відкриє очі багатьом із нас і допоможе побачити причину нашого горя в нас самих.
Ось воно, це Боже Слово: «Послухайте слова Господнього, Ізраїлеві сини, бо Господь має прю з мешканцями земними, бо нема на землі ані правди, ні милості, ані богопізнання. Клянуть та неправду говорять, і вбивають та крадуть, і чинять перелюб, поставали насильниками, а кров доторкається крови. Тому-то в жалобу земля упаде і стане нещасним усякий мешканець…» (Книга пророка Осії 4, 1-4).
Воістину жахливим є це Боже свідчення. Та в скільки разів більш жахливе воно в нас, коли відкрито поглянемо, правдиво й об’єктивно оцінимо воістину критичний і катастрофічний стан нашого духовно-морального життя в Україні? Бо ж хіба роки нашої Незалежності, свободи і віросповідання це, образно кажучи, 25 сходинок зросту і піднесення вверх у духовно-моральному житті наших Церков? Очевидно, що ні. А чому? Почнемо ж огляд з найгіршого.
За багатьма соціологічними дослідженнями і за офіційною статистикою, яка, як правило, коли у нас щось добре, то обов’язково перебільшує дані, а коли погано – то, відповідно, значно применшує; отож, за всі роки незалежності в наших абортаріях було знищено біля 40 мільйонів людей. Але ж це катастрофічно жахливий показник великого народу! Так, пишу людей, бо ті маленькі, безгрішні і ні в чому не винні діти могли, власне, бути великими людьми… Чи, може, є хоч хтось, хто має якусь інакшу думку, ніж я? Моя така: «О, Господи! Незбагненна Твоя милість і милосердя до нас грішних! Чому ж Ти за такі тяжкі гріхи і зневаги Твого Маєстату ще не покарав нас і то якнайважче?..» А, може, ми вже 25 років караємося, так що ніяк не можемо вибратися з наших негараздів, та й чи буде кінець цій розплаті?
Господь ніколи нікого не карав і не карає. Кожен і всі грішники самі себе карають своїми гріхами. То ж ніколи в жодних бідах не звинувачуймо нашого Творця.
А що скажемо про наші подружжя як основу, ґрунт і фундамент, опору, міцність і надійність нашої держави? І тут, на жаль, катастрофа. А хіба, ні?
Хтось подумає, якби катастрофа, то давно вже били б усі на сполох, скажімо, хоча б наші церкви. То що, виходить, що її немає?! А 60% офіційно розлучених в рік (без сумніву, применшена кількість, до того ж, кількома роками тому було й понад 75%) – це не катастрофа? І в нас в Україні, зокрема, в найпобожнішій її частині – Західній. Чиє тут недопрацювання? (На жаль, є непоодинокі розлучення і серед священиків). А є вже в нас і немала кількість таких, які без церковних шлюбів і цивільних реєстрацій «успішно» сходяться і так само «успішно» розлучаються. Та хто до них може мати хоч якісь претензії? Вони у своєму виборі вільні люди… А дошлюбна чистота сьогодні вже висміюється, критикується і зневажається серед молоді. Про це і священнослужителі вже мало говорять. А чого дивуватися, коли й їхні діти так живуть. І подружня вірність сьогодні є рідкісним явищем. Багато молодих, середніх і навіть старших подружніх пар захоплюються історіями подружніх зрад, ніби висококультурними романтичними подіями, зі сцен низькопробних західних фільмів і наслідують їх. А що вже виносить наша молодь з Інтернету, з тих віртуальних сексуальних збочень? Це не лише гидота і гріх перед Богом, це просто згубно впливає на їхні душі… А скільки тієї ж молоді навіть зі шкільної парти стають узалежненими алкоголіками і наркоманами. Тішмося, бо завдяки цьому досягненню ми на першому місці в Європі і світі. Та ця традиція переходить на середнє і старше покоління. А там – велика кількість загиблих у ДТП (80%) – з вини п’яних водіїв, розлучення, народження дітей-калік, бідність, хвороби, самогубства (кількість випадків суїциду серед молодих людей також зростає) і т. д. До того ж, критикувати все це неможливо, бо реалізація горілчаних виробів дає надвеликі прибутки нашим олігархам.
Та ось ще одна найбільша наша біда, про яку сьогодні багато говорять. Так, це корупція. Вона рясно засіялася вже з перших років нашої Незалежності, а сьогодні рясно плодоносить. Вона зачепила всі сфери життя і діяльності людини. Тому багато хто з мудрих наших інтелектуалів називає її першим найлютішим ворогом нашої Незалежності і держави… Ось побороти б її якнайшвидше – було б твердою певністю утвердження нашої Незалежності і швидкого зростання рівня життя, чого найбільше чекає, сподівається, хоче і прагне увесь наш бідний, змордований і знедолений народ.
Та є ще три (хоч насправді їх значно більше) жахливі картини бід нашого суспільного життя. Це будь-яке фальшування та обман, які також стали нормою поведінки і взаємовідносин. Обдурити, окрутити, обманути, наговорити, очорнити, оббрехати і т. д. І це вважається великою хитрістю, кмітливістю, тямущістю та й навіть «мудрістю»! Хоч обманюють своїх рідних братів і сестер-українців, а після – цим піднесено на людях ще й вихваляються. Так чинять у нас всюди: в сім’ях, у родинах, у навчальних закладах, на підприємствах, у владних кабінетах і навіть у церквах, та, насамперед, в аптеках, магазинах і на базарах. Тут – повна катастрофа, і здається, що гіршої ніколи ніде не було за всю історію людства. На підтвердження лише кілька історій, які можна було б доповнити десятками трагічних випадків навіть кримінальної хроніки. Неодноразово особисто чув нарікання від хворих, що купували дуже дорогі ліки в аптеках, які нічого не допомагали, бо насправді були просто підробками. А продукти в магазинах і особливо на базарах – це катастрофа-катастроф. Тут змінені дати термінів придатності, обважування покупців, а про якість казати вже й не доводиться.
А взаємовідносини між нами, українцями, будь-де, як правило, голосно супроводжуються брутальною іншомовною лексикою. І дивно, що майже ніхто вже цим не обурюється. Тож сміливо, відважно і голосно на вулицях, у транспорті, на площах і т. д. однаково матюкаються дорослі і діти. А що ж дивуватися, коли особисто знаю (не раз чув своїми вухами), як найгірші лайливі слова навіть у Божому храмі озвучували священики… Неприпустимо і дуже жаль, бо ж за кожним злим словом стоїть нечистий демон. Очевидно, не знають вони про строге попередження св. ап. Павла, який застерігав, що за кожне слово дамо відповідь перед Богом!
І на кінець, найжахливіша біда і катастрофа у нас від сміття. Через неї, якщо вона ще не почалася, то обов’язково і якнайшвидше почнеться, і заразом почнуться незворотні процеси вимирання всього живого (і людства також!) на нашій планеті. Бо дійсно, а де має подітися, куди зникнути і в що перетворитися все те сміття, яким ми забруднили окраїни лісів, сіл, водойм, ярів, потічків, річок і т. д. Токсини і різні хімічні сполуки від реакцій поміж цими відходами наповнюють газовими викидами повітря, яким дихаємо ми, річки, ставки, потічки і підземні водні артерії, які наповнюють наші криниці, з яких споживаємо воду.
Чи не з цих причин, бува, у нас так багато хвороб і хворих? А хто і як це все зло може виправити, щоб на добро змінити? Чи є ще в людей така змога і сила? Беззаперечно, є! Та тільки винятково в Бога. І це може здійснитися винятково в одному випадку, коли ввесь народ визнає щиро свою провину, щиро розкається в своїх гріхах і докладе всіх своїх зусиль, щоб перед Богом виправити всю кривду, заподіяну Йому.
А якщо ні? Тоді, очевидно, станеться те, від чого застерігав  апостол Петро у своєму Другому листі: «День же Господній прийде, як злодій; і тоді небо зі шумом прийде, первні, розпалені, розтопляться, і земля з ділами, що на ній, розпадеться…»
Тож, якщо ми (люди) не спалимо у вогні покаяння всяке зло і гріх, то обов’язково це звершить сам Творець, якому за все слава, честь і поклоніння. Амінь!